Дніпровсько-Орільський природний заповідник: відмінності між версіями

| ширина_зображення = 300 px300px

| розташування = {{UKR}}<br/>[[Дніпропетровська область]],<br/>[[Петриківський район]],<br/>[[Дніпровський район (Дніпропетровська область)|Дніпровський район]]

'''Природний заповідник "«Дніпровсько-Орільський"»''' (раніше -&nbsp;— '''Дніпро́всько-Орі́льський приро́дний запові́дник)'''&nbsp;— [[природний заповідник]] в [[Україна|Україні]], в межах [[Петриківський район|Петриківського]] та [[Дніпровський район (Дніпропетровська область)|Дніпровського району]] районів [[Дніпропетровська область|Дніпропетровської області]]. Розташований у долині [[Дніпро|Дніпра]] і [[плавні]]в [[Протовча|Протовчі]] (сучасне русло [[Оріль|Орелі]]).

Площа 3 766 [[гектар]]ів. Створений постановою Ради Міністрів [[УРСР]] від [[15 вересня]] [[1990]] року №&nbsp;262 на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників [[Таромські плавні|«Таромські плавні»]] та [[Обухівські заплави|«Обухівські заплави»]].

Охороняються плавневі ліси, гаї, луки, ділянки автохтонної рослинності: [[ковила]], [[сон-трава]] (''Pulsatilla''), [[тюльпан]], [[шелюга]], [[чорноклен]]. Росте 9 видів рослин, занесених у [[Червона книга України|Червону книгу України]], і 50 рідких для Дніпропетровщини видів. [[Фауна]] налічує 31 вид [[ссавець|ссавців]]: [[лось]], [[сарна]]<ref>для району розташування заповідника нерідко наводять обидва відомі види сарни: [[сарна європейська]] і [[сарна азійська]]. Присутність другого виду не є однозначно встановленою.</ref>, [[олень]], [[свиня дика]], [[заєць сірий]], [[ондатра]], [[єнот уссурійський]], [[бобер]], [[куниця]], [[горностай]], [[борсук]]. Риб&nbsp;— 50 видів. Фауна птахів заповідника за період досліджень 1991–2014 рр. налічує 185 видів птахів, які належать до 6 екологічних груп (комплексів): водно-болотного, лісового, лучного, синантропного, степового, узлісно-чагарникового<ref>{{Cite web|url=http://periodicals.karazin.ua/biology/article/viewFile/5673/5227|title=Аналіз функціонального складу орнітофауни природного заповідника «Дніпровсько-Орільський»|last=Пономаренко|first=Олександр|date=|website=http://periodicals.karazin.ua|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.

Заповідник підпорядкований Дніпропетровському обласному управлінню лісового та мисливського господарства. Дирекція заповідника розміщена у науково-лабораторному корпусі в межах заповідникузаповідника за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Обухівка. Науковою роботою у заповіднику керує заступник директора з наукової роботи кандидат біологічних наук Трифанова Марія В'ячеславівна. Науковою та природоохоронною роботою заповіднику опікується Науково-технічна рада.

Дніпровсько-Орільський природний заповідник створено<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=262-90-%EF постановою Ради Міністрів УРСР від 15 вересня 1990 року №&nbsp;262]</ref> на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників [[Таромські плавні|«Таромські плавні»]] та [[Обухівські заплави|«Обухівські заплави»]].

Заповідник створено з метою збереження унікального ландшафту долини середнього [[Дніпро|Дніпра]] і річки [[Оріль]] з комплексом характерної флори і фауни. Він є природоохоронною науково-дослідною установою загальнодержавного значення. В установі працюють 71 чоловікосіб, з них у науковому підрозділі&nbsp;— 8, серед яких 4 -&nbsp;— кандидати біологічних наук, у службі охорони&nbsp;— 15 осіб.

Заповідник репрезентує ландшафт і біорозмаїття долини Дніпра та заплави його притоки&nbsp;— річки Орілі, а також їхніх акваторій.

Суходільна межа заповідника проходить паралельно береговій лінії Дніпра ([[Дніпровське водосховище|Дніпровське, або Запорізьке водосховище]]), в околицях села [[Миколаївка (Петриківський район)|Миколаївка Петриківського району]]. Від озера Велика Хатка вона круто повертає на північ і збігається з контурами лісового масиву (штучні лісові насадження). Крайня північна точка території утворює вершину трикутника, від якої межа продовжується на схід, переходить на лівий берег річки Оріль (нове русло) і проходить вздовж нього до місця впадіння у Дніпро. Водна межа заповідника проходить по акваторії водосховища від гирла Орілі до Таромського уступу включно з островами Кам'янистим (квартал 45), Крячиним (квартал 44) і частково Корчуватим (квартал 61). Далі межа заповідника йде вздовж берегової лінії [[Дніпровське водосховище|Дніпровського водосховища]] до Миколаївського уступу. Вздовж межі заповідника по акваторії Дніпровського водосховища встановлена 50-метрова охоронна зона, а всього площа його охоронної зони становить 3125 га.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Лівобережно-Дніпровсько-Приазовського північно-степового краю Північно-степової підзони Степової зони. Рослинність, згідно з геоботанічним районуванням, належить до Павлоградського (Дніпровсько-Донецького) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.

Рельєф заповідника, крім заплави, в центральній та північній частинах горбисто-гривисто-рівнинний і переходить у піщаний степ. Піщані відклади терас під впливом вітрових процесів, особливо на підвищеннях, прийняли вигляд кучугур. Найвищі абсолютні відмітки поверхні в центральній частині заповідника на кучугурах досягають 65—70&nbsp;м, переважають відмітки 52—54&nbsp;м. Зниження відміток спостерігається в заплавах до рівня води в річках, тобто до 51,0—51,5&nbsp;м, рівень берегової смуги становить 51,4&nbsp;м.

Найінтенсивніші зміни рельєфу на території сучасного заповідника відбувалися після побудови греблі Дніпрогесу у 1932 році. У 1933—1934&nbsp;рр. рівень води тут було піднято на 1,5—2&nbsp;м, що відповідає середньому рівню 49,7&nbsp;м над рівнем моря. Під час війни 1941—1945 років гребля була зруйнована, що повернуло рівень води до попереднього стану. Після відновлення греблі у 1950 році відновився і рівень води, а після пуску другого блоку Дніпрогесу в 1960-х роках та будівництва [[Дніпродзержинська ГЕС|Дніпродзержинскої ГЕС]] рівень води був піднятий до 51,4&nbsp;м н.над р. м. Отже після будівництва каскаду Дніпровських водосховищ загальний підйом рівня Дніпра в районі заповідника, в порівнянні з природним, склав 3,0—3,5&nbsp;м, що призвело до затоплення частини заплави, зміни конфігурації берегів і площі водойм.

Клімат тут сухий і жаркий. Середня температура січня становить −5,5°С, а липня +21,5°С, річна кількість опадів&nbsp;— 430&nbsp;мм.

На сьогодні заповідник&nbsp;— це своєрідний острів майже незміненої дикої природи, що розташований в оточенні агроіндустріального ландшафту, «затиснутий» поміж двома промисловими гігантами&nbsp;— містами [[Дніпро (місто)|Дніпро]] і [[Кам'янське]]. Заплавна частина включає фрагментарні ділянки середньозаплавних лісів (в деревостані [[Тополя чорна|тополі чорна]] та [[Тополя біла|біла]], [[верба біла]], [[дуб]], [[в'яз]], [[вільха]]), вологих та сухих лук, систему заплавних озер з великою кількістю проток, заболочених ділянок, островів. Аренна частина характеризується наявністю ділянок піщаного степу, чагарникових асоціацій із шелюги та чорноклену, штучних соснових та білоакацієвих насаджень. Інтразональність природно-територіального комплексу заповідника надає йому унікальності, відіграє важливу роль в збереженні біорізноманіття флори і фауни всього регіону.

У рослинному покриві заповідника переважають ліси, бл. 89&nbsp;% яких відносяться до типу довготривало заплавних. З них найпоширенішими є дубові ліси [[клен татарський|татарськокленові]] з переважанням яглиці або конвалії за участю [[Зірочник лісовий|зірочника лісового]], [[розхідник шорсткий|розхідника шорсткого]], [[маруна щиткова|маруни щиткової]], [[Гравілат міський|гравілату міського]], [[Грястиця збірна|грястиці збірної]], [[Медунка темна|медунки темної]], [[фіалка дивна|фіалки дивної]] тощо. Крім дубових, незначні площі займають ліси з верби білої, тополі білої, осокора або вільхи.

До [[Зелена книга України|Зеленої книги України]] занесено рослинні угруповання однієї лісової групи асоціацій (група асоціацій звичайнодубових лісів татарськокленових), однієї степової формації (формація [[Ковила дніпровська|ковили дніпровської]]) та п'яти водних формацій (формації [[Сальвінія плаваюча|сальвінії плаваючої]], [[Водяний горіх плаваючий|водяного горіха плаваючого]], [[кушир донський|куширу донського]], [[Латаття біле|латаття білого]], [[Глечики жовті|глечиків жовтих]]).

[[Файл:Кустарник чорноклену.jpg|альт=Арена р. Дніпроthumb|мініright|Кустарник300px|Кущі чорноклену]]

Найбільшим видовим різноманіттям хребетних відрізняєтьсявирізняється [[орнітофауна]]. За період існування заповідника за матеріалами інвентаризації на його території відмічено перебування 171 виду птахів із 45 родин, 16 рядів. За характером перебування на території заповідника вони поділяються на пролітних&nbsp;— 16 видів, зимуючих&nbsp;— 14, гніздуючих з невстановленим статусом перебування&nbsp;— 151 вид. Територія заповідника є місцем концентрації птахів на гніздуванні та в період сезонних міграцій. Частка навколоводних та водно-болотних птахів із загального числа видів становить 35&nbsp;% , хижих птахів&nbsp;— 9&nbsp;%, інших&nbsp;— 56&nbsp;%. Найповніше тут представлені горобцеподібні&nbsp;— їх зареєстровано 75 видів.

На сьогодні в заповіднику відмічено 10 видів птахів, які занесені до Червоної книги України, 2 види&nbsp;— з Європейського Червоного списку, 29 видів&nbsp;— рідкісні та зникаючі птахи, котрі підлягають охороні в межах Дніпропетровської області. В заплавній частині заповідника мешкає найбільша в регіоні колонія [[сіра чапля|сірої чаплі]]. Із червонокнижних птахів тут охороняються [[орлан-білохвіст]], [[скопа]], [[змієїд]], [[Гоголь (птах)|гоголь]], [[чернь білоока]], [[коловодник ставковий]], [[кулик-сорока]], [[журавель сірий]]. Дніпровсько-Орільська заплава віднесена до водно-болотних угідь міжнародного значення.

На сьогодні у межах заповідника виявлено 38 видів ссавців (5 видів [[Комахоїдні|комахоїдних]], 6&nbsp;— [[Кажани|кажанів]], 9&nbsp;— [[хижі|хижих]], 1&nbsp;— [[Зайцеподібні|зайцеподібних]], 13&nbsp;— [[мишоподібні|мишоподібних]] та 4&nbsp;— [[копитні|копитних]]). Серед них&nbsp;— 6 видів занесено до [[Червона книга України|Червоної книги України]]: [[вечірниця велетенська]], [[вечірниця мала]], [[борсук звичайний]], [[горностай]], [[видра річкова]], [[мишівка південна]].

Тут охороняються також 22 види тварин, що підлягають особливій охороні і занесені до 2 додатку [[Бернська конвенція з охорони європейської фауни, флори, та природних місць перебування|Бернської конвенції]].

Загалом на території заповідник мешкають 12 видів, занесених до Європейського червоного списку, 39 видів, занесених до Червоної книги України, 139 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, та близько 40 регіонально рідкісних видів.

В умовах інтенсивно техногенного і рекреаційного пресу на екосистеми, існування заповідника є умовою збереження [[біорізноманіттябіорозмаїття]] флори і фауни всього регіону.

== Стан охорони [[біорізноманіттябіорозмаїття]] в Дніпровсько-Орільському заповіднику ==

Для оптимізації [[гідрологічний режим |гідрологічного режиму]] дніпровських стариць та запобігання антропогенній трансформації озерних екосистем у болотні на обмежених ділянках відповідно до наукового обґрунтування проведено локальні заходи поз розчищеннюрозчищення русла протоків, що цілком відповідає чинному природоохороному законодавству. Науково обґрунтовані та цілком законі ліміти для дослідження динаміки різноманіттябіорозмаїття таі численості угруповань риб раніше щорічно складалистановили близько 1,5 тон <ref name=abc1>Борейко В. Е., Паламарчук А.&nbsp;О.&nbsp;Заповедники Украины без гламура. Мониторинг нарушений заповедного режима 2003—2013. / Мат. независимого расследования.&nbsp;— К.: КЭКЦ, 2014.&nbsp;— 128 с.</ref>. ЗаразНині уповановаженні органи під впливом істерії псевдноекологів безпідставно відмовляються від виділення лімінітів для проведнняпроведення наукових досліджень. Раніше щорічно для наукових досліджень у заповіднику [[мишоловка (пристрій)|мишоловка]]ми відловлювалось понад 300 дрібних [[ссавці]]в, що не заборонено Законом<ref name=abc1/><ref>Закон України «Про тваринний світ»</ref> . Але в останній час дослідження ссавців відбувається без їхїхнього вилову з застосуванням сучасних технологій, передусім ГІС.

З 2014 роціроку не проводяться навіть санітарні рубки, які мали місце у штучних насадженнях. ЇхЇхнє припинення значно збільшує ризики виникнення пожеж у штучних лісових насадженнях<ref>[http://ecoethics.ru/skolko-lesa-rubyat-v-prirodnyih-i-biosfernyih-zapovednikah-ukrainyi/#more-11244 Скільки лісу рубають в природних і біосферних заповідниках України]</ref>.

== Контактна інформація заповідника ==