Вікіпедія

Фульхенсіо Батиста: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Мітка: УВАГА! Прибирання службового шаблону
Рядок 35:
| дружина = 1) Еліза Годінес Гомес<br/>2) Марта Фернандес Міранда де Батиста
| діти = '''сини:''' Фульхенсіо Рубен, Хорхе Батиста, Роберто Франциско<br/> '''дочки:''' Мірта Карідад, Еліза Алейда
| нагороди ={{Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН}}
| автограф =
| Commons =
}}
 
'''ФульхенсіоРубе́н БатистаФульхе́нсіо Бат́іста-і-Сальдівар''' ({{lang-es|Rubén Fulgencio Batista y Zaldívar}}) (*{{н}} [[16 січня]], [[1901]]&nbsp;— {{†}} [[6 серпня]], [[1973]])&nbsp;— обраний[[Куба|кубинський]] президентдержавний, Кубивійськовий вта політичний діяч. 10-й ([[10 жовтня]] [[1940]]&nbsp;— по[[10 жовтня]] [[1944]]) роки,та після12-й ([[10 березня]][[1952]]&nbsp;— [[4 квітня]] [[1952]]) [[Список президентів Куби|Президент Куби]]. Після захоплення влади ву [[1952]]–[[1959]] роках&nbsp;— фактично [[диктатор]]. Його опора на [[Олігархія|олігархію]], [[мафія|мафію]] та авторитарні методи правління породили в суспільстві опозицію та широкий політичний опір, в тому числі також з боку анархічних та терористичних груп. В наслідок розгорнутої проти його режиму громадянської війни [[1 січня]] [[1959]] покинув Кубу та подався у вигнання до [[Домініканська республіка|Домініканської республіки]], а потім до [[Іспанія|Іспанії]], де в [[1973]] помер на [[Коста-дель-Соль]] від [[інфаркт]]у.
 
[[1 січня]] [[1959]] покинув свою посаду та подався у вигнання до [[Домініканська республіка|Домініканської республіки]], а потім до [[Іспанія|Іспанії]], де в [[1973]] помер на [[Коста-дель-Соль]] від [[інфаркт]]у.
{{Порушення авторських прав|url=http://www.peoples.ru/state/king/cuba/batista/|дата=5 грудня 2016}}
 
== Життєпис ==
=== Ранні роки ===
Фульхенсіо Батиста народився [[16 січня]] [[1901]] року в місті Банес провінція [[Ольгін|Ольґін]]. Походив із селянської родини Белісаріо Батіста Палермо та Кармели Сальдівар Ґонсалес<ref>[http://cubagen.org/mil/mambi/ «Mambí Army» Data Base]{{ref-en}}</ref>. Дідусь Батисти мав іспанське, китайське та африканське коріння<ref>Havana
By Brendan Sainsbury [https://books.google.com/books?id=Nts8mp9megcC&pg=PA91&dq=Batista+fulgencio+Chinese+father&hl=en&sa=X&ei=3dz9UIGlFYjCswbEoIGYDA&ved=0CDMQ6AEwAQ#v=onepage&q=Batista%20fulgencio%20Chinese%20father&f=false]</ref><ref>[https://books.google.com/books?id=XkJqAAAAMAAJ&q=Batista+fulgencio+indian+spanish+chinese&dq=Batista+fulgencio+indian+spanish+chinese&hl=en&sa=X&ei=UN_9UKPRM4LCtQazr4GACg&ved=0CGkQ6AEwCQ Fidel Castro's Road to Power, Volume 1]</ref>. Отримував освіту в початковій школі, потім навчався у вечірньому класі квакерської школи. Працював на плантаціях цукрової тростини. У 14 років влаштувався обліковцем, кравцем, розносив фрукти, працював кондуктором на залізниці<ref name="evolution">{{cite news|url=http://www.time.com/time/magazine/article/0,9171,775003,00.html|title=Evolution of a Dictator|work=Time| date=June 12, 1944 | accessdate=May 3, 2010}}{{ref-en}}</ref>.
 
Спочатку носив ім'я Рубен Сальдівар, але у 1939 році змінив його на Фульхенсіо Батиста<ref>[http://www.cubanet.org/CNews/y06/mar06/13a7.htm His given name was Rubén Zaldivar]{{ref-es}}</ref>.
 
У 1921 вступив на службу в армію<ref>[http://www.lacasaazul.org/LindenLaneMagazineVolumen4/ReneDayreAbellaLaPieldelaMemoria.htm La piel de la memoria] by René Dayre Abella.{{ref-es}}</ref>. Закінчив курси стенографістів та зайняв пост секретаря генерального інспектора армії полковника Раскоі Руїса. У 1933 році отримав звання сержанта<ref>Hugh Thomas, page 390 "Cuba" ISBN 0 330 48487 7</ref>.
 
=== Початок революційної діяльності ===
Під час служби вступив у націоналістичну партію «ABC». Разом з Пабло Родрігесом Батиста очолював конспіративну організацію «Військовий союз Колумбії» (за назвою військового містечка в [[Гавана|Гавані]]). Батиста очолив повстання під назвою «повстання сержантів», яке повалило уряд диктатора [[Херардо Мачадо|Мачадо]] в серпні [[1933]] року<ref name="PBSBatista">[http://www.pbs.org/wgbh/amex/castro/peopleevents/p_batista.html American Experience: Fulgencio Batista] by ''PBS''</ref>.
 
Очолив після цього уряд [[Мануель де Сеспедес]], який також мало влаштовував сержантів. «Військовий союз», що об'єднався з низкою інших організацій виступав проти Сеспедеса, ініціював створення [[Військова хунта|Революційної хунти]], яка прийняла рішення домогтися сформування такого уряду, який зумів би протистояти американському впливу<ref name="images.library.wisc.edu">Foreign Relations of the United States: Diplomatic Papers, 1933. The American Republics: Volume V,p. 384 http://images.library.wisc.edu/FRUS/EFacs/1933v05/reference/frus.frus1933v05.i0010.pdf</ref>. До цього часу Кубу, експорт якої повністю залежав від Штатів, можна було називати напівколонією [[США]].
 
[[Файл:1933-Pentarchy w Batista.jpg|міні|ліворуч|300пкс|Члени «Військового союзу Колумбії»]]
 
У ніч на [[5 вересня]] [[1933]] року хунта взяла владу в свої руки. Була утворена Урядова виконавча комісія з п'яти осіб на чолі з професором університету [[Роберто Грау Сан-Мартін]]ом. Сержанти, яким вдалося повести за собою основну солдатську масу, захопили владу в провінціях. У Тимчасовому уряді з перших днів розгорнулася боротьба між прихильниками і супротивниками контактів зі Сполученими Штатами. Глава уряду&nbsp;— Грау Сан-Мартін&nbsp;— належав до проамериканського табору. Проте США не поспішали з визнанням Тимчасового уряду. Вони пообіцяли визнати його, якщо вона доведе, що «здатне підтримати порядок». Поряд з цим, незважаючи на заклики сенату проявляти обережність, президент [[Рузвельт Франклін|Рузвельт]] все ж направив кораблі в кубинські води. Таку реакцію Вашингтона викликали плани Тимчасового уряду, які здались занадто радикальними: гасло «Куба для кубинців». Однак могутній сусід марно хвилювався. Хунта, всупереч своїм деклараціям, зосередила всі свої зусилля на проблемі визнання її Вашингтоном. Вона поспішила оголосити, що у неї немає нічого спільного з [[Комунізм|комуністами]], що вона твердо має намір виконувати договори, укладені раніше з іноземними державами, а також фінансові зобов'язання перед ними. Уряд всіляко намагалося підірвати вплив [[Профспілка|профспілок]] і направив війська на розгін робочих [[Демонстрація|демонстрацій]] і [[Мітинг|мітингів]].
 
=== На чолі армії ===
В уряді виступили всі [[праві]] сили в країні, підтримані посольством Сполучених Штатів. Один за іншим спалахували офіцерські заколоти. Силу армії, яка зуміла придушити змови, використовував у своїх інтересах Батиста, що став [[Полковник|полковником]] і начальником Генерального штабу. Він підтримував уряд Грау, поки він зміцнювало його власні позиції. Батиста очолив праве крило Тимчасового уряду. На чолі [[Ліві|лівого]] крила останнього стояв 27-річний міністр оборони і внутрішніх справ [[Антоніо Ґітерас]], який засуджував розпорядження Батисти про напад на приміщення профспілок, про розгін демонстрації тощо. Ґітерас відмовився прийняти неофіційний візит нового посла США в Гавані Д. Кеффері, давши зрозуміти [[Дипломат|дипломату]], що розглядає його спробу проникнути у військове міністерство, минаючи офіційні канали, як [[Провокація|провокацію]]. Зате з американським послом охоче і часто зустрічався полковник Батиста, проти чого Ґітерас відкрито протестував на засіданні кабінету, вимагаючи замінити Батисту відомим своїми патріотичними поглядами Родрігесом. У відповідь на це Батиста запроторив Родрігеса у в'язницю. Ґітерас направився туди, звільнив ув'язненого і разом з ним виступив перед народом на площі в центрі Гавани. Честолюбний полковник віддав наказ стріляти в мітингарів. Грау Сан-Мартін змушений був подати у відставку. З тих пір, використовуючи свій новообраних пост начальника штабу і вплив у армії, Батиста керував країною за допомогою маріонеткових урядів, поки сам не був обраний президентом в 1940 році.
 
=== Закулісна гра ===
Прийшовшого до влади за рекомендацією Батисти Мендіету Сполучені Штати, на відміну від Сан-Мартіна, відразу визнали. Вашингтон оголосив про готовність почати з ним переговори про зміну торгового договору, кабального за своєю суттю. Уряд США відступив під натиском революційних подій на Кубі. У Штатах розуміли, що збереження в силі одіозної «[[Поправки до Конституції США|поправки]] Платта», що давала їм можливість військового втручання у внутрішні кубинські справи, згуртовувало антиамериканський рух. Крім Того США повинні були підтримувати репутацію виголошеної Рузвельтом політики «доброго серця». [[29 травня]] [[1934]] року американо-кубинські переговори завершилися скасуванням «поправки» та підписанням нового договору між Кубою та Сполученими Штатами. Це було найважливішим досягненням революції [[1933]]–[[1934]] років.
 
У березні [[1935]] обставини в країні знову загострились. [[12 березня]] почався загальний [[страйк]], в якому взяли участь близько 700 тисяч осіб, але він зміг протриматись лише кілька днів. Заохочений американським послом, Батиста пішов на крайні заходи: уряд наповнив військами залізниці, головні міста країни, під приводом самооборони [[Штрейкбрехерство|штрейкбрехери]] отримали дозвіл безкарно вбивати страйкарів. Страйк був розігнаний.
 
У травні вбили [[Антоніо Ґітерас]]а: бачачи марність своїх надій на утворення єдиного революційного фронту, Ґітерас вирішив емігрувати в Мексику, про його плани стало відомо Батисті. Підлеглі Батисти оточили Ґітераса, який очікував на узбережжі яхту, яка повинна була взяти його на борт. У результаті перестрілки, що зав'язалася, Ґітерас загинув.
 
Розправившись в [[1935]] році з революцією і домігшись диктаторської влади, Батиста став заглядатися на президентське крісло, але він розумів, що стати президентом йому вдасться лише заручившись довірою лідерів основних буржуазних партій, домігшись популярності серед виборців. Тому Батиста, ідучи до наміченої цілі, зміцнював своє становище в армії і загравав з масами.
 
До 1935 році Батиста створив потужний військовий апарат, оснастив армію новим озброєнням закупленим в США, в тому числі [[Гідроплан|гідропланами]] і [[Бомбардувальник|бомбардувальниками]], заново відбудував військове містечко Колумбію, збільшив платню військовослужбовцям, в результаті в його руках опинилася потужна сила&nbsp;— 30 тисяч багнетів, здатна по першому ж наказу придушити «внутрішнього ворога».
 
Готуючи ґрунт для висунення своєї кандидатури на президентських виборах [[1940]] року, Батиста оголосив про план будівництва шкіл для дітей селян і сільськогосподарських робітників, про розширення системи пенсійного забезпечення, про здійснення широких будівельних програм з метою боротьби з безробіттям. Для фінансування цього плану конгрес прийняв законопроект про обкладення особливим податком кожного виробленого на Кубі мішка [[Цукор|цукру-сирцю]].
 
Обраний у [[1936]] році президентом М. Гомес, який спробував обмежити засилля в країні військових і наклав вето на закон про цукровий податок, на вимогу командувача армією генерала Батисти був усунутий конгресом з поста президента і відданий під суд.
 
=== Реформи ===
[[Файл:FBatistaWifeHandshake.jpg|міні|праворуч|250px|Фульхенсіо Батиста (ліворуч) разом з першою дружиною зустрічаються з послом Куби Педро Фрага, Вашингтон, 1938 рік]]
 
Прагнучи вирвати ініціативу з рук лівих організацій, які висунули в 1936 році гасло скликання Установчих зборів для вироблення конституції, Батиста заявив, що скликання таких зборів є однією з першорядних завдань уряду. У [[Липень|липні]] [[1937]] року він оголосив про прийняття трирічного плану «економічної та соціальної реконструкції Куби», що включав встановлення контролю уряду над цукровою, тютюновою та гірничодобувною промисловостю, реформу [[Податкова система|податкової системи]], розподіл державних земель між бідними селянами і надання їм кредиту, соціальне страхування для робітників, запровадження оплачуваних відпусток, розширення будівництва лікарень тощо.
 
Змістивши реакційно налаштованого міністра внутрішніх справ, Батиста став вести широку гру з політичними партіями, обіцяючи їм рівну участь на президентських виборах. Застосовувати таку тактику досвідчений політикан був змушений не тільки в силу наявних у нього планів, але і перед лицем зростання демократичного руху, що намітилося не тільки на Кубі, але й у всій [[Латинська Америка|Латинській Америці]]. Батиста розпустив [[Філія|філію]] іспанської [[Фаланга|фаланги]], яка існувала на острові. Піти на прийняття цієї та інших подібних їй заходів він був змушений ще й тому, що, готуючись до VIII-ї проамериканської конференції в [[Ліма|Лімі]] ([[грудень]] [[1938]] року) США прагнули домогтися прийняття на ній рішень, що перешкоджають проникненню в Латинську Америку своїх суперників&nbsp;— [[Німеччина|Німеччини]] та [[Італія|Італії]]. [[1 травня]] 1938 пройшла грандіозна демонстрація під антифашистськими і демократичними гаслами. Стримувала Батисту і пам'ять про сумний кінець диктатора Мачадо, до повороту у долі якого він сам доклав руку. Батиста провів амністію&nbsp;— звільнив політв'язнів, дав згоду на відродження під назвою Конфедерація трудящих Куби, що діяла з 1955 року в підпілля Національної конфедерації трудящих Куби. У [[Квітень|квітні]] [[1939]] року був прийнятий закон про проведення виборів в Установчі збори, а самі вибори були призначені на [[листопад]]. Стало складатися враження, що Батиста створює таку обстановку, яка дозволить розраховувати на проведення демократичних виборів. Остання обставина неабиякою мірою дезорієнтувало опозиційні сили. Та й важко було уникнути помилкових оцінок, коли уряд дозволили легальну діяльність [[Комунізм|комуністів]], вільний випуск їх друкованого органу&nbsp;— газети «Нотісіас де Ой», легалізували інші опозиційні організації, у тому числі створену Ґітерасом «Молоду Кубу», багатьом політичним лідерам дозволили повернутися з [[Еміграція|еміграції]]. Наприкінці 1939 року відбувся встановчий з'їзд Конфедерації трудящих Куби, що об'єднала більше 800 [[Профспілка|профспілок]] та налічувала понад 300 тисяч членів. Влітку того ж року була створена Національна селянська федерація. У [[1940]] році була прийнята нова конституція. Вона передбачала обмеження [[Латифундизм|латифундизма]] і засилля [[Монополія|монополій]] та іноземного капіталу в країні. За державою зберігалися всі права на надра; право на конфіскацію власності, що не приносить користі суспільству; передбачалося рівне виборче право для всіх громадян республіки&nbsp;— чоловіків і жінок старше 20 років.
 
=== Президентство ===
[[Файл:Batista2.png|міні|праворуч|250пкс|Портрет Батисти, 1940 рік]]
 
На президентських виборах в [[липень|липні]] [[1940]] року переміг Ф. Батиста. Політична активність мас, викликана початком [[Друга світова війна|Другої світової війни]], змусила Батисту продовжувати політику, не властиву його внутрішнім переконанням. Він пішов на націоналізацію частини залізниць ([[жовтень]] [[1942]] року), встановив дипломатичні відносини з [[Радянський Союз|Радянським Союзом]]. У [[Грудень|грудні]] [[1941]] року, після вступу у війну США, Куба оголосила війну [[Японія|Японії]], а через кілька днів&nbsp;— [[Німеччина |Німеччини]] та [[Італія у Другій світовій війні|Італії]]. Труднощі війни позначилися на Кубі в основному в економічному плані. Ускладнилася транспортування цукру, різко зросли ціни на вугілля, нафта, автопокришки, відчувався [[дефіцит]] цих товарів. Перебої в постачанні продовольством призвели до утворення в країні [[Чорний ринок|чорного ринку]]. Посилилася [[корупція]] серед державних чиновників, зростала [[інфляція]]. Якщо при Батисті й відбулася деяка демократизація суспільного життя, то жодна з найгостріших економічних проблем так і не була вирішена.
 
Цукрова промисловість, ця найважливіша галузь кубинської економіки, продовжувала залишатися в руках іноземних монополій, головним чином американських, дві третини кубинського імпорту і три чверті експорту припадали на торгівлю з США. У 40-х роках під контролем американсько компаній виявилася вся гірничодобувна промисловість Куби, всі підприємства з вироблення електроенергії, телефон, телеграф, 50% послуг у сфері обслуговування; майже 80% пального, споживаного в країні, поставлялося нафтовими монополіями США. Кубинська економіка перебувала в стані хронічної кризи. Національна буржуазія Куби, що прагнула поліпшити своє становище, так і не домоглася розвитку галузей промисловості, не пов'язаних з виробництвом цукру, незважаючи на деяке збільшення прибутків, обумовлених війною. Ця обставина, поряд з невдоволенням, викликаним особистим збагаченням президента, до певної міри зумовило результат виборів [[1944]] року, на яких перемогу здобув не ставленик Батисти, а лідер опозиції&nbsp;— Грау Сан-Мартін. Батиста після поразки поїхав відпочивати у Флориду.
 
=== Узурпація влади ===
У [[1948]] році президентом став Пріо Соккарас&nbsp;— лідер республіканської партії. Соккарас піддався різкій критиці з боку правої опозиції за «недостатньо тверду владу». Батиста врахував це і став орієнтуватися на правих. «Сержант» враховував і нові віяння на континенті, що почалися після Другої світової, «[[Холодна війна|холодну війну]]». У [[1949]] році кубинський уряд створив групу для боротьби з підривною діяльністю. Слідом за Сполученими Штатами [[антикомунізм]] став державною політикою Куби. Соккарас спробував під тиском Вашингтона направити на війну в Корею 25 000 кубинських солдатів. Ця затія, крім життів солдат, мала коштувати Кубі 100&nbsp;млн доларів. Рух протесту проти настільки явної авантюри розгорнувся по всьому острову, навіть в армії. Посилення позицій лівих сил змусило шукати «сильну особистість». Генерал Батиста якраз повернувся з США. На його вибір вплинули дві обставини: генерал був беззастережно відданий Вашингтону, а також користувався помітним авторитетом в армії, незважаючи на те, що його ставлеників при Сан-Мартіні змусили піти у відставку.
 
Приступаючи до здійснення державного перевороту, генерал досить чітко зважив всі «за» і «проти». Момент виявився цілком відповідним: уряд Пріо Соккараса остаточно дискредитував себе, найважливіші військові і поліцейські центри країни готові були підтримати бунтівників. У ніч на [[10 березня]] [[1952]] року Батиста з'явився у військовому містечку Колумбія. До вечора того ж дня він захопив владу<ref>[http://hromadske.ua/posts/kuba-fidel-kastro-smert Куба без Фіделя: чим запам'ятався лідер революції]</ref>. Заколот пройшов безкровно.
 
=== Політика часів диктатури ===
 
Після другого приходу до влади генерал повівся набагато жорсткішеі бесцеремонніше, ніж у перший період свого правління. Він перекреслив багато власних починань: скасував конституцію 1940 року, порвав дипломатичні відносини з Радянським Союзом. Ці заходи проводилися в рамках політики «холодної війни». У західній півкулі в ті роки панічно боялися всього, що хоч віддалено нагадувало комунізм в його радянському варіанті. Сам Батиста регулярно виголошував промови, в яких показував свою ненависть до комунізму.
 
Економічна політика уряду сприяла помітному зміцненню позицій американського капіталу в кубинській економіці. Цілий ряд угод з США відкривав широкі можливості для переказу прибутків з Куби на континент. Американським компаніям були надані найвигідніші [[Концесія|концесії]] в гірничій справі, в нафторозвідці, у продажу на острові бензину. У перший же рік правління Батисти в країні почали діяльність близько 100 нових американських компаній. В руках кубинських філій американських банків виявилася четверта частина всіх вкладів у країні. За роки режиму Батисти американські компанії вивезли з Куби не менше 800&nbsp;млн доларів чистого прибутку. У результаті Куба втратила тільки за 50-ті роки не менше 1&nbsp;млрд доларів. Будучи аграрною країною, вона продовжувала ввозити з США продовольство. Під натиском Вашингтона Батиста проводив політику скорочення виробництва та експорту цукру. Частка острова у світовому виробництві цукру в 50-х роках знизилася з 20% до 11%. Прагнення американського капіталу не допустити індустріального розвитку Куби вело практично до розвалу справ в таких галузях промисловості, як тютюнова, взуттєва, деревообробна тощо.
 
[[Файл:HavanaSlums1954.jpg|міні|ліворуч|250пкс|Нетрі Гавани, на задньому плані видно рекламу казино, 1954 рік]]
 
Паралельно з економічним тривало інтенсивне ідеологічне проникнення США на острів. Щорічно зі Сполучених Штатів надходило понад 200 повнометражних кінофільмів, кубинського читача напихали літературою, вихваляли «американський спосіб життя». Фактично Куба перетворювалася не тільки в економічну, але й ідеологічну колонію США. При цьому Батиста не забував про особисті інтереси. За надання концесій кубинським промисловцям або дозвіл на створення нових компаній генерал отримував до 50% від суми укладеної угоди. Таким чином, він став акціонером 40 компаній. Батиста і його наближені помітно збагатилися в результаті розгорнутого ними широкого будівництва доріг, готелів, розважальних закладів. Для фінансування цього будівництва диктатор заснував спеціальний Банк економічного і соціального розвитку Куби. Процвітали корупція і казнокрадство, [[Спекуляція|спекуляція]], спільнота все помітніше поділялася на дуже багатих і дуже бідних. Набуло поширення професійне [[жебрацтво]]. Середній місячний заробіток більшості робітників дорівнював тижневій зарплаті американського робітника. Особливо важко доводилося кольоровій частині кубинського населення. Незважаючи на те, що на острові білі та кольорові давно злилися в одну націю, режим всіляко намагався виділити негритянське населення в самостійну групу. Поряд з [[Демагогія|демагогічними]] ходами, Батиста як головний аргумент на користь своєї влади використовував [[репресії]].
 
У першу чергу диктатор, який оголосив себя затятим противником комунізму, обрушився на Народно-соціалістичну партію. Влада затримувала багатьох видних комуністів і віддавали їх під суд надзвичайного [[Трибунал|трибуналу]]. Буденним явищем стали нальоти на приміщення партії, арешти та побиття партійних активістів. Під приводом боротьби з «коммуністичним проникненням» уряд жорстоко розправлявся з усіма противниками диктатури. Розганялися будь-які маніфестації, організовані опозицією. Стало практикуватися звільнення з роботи з політичних мотивів. Незважаючи на заяви Батісти, що зроблений ним переворот викликаний бажанням навести порядок, забезпечити діяльність політичних і професійних організацій, в країні був встановлений режим неприкритої сваволі. Диктатор розпустив Національний конгрес, лідери та активісти політичних партій на 30 років позбулися права брати участь у політичному житті Куби. Президент оточив себе всілякими гангстерськими елементами. Вибори, які були встановлені на листопад [[1953]] року, були відкладені на невизначений термін.
 
[[Файл:Fulgencio Batista, president of Cuba, 1952.jpg|міні|праворуч|250пкс|Портрет Батисти, 1952 рік]]
 
У квітні того ж року був опублікований конституційний статут, який замінив конституцію 1940 року. Викладені в ньому застереження та заборони практично зводили нанівець права особистості та політичних партій. Зміни в статуті могли бути оформлені шляхом затвердження Радою міністрів, що відкривало широку можливість для свавілля з боку диктатора. Державний переворот викликав кризу у всіх партіях як правого, так і лівого спрямування. Одні партії саморозпуститисяись, інші розпалися на фракції. Партія комуністів опинилася в ізоляції і практично не діяла. Її активність не виходила за рамки організації ізольованих страйків. На початку 50-х років, коли багато опозиційних діячів почали говорити про безперспективність боротьби з Батистою, развернув революційну діяльність [[Фідель Кастро]], майбутній керівник кубинського соціалістичної держави. Два роки він партизанив у важкодоступних районах Куби, а в 1953 році молоді революціонери зважилися на збройний виступ. Штурм казарми Монкада в Сантьяго і казарми в місті Баямо був приурочений до дня карнавалу&nbsp;— [[26 липня]]. Повстанці зазнали поразки. Після більш ніж двогодинного бою в Сантьяго більшість нападників загинули, ті, які залишилися в живих, відступили в гори, де незабаром були схоплені. Батиста злякався не на жарт, потім його страх перейшов у лють. Увечері того ж дня він направив на військовому літаку свого [[Емісар|емісара]] в Сантьяго з інструкцією розстріляти 10 бранців за кожного вбитого солдата. Почалася звіряча розправа з революціонерами: їх закопували по груди в землю і використовували як мішені, скидали з дахів високих будівель, поранених волочили по сходах, поки вони не вмирали, вішали, виривали очі, вводили їм у вени повітря, випускали нібито на свободу, а потім стріляли в спину.
Уряд розвернуло нічим не прикритий [[терор]]. На 90 днів було відмінено конституційні гарантії, що призвело до масових арештів серед керівників опозиційних партій (довести їх причетність до подій 26 липня батистовцям не вдалося, і вони були відпущені на свободу), видано один за іншим репресивні закони. Навіть після відновлення конституційних гарантій тривали арешти, обшуки, облави, з в'язниць не випускали політв'язнів.
 
=== Передреволюційні роки ===
Разом з тим Батиста розумів, що необхідно терміново надати режиму хоча б видимість законності. Тому було оголошено про проведення [[1 листопада]] [[1954]] року виборів, на яких коаліція проурядових партій висунула кандидатом у президенти Батисту. Єдиним кандидатом від опозиції був Грау Сан-Мартін, але його партія так і не сформулювала чіткої передвиборчої програми. У міру наближення виборів на Кубі посилювався терор. Здавалося, що країна перебуває у стані війни. По всіх містах рухалися війська, які брали під свій контроль виборчі дільниці. Широко практикувався підкуп співробітників радіо, газет, мільйони [[Кубинський песо|песо]] були витрачені на урядову передвиборчу рекламу. Верховний виборчий трибунал, що складався з прихильників Батисти, не дозволив людям Грау спостерігати за підрахунком голосів після закінчення голосування. [[31 жовтня]], коли цей крок вже мало що міняв, Грау зняв свою кандидатуру «через відсутність гарантій справедливих виборів». У результаті Батиста знову зайняв президентське крісло. Новообраний конгрес, що складався в основному з його прихильників, [[2 лютого]] [[1955]] року висловив готовність підтримувати президента. Сполучені Штати також поспішили виявити моральну підтримку Батисті. Його публічно привітав з перемогою на виборах посол Сполучених Штатів в Гавані [[Гарднер Дейл Аллан|А. Гарднер]]. У [[Лютий|лютому]] [[1955]] року року на Кубу наніс візит [[віце-президент США]] [[Ніксон Річард|Р. Ніксон]], який вручив Батисті портрет [[Ейзенхауер Двайт|Д. Ейзенхауера]] з особистим дарчим написом американського президента. У [[Червень|червні]] того ж року було розширено американо-кубинське угоду про військову допомогу, в результаті чого бойова підготовка кубинської армії цілком перейшла в руки американської військової місії в Гавані. Зі свого боку Батиста прагнув переконати Вашингтон в тому, що Куба, як говорилося в його посланні кубинському конгресу, пов'язала свою долю «зі своїм великим союзником»&nbsp;— США. Батиста навіть мав намір прокласти через Кубу міжнародний морський канал, на кшталт [[Панамський канал|Панамського]], який скоротив би США шлях до північних берегів [[Південна Америка|Південної Америки]]. На Кубі такі плани не зустріли підтримки рішуче ні в кого, тому проект довелося відкласти.
 
[[Файл:Dwight D. Eisenhower, official Presidential portrait.jpg|міні|праворуч|250пкс|Президент США Двайт Ейзенхауер]]
 
Відкрита підтримка Батісти Сполученими Штатами подіяла: буржуазна опозиція не тільки знизила тон в критиці режиму, але і почала проявляти прагнення до врегулювання відносин з ним. Цьому сприяли деякі кроки самого уряду. Зокрема, влада заявили про намір відновити конституцію 1940 і стали загравати з деякими представниками опозиції. Наляканий помітним зростанням впливу Народно-соціалістичної партії на народні маси, Батиста майже всю репресивну діяльність зосередив на боротьбі з комунізмом. Холодна війна була в самому розпалі. В обох світових таборах посилено велася «полювання на відьом». У [[Травень|травні]] [[1955]] року на Кубі почало функціонувати так зване Бюро з придушення комуністичної діяльності. У його організації та роботі взяло активну участь [[ЦРУ]]. Директор ЦРУ [[Аллен Даллес]] писав Батисті:
 
{{цитата|Створення кубинським урядом Бюро з придушення комуністичної діяльності є важливим кроком вперед у справі боротьби за свободу. Я вважаю для себе честю, що Ваш уряд прийняло рішення дозволити нашому управлінню надати допомогу в підготовці деяких офіцерів цієї важливої ​​організації.}}
 
У країні стали звичайною справою політичні вбивства. Все частіше мешканці кубинських міст і селищ виявляли на вулицях трупи зі слідами [[Тортури|тортур]]. За воротами підприємств залишалися тисячі «неблагонадійних» робітників і службовців.
У грудня 1955 року почався страйк на цукрових заводах. На знак солідарності її підтримали робітники-табачники, залізничники, студенти, дрібні крамарі. Збройні зіткнення з поліцією відбулися в багатьох населених пунктах, серед населення було вбиті і поранені. Батиста тимчасово перебрався в військове містечко Колумбію під охорону військ, а посол США перервав свою відпустку і терміново повернувся на Кубу. У боротьбу з Батистою включалися все нові і нові сили. Невдоволення відчувався навіть у офіцерському корпусі. У квітні 1955 року була розкрита змова офіцерів на чолі з полковником Р. Баркіном. Змова не був політичною, а носила чисто [[Каста|кастовий]] характер.
 
Через три тижні група молоді спробувала захопити казарми Гойкурія в [[Матансас]]і. Від поліцейського агента влада заздалегідь дізналася про підготовлюваний напад. Студенти, які під'їхали до казарм відразу ж потрапили під кулеметний вогонь і майже всі загинули.
 
=== Кубинська революція ===
{{main|Кубинська революція}}
Опір диктатурі в країні наростав. Ще в [[Січень|січні]] 1957 року в Сантьяго пройшла значна демонстрація жінок під гаслом «Припиніть вбивати наших синів!». З протестом проти терору виступали робочі цукрових заводів.
 
[[Файл:BatistaMarch1957.jpg|міні|праворуч|250пкс|Батиста біля карти гір Сьєрра-Маестра, 1957 рік]]
 
[[13 березня]] 1957 року повстанська організація «Революційний директорат» здійснила напад на президентський палац в [[Гавана|Гавані]]. Ставилося за мету розправитися з Батистою, а потім по радіо звернутися до мешканців столиці із закликом підняти повстання. Загін з 50 осіб увірвався в палац, але операція не увінчалася успіхом: Батиста зумів сховатися на верхньому поверсі, багаточисельна охорона разом з прибулими військами розправилася з повсталими. [[24 травня]] [[1958]] уряд почав генеральний наступ на партизанів Кастро в провінції [[Орьєнте (провінція)|Орьенте]]. Наступ провалився. За три місяці повстанські загоди очистила гірський район [[Сьєрра-Маестра]] (основне місце дислокації партизанських баз) від військ Батисти. Розлючений Батиста віддав розпорядження бомбардувати з повітря населені пункти, які були розташовані на території, що контролювалася партизанами. У відповідь на це командувач Другим східним фронтом [[Рауль Кастро]] наказав затримати як заручників кілька десятків американських громадян, яким було продемонстровано результати дій урядової армії. Те ж було показано і консулу США в Сантьяго. Батиста віддав розпорядження про тимчасове припинення бомбардувань.
 
Передчуваючи незавидний фінал, Батиста оголосив про «демократичні вибори», які були призначені на [[3 листопада]] 1958 року. Він розраховував, що президентські вибори розрядять напружену обстановку, зуміють врятувати його режим. Правда, він виставив на них не свою кандидатуру, а кандидатуру Андреаса Ріверо&nbsp;— свого особистого [[Секретар|секретаря]], який обіймав протягом року пост прем'єр-міністра. Останній недвозначно заявив:
 
{{цитата|Після моєї перемоги на виборах я хотів би, щоб Фульхенсіо Батиста був поруч зі мною}}
 
Народ на вибори не пішов. У Гавані в них взяли участь тільки 25% виборців, в [[Сантьяго-де-Куба]]&nbsp;— 2%. [[20 листопада]] А. Рівера був проголошений президентом. Після виборів командування повстанської армії прийняло рішення про початок генерального наступу на всіх фронтах. У листопаді 1958 року [[ЦРУ]] і держдепартамент прийшли до висновку, що Батиста повинен покинути Кубу. <!--На острів відправився спеціальний емісар, особистий друг Батисти, який нажив з його допомогою величезний статок&nbsp;— Уільям Поул. [[9 грудня]] він зустрівся з Батистою і виклав йому наступний план:
 
# Утворити тимчасовий уряд з найбільш помірних супротивників режиму;
# Самому Батисті з сім'єю оселитися в [[Дейтон (Огайо)|Дейтоні]] (США) на власній [[Вілла|віллі]];
# Зробити так, щоб новий уряд не переслідував прихильників режиму;
# Через 18 місяців провести вибори;
# Зробити так, щоб тимчасовий уряд вороже поставився до Ф. Кастро і його людей.
 
[[Файл:CheyFidel.jpg|міні|праворуч|250пкс|Фідель Кастро і Че Гевара, 1 січня 1959 року, Гавана]]
 
План був узгоджений з президентом Ейзенхауером, але Батиста цього не знав. Пропозиції він відкинув. -- Дуже схоже на маргінальну теорію. І жодного джерела-->
 
Вночі [[17 грудня]] на заміській віллі «Кукіна» відбулася зустріч Батисти з послом США на Кубі Ерлом Смітом. Посол позбавив диктатора останньої надії на те, що в даний момент США прагнутимуть посилити його позиції. Не менш безнадійне становище складалося для Батисти і у власному таборі. В останні дні грудня між ним і його «правою рукою» генералом Табернільнією відбулася відверта розмова. «Багато хто вважає,&nbsp;— сказав Табернілья,&nbsp;— що ви віддаєте собі звіт в що відбувається, але хочете боротися за справу, яку програно, лише з міркувань честі чи самолюбства. Усі думають, що ви очікуєте останньої хвилини зречення, щоб покінчити з собою. Одним словом, я скажу з усією прямотою, шеф, офіцери, з якими я розмовляв, вважають вас самогубцем». Батиста зрозумів, що «капкан» ось-ось закриється. У ніч на [[1 січня]] 1959 року він прямо з новорічного банкету у військовому містечку Колумбія попрямував на аеродром, де його найближче оточення чекали чотири літаки. Тиран поспіхом покинув Кубу. [[2 січня]] частини повстанської армії вступили в Гавану.
 
Батиста після втечі з острова оселився в [[Іспанія|Іспанії]], де його прихистив диктатор [[Франсиско Франко]]. Награбоване в країні багатство дозволило йому без турбот провести залишок свого життя.
 
== Джерела ==
 
* The Growth and Decline of the Cuban Republic, Devin-Adair Company, New York, 1964
* Cuba Betrayed, Vantage Press, New York, 1961
 
== Примітки ==
{{reflist|2}}
== Посилання ==
* [http://www.krugosvet.ru/enc/istoriya/BATISTA_FULHENSIO.html Фульхенсіо Батиста] на www.krugosvet.ru {{ref-ru}}
* [http://www.peoples.ru/state/king/cuba/batista/ Фульхенсіо Батиста] на www.peoples.ru {{ref-ru}}
 
{{бібліоінформація}}
{{DEFAULTSORT:Батиста Фульхенсіо}}
 
[[Категорія:Диктатори]]
[[Категорія:Уродженці Куби]]
[[Категорія:Президенти Куби]]
[[Категорія:Кубинські політики]]
[[Категорія:Померли від серцевого нападу]]
[[Категорія:Диктатори]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Фульхенсіо_Батиста