Відмінності між версіями «Зарницька Єфросинія Пилипівна»

З 1914 по 1924 рр. Зарницька мешкала у Петрограді, де виступала в українських виставах і була причетна до організації і відкриття у 1919 році Українського театру ім. Т. Г. Шевченка. Актриса входила до складу розпорядчої ради театру, пробувала себе у режисурі, активно працювала у напрямку подальшого розширення свого репертуару в ролях літніх жінок: Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Фенна Степанівна («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), жінка Тараса («Тарас Бульба» М. Старицького), Гордиля («Циганка Аза» М. Старицького) та ін. (У 1918—1919 рр. ім'я Зарницької зустрічається на афішах українського драматичного театру в Одесі та Миколаєві, що свідчить про її епізодичні приїзди у цей період на Україну.)
 
У 1924 році Зарницька повертається на Україну. Разом із своїм братом, актором М.&nbsp;Клодницьким<ref>Михайло Пилипович Азгуріді (Клодницький) (бл. 1875-?)&nbsp;— артист театрів «Палас» і «Буфф» у Петрограді, 1910-19171910—1917</ref> вона організовує у с.&nbsp;Катеринівці Первомайського району Миколаївської області самодіяльний театр, якому судилося відіграти важливу роль у піднятті культури району.
 
З 1926 року Зарницька&nbsp;— актриса Українського Народного театру у Харкові (чергова реорганізація цього колективу призвела до його перейменування спочатку у Державний Народний театр, а згодом у [[Харківський червонозаводський державний український драматичний театр|Державний український Червонозаводський театр]]). Зарницька поєднує вже зіграні ролі з новими&nbsp;— Харитина («Республіка на колесах» Я.&nbsp;Мамонтова), Морочинська («Молода кров» В.Винниченка), хазяйка пансіонату («Вовчі душі» Д.&nbsp;Лондона), Софія Петрівна («Розлом» Б.&nbsp;Лавреньова), Чирвиха («Диктатура» І.&nbsp;Микитенка) та інші.