Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
===Канон і авторство===
 
У вавилонських писарів, як і у шумерських, вірогідно існував канонічний список творів, однак він склався відносно пізно, у 15-13 столітті до Р.Х. (Касситський[[Касити|Каситський період]]). Таке пізнє формування пояснюється тим, що тривалий час і релігійне життя, і школа, опиралися на шумерську мову, і лише у цей період вони переходять на аккадську, хоча частина богослужбових текстів все одно продовжується писатися шумерською.
 
Збереглася низка подібних каталогів. Від шумерських їх відрізняє те, що у деяких списках починають вказуватися автори, хоч часто і легендарні чи фантастичні.
До дидактичних творів відноситься і пізнє '''«Повчання»''' (бл. 700 до Р.Х.), яке було вірогідно адресовано ассирійському правителю Сінехарібу. У ньому поганому правителю ставляться за приклад рокові події з життя інших поганих (з точки зору автора) царів – Салманасара V та Мардук-апаліддіна. Текст твору імітує жанр провіщення (omina) і написаний за схемою: «Якщо цар зробить те і те, то станеться те і те».
 
Іншу групу дидактичної літератури складають тексти, на які вплинули гімни та покаянні псалми. Ці пам’ятки вже є не тільки діалогами, а часто і монологами. Такою є, наприклад, дуже відома '''«Поема про страждання справедливого»''' (Ludlul bēl nēmeqi), що датується касситськимкаситським часом (15-12 ст. до Р.Х.). Як і у деяких молитвах, тут відчувається прагнення осмислити причину нещасть, бажання зрозуміти, чому люди страждають. На думку автора волю богів не пізнати, адже вони зовсім чужі для людини, капризні і незрозумілі.
 
'''«Діалог між Шупеамелі та його батьком»''' (Šimâ milka) – це зразок літератури мудрості у вигляді суперечки на смертному одрі в аккадській глибинці<ref>Hurowitz, там само.</ref>.
Ассирійський діалект аккадської стає особливо багатим на подібні придворні записи з кінця 14 ст. до Р.Х. і далі. Прикладом можуть слугувати епічні тексти '''«Ададнерарі»''' (Adad-nārārī), '''«Тукулті-Нінурта»''' (Tukulti-Ninurta) та '''«Шулману-ашаред ІІІ»''' (Šulmānu-ašarēdu III) про однойменних правителів, а також аннали, які описували кампанії новоассирійських монархів. Найбільш раннім історичним епосом був, вірогідно, епос про '''Зімрі-Ліма''' з Марі (Zimri-Lim; бл. 1710–1698 до Р.Х.).
 
Схожа література середнього вавилонського періоду збереглася значно гірше. Можна назвати фрагментарний '''«КасситськийКаситський епос»''' (Kassite), '''«Адад-шум-уцур»''' (Adad-šuma-uṣur), історична поема про вавилонського царя '''«Навуходоносор І'''» (Nabû-kudurrī-uṣur I, 12 століття до Р.Х.), '''«Мардук»''' (Marduk)<ref>''Jack M. Sasson''. Comparative Observations on the Near Eastern Epic Traditions // John M. Foley. Companion to Ancient Epic. — Wiley-Blackwell, 2005. — p. 221.</ref>.
 
Традиційні хроніки з’явилися на початку залізної доби, хоча й описували більш давні часи: '''«Хроніка ранніх царів»''', '''«Династична хроніка»''', '''«Хроніка P»''' та ассирійська '''«Синхронічна історія»'''. Серія з чотирнадцяти ново- та пізньо- вавилонських хронік охоплюють період від Набунасара (747-734 до Р.Х.) до Селевка ІІІ Керавна (243-223 до Р.Х.) й походять від політичних подій, описаних у «Вавилонських астрономічних щоденниках».
* Анзу (Epic of Anzu)
* Епос про Гільгамеша (Epic of Gilgameš)
* Епос КасситськогоКаситського періоду (Epic of the Kassite period)
* Epic of Nabû-kudurrī-uṣur
* Поема про Ерру (Epic of the plague-god Erra; Erra and Išum)