Йов (Борецький): відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 29:
}}
 
'''Боре́цький Іва́н Матві́йович''' гербу Голобок, чернече ім'я Йов ([[1560]], [[Бірча]], [[Галичина]] — [[2 березня]] [[1631]]) — український церковний, [[політичний діяч|політичний]] і освітній діяч, [[Митрополити Київські|Митрополит Київський, Галицький і всієї РусіРуси]] ([[1620]]–[[1631]]), педагог, ректор [[Львівська братська школа|Львівської братської школи]], перший ректор [[Київська братська школа|Київської братської школи]], полеміст, святий, письменник. Духовний та політичний наставник [[Петро Могила|Петра Могили]].
 
== Біографія ==
Народився у містечку<ref>''Chodynicki K.'' Borecki Jan…&nbsp;— S. 315.</ref> [[Бірча]] (тепер, село Бірча у Підкарпатському воєводстві Польщі) в сім'ї Матвія Борецького, дрібного українського [[шляхта|шляхтича]].
 
Припускали, що освіту він отримав у [[Львівська братська школа|Львівській братській школі]], але зважаючи на блискуче знання [[латинь|латини]], яка на той час там не викладалася (першим викладачем латини у ній з 1604 року був він сам), найбільш вірогіднимнайвірогіднішим є навчання в [[Острозька академія|Острозькій академії]], а після неї&nbsp;— у [[Краківський університет|Краківському університеті]]. З [[1604]] року&nbsp;— викладач [[латинська мова|латинської]] й [[грецька мова|грецької]] мов Львівської братської школи. 1604—1605&nbsp;рр.&nbsp;— ректор, ''«котрому братія подала в школу, а також і порядки школниє»''. Заслужив високу шану як людина, що ''«Аполлонові кохана і в Парнасі на лоні муз вихована»''. 1610—1615 Борецький&nbsp;— священик [[Київська Воскресенська церква|Київської Воскресенської церкви]] на [[Поділ|Подолі]], де заснував парафіяльну школу. Мав власний двір на Подолі (тепер вул. Спаська). Входив до вченого гуртка архімандрита [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської Лаври]] [[Плетенецький Єлисей|Єлисея Плетенецького]].
 
Борецький&nbsp;— один із засновників [[Київське братство|Київського братства]] та [[Київська братська школа|Київської братської школи]], її професор йі перший ректор ([[1615]]–[[1618]]). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, [[філософія|філософію]]; приділяв увагу окремим [[богослов'я|богословським]] питанням. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали його «другим ІоаномІваном Милостивим». ВтілювавТакож, він втілював у життя думку про те, що спів і музика є важливими важелями естетичного виховання. Багато зусиль доклав, щобаби навчити учнів і півчих правильному церковному співові, викорінити т.&nbsp;зв. [[хомонія|хомонію]]&nbsp;— розтягування слів, за рахунокунаслідок додавання до них голосних на шкоду мелодії.
 
У грудні [[1619]] Борецький і його дружина Никифора Федорівна Чеховичевна прийняли чернечий постриг. Борецький став [[ігумен]]ом [[Михайлівський Золотоверхий монастир|Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря]], Никифора, за переказом,&nbsp;— ігуменею [[Богословський монастир|Київського Богословського монастиря]] (ву межах Михайлівського Золотоверхого). Разом з однодумцем гетьманом [[Петро Конашевич Сагайдачний|П. Сагайдачним]] та іншими відомими оборонцями [[Українська православна церква|Української Православної церкви]] Борецький відновив за благословенням [[патріарх Єрусалимський|патріарха Єрусалимського]] Теофана українську православну ієрархію ([[1620]]), яка після [[Берестейська унія|Берестейської унії]] [[1596]] була замінена греко-католицькою. Став першим по її відновленні митрополитом Київським, Галицьким і всієї РусіРуси і був ним до смерті.
 
Не полишав справ мирських. Підтримував київських друкарів Т. Вербицького й С. Соболя. Брав участь у перекладі з грецької на [[старослов'янська мова|старослов'янськуянською]] й редагуванні «[[Анфологіон (митрополит Київський)|«Анфологіону»]]», виданого [[ЛаврськаДрукарня Києво-Печерської друкарнялаври|Лаврською друкарнею]] [[1619]]. Прихильник не конфесійної, а широкої народної освіти. Послідовно виступав за її демократизацію, всестановість та за рівність у навчанні. У статут [[Луцька братська школа|Луцької братської школи]], затверджений Борецьким, вписана теза, що стала провідною в братських школах України: ''«Багатії над убогими в школі нічим вищі не мають бути, лише самою наукою»''. У творі «[[О воспитаніи чад]]» ([[1609]]), ймовірно, написаному Борецьким, наука ставиться понад усе, бо ''«з неї, як з жродла, все добре походить, і през ню чоловік чоловіком ся находить»''. Вважав, що саме освіта визначає місце людини в суспільстві й спроможна змінити суспільство. В умовах посиленого наступу на Україну [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] Борецький гуртує до опору українців. Він збирає на наради світських і духовних православних, виступає на козацьких радах (заслужив славу «козацького митрополита»), пише листи до впливових магнатів, публікуєпише полемічні твори. Доводить, що українці мають історичні права на власну вітчизну й церкву. ''«Ми громадяни своєї землі, добре і чесно в домах шляхетних уроджені, в ній осідок і оселі свої маємо… і взяли ми лише те, що нам предки наші заповідали»'',&nbsp;— читаємо в «[[Протестація|Протестації]]» ([[1621]]). Написана Борецьким разом з [[Курцевич-Коріятович Йосиф|І.Курцевичем]] та [[Ісая Копинський|І. Копинським]], «Протестація» була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, ву ній захищалосяборонилося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автори підносили козацтвакозацтво, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Доводили, що козаччина є спадкоємицею «тої старої РусіРуси», старих руських князів, що козаки&nbsp;— це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних&nbsp;— це провідна мета їхніх подвигів. На думку М. Возняка та інших дослідників, Борецький&nbsp;— також імовірний автор «Перестороги» (написаної 1605 або 1606 році у [[Львів|Львові]]), одного з найвидатніших творів української полемічної літератури, спрямованого проти католицизму й унії. Крім переказу подій [[1590-ті|1590-х]] рр., пов'язаних зіз релігійною боротьбою в Україні, автор висловлює думку про причини, що довели [[Русь]] до «такої загибелі»: протягомвпродовж довгого часу Україна не мала «шкіл посполитих», тобто народних, від того й всі нещастя, грубість поганська, брак одностайності, поширення чужої віри, зрада. Автор закликав до єдності й оборони.
 
[[1624]] року звернувся до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України та про приєднання України-РусіРуси до [[Московська держава|Московської держави]]. Але царський уряд відхилив цю пропозицію, бо Московська держава, ослаблена недавньою московсько-польською війною, не була спроможна вести війну проти Польщі.
 
Склав два меморіали в оборону православної ієрархії: «Протестація» ([[1621]]) та «Юстифікація» ([[1622]]).
 
Одночасно Борецький шукав шляхів порозуміння між українцями православними й українцями католиками та греко-католиками. Виступав за зміцнення політичних і культурних зв'язків України, [[Білорусь|Білорусі]] та [[Московія|Московії]]. Ставши митрополитом, продовжував опікуватися Київською братською школою. Допомагав Київському братству в придбанні деяких маєтностей на утримання школи. Добився королівської грамоти ([[19 лютого]] [[1629]]), за якою Київське братство було, нарешті, визнане й затверджене Річчю Посполитою, і ''«що б вони своїм накладом не побудували, то на вічні часи»''. Таким чином, хоч про братську школу в грамоті прямо не говорилось, вонивона з визнанням Київського братства також дістала державний захист як його невід'ємна частина. Із записів сучасника, вихованця Київської братської школи [[Косів Сильвестр|Сильвестра Косова]] довідуємося, що Борецький не полишав й учительстваучителювання: ''«Йов Борецький, ставши митрополитом Київським, був і опікуном оних братських шкіл і сам в них богословське вчення викладав»''.
 
ВУ [[1628]]–[[1629]]&nbsp;рр. був разом із митрополитом [[Рутський Велямин Йосиф|Йосифом Велямином Рутським]] прихильником загального замирення української церкви, однак не зміг залучити до своїх планів козаччини. Мав намір взяти участь в спільному з'їзді православних та греко-католиків у Львові 28 жовтня 1629 року.<ref>''Chodynicki K.'' Borecki Jan…&nbsp;— S. 316.</ref> ВліткуУлітку [[1629]] скликав [[Київський собор 1629|Київський собор]] за наказом короля [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунда ІІІ Вази]] з метою визначення позиції православної пастви щодо укладення угоди з уніатами.<ref>''[[Рудницький Степан Львович|Рудницький С]].'' Українські козаки // Коли земля стогнала / В. Щербак (упорядник, автор передмови).&nbsp;— К. : Наукова думка, 1995.&nbsp;— 432 с.&nbsp;— С. 263—264.&nbsp;— ISBN 5-319-01072-9.</ref>
 
Помираючи, Борецький передав опіку над освітніми справами ''«превелебнійшому в Бозі отцю [[Петро Могила|Петру Могилі]]»'' але застеріг його, щоб ''«школи в братстві київськім, а не де індей ґрунтовані були»''. Похований Борецький, за його заповітом, ''«…при церкві святого Архистратига Михаїла над Києвом»'' Михайлівського Золотоверхого монастиря, що був на той час резиденцією митрополита.