Мольєр: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
оформлення, категоризація |
|||
Рядок 63:
Зрештою з баталії, породженою «Школою дружин», Мольєр вийшов переможцем. Разом зі зростанням його слави зміцнилися і його зв'язки з двором, при якому він все частіше виступав з п'єсами, що були складені для придворних святкувань і давали привід розгорнути блискуче видовище. Мольєр створив тут особливий жанр «комедії-балету», поєднавши [[балет]], цей улюблений вид придворних звеселянь (у якому сам король і його наближені особи виступали як виконавці), з комедією, що дав сюжетне мотивування окремим танцювальним «виходам» і що обрамував їх комічними сценами. Перша комедія-балет Мольєра — «Нестерпні» ({{lang-fr|Les fâcheux}}, [[1661]] рік). Вона позбавлена інтриги і являє собою ряд розрізнених сценок, нанизаних на примітивний сюжетний стрижень. Мольєр знайшов тут для окреслення світських чепурунів, гравців, дуелістів, прожектерів і педантів стільки влучних сатирично-побутових штрихів, що при всій своїй безформності п'єса виявилась кроком вперед в сенсі підготовки тієї комедії характерів, створення якої було завданням Мольєра («Нестерпні» були поставлені до «Школи дружин»).
Успіх «Нестерпних» спонукав Мольєра до подальшої розробки жанру комедії-балету. В «Одруженні з примусу» ({{lang-fr|Le mariage forcé}}, [[1664]]) Мольєр підняв жанр на велику висоту, досягши органічного зв'язку комедійного (фарсового) і балетного елементів. У «Принцесі Елідській» ({{lang-fr|La princesse d'elide}}, [[1664]]) він пішов протилежним шляхом, вставивши блазенські балетні інтермедії в псевдоантичну лірично-пасторальну фабулу. Так народилися два типи комедії-балету, що розробляв Мольєр і надалі. Перший, фарсово-побутовий тип, представлений п'єсами «Любов-цілителька» ({{lang-fr|L'amour médecin}}, [[1665]] рік), «Сицилієць, або Любов-живописець» ({{lang-fr|Le Sicilien, ou L'amour peintre}}, [[1666]]), «Пан де Пурсоньяк» ({{lang-fr|Monsieur de Pourceaugnac}}, [[1669]]), «[[Міщанин-шляхтич]]» ({{lang-fr|Le bourgeois gentilhomme}}, [[1670]]), «Графиня д'Ескарбаньяс» ({{lang-fr|La comtesse d'escarbagnas}}, [[1671]]), [[Удаваний хворий|«Уявний хворий»]] ({{lang-fr|Le malade imaginaire}}, [[1673]]). При всій величезній дистанції, що відокремив такий примітивний фарс, як «Сицилієць», що слугував тільки рамкою для «мавританського» балету, від таких розгорнених соціально-побутових комедій, як «Міщанин-шляхтич» і «Уявний хворий». Тут відбувся все ж таки розвиток одного типу комедії — балету, що виріс із старовинного фарсу і лежав на магістралі творчості Мольєра від інших його комедій. Ці п'єси відрізняються тільки наявністю балетних номерів, які зовсім не знижують ідеї п'єси: Мольєр не зробив тут майже ніяких поступок придворним смакам. Інакше відбулась дія в комедіях-балетах другого, галантно-пасторального типу, до яких відносять: «Мелісерту» ({{lang-fr|Mélicerte}}, 1666), «Комічна пастораль» ({{lang-fr|Pastorale comique}}, [[1666]]), «Блискучі коханці» ({{lang-fr|Les amants magnifiques}}, [[1670]]), «Психея» ({{lang-fr|Psyché}}, [[1671]]) — написана в співпраці з [[Корнель|Корнелем]]). Оскільки Мольєр пішов у них на деякий [[компроміс]] з феодально-аристократичними смаками, то п'єси ці мали більш штучний характер, ніж комедії-балети першого типу.
Якщо в своїх ранніх комедіях Мольєр проводив лінію [[Соціум|соціальної]] [[Сатира|сатири]] порівняно обережно і торкався переважно другорядних об'єктів, то в своїх зрілих творах він взяв під обстріл саму верхівку [[Феодалізм|феодально-аристократичного]] суспільства в особі його привілейованих класів — дворянства і духовенства, створивши образи лицемірів і розпусників в рясі попівства або в припудреній перуці.
| |||