Голий ланч: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
SoloWay (обговорення | внесок) |
SoloWay (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 39:
== Створення ==
На початку 1950-х років Вільям Берроуз завершив свою подорож Еквадором і Перу (звіти про перебування там письменника зрештою сформують книгу «Листи Яхе») і переїхав до Марокко, в {{Не перекладено|Міжнародна зона Танжер|Міжнародну зону Танжер|en|Tangier International Zone}}, яку мріяв відвідати після прочитання декількох книг {{Не перекладено|Пол Бовлс|Пола Бовлса|en|Paul Bowles}}. У Танжері Берроуз багато писав, і до 1957 року за роботу над дещо розрізненою творчістю письменника приступили його близькі друзі — [[Аллен Гінзберг|Аллен Гізберг]], [[Джек Керуак]] і {{Не перекладено|Алан Ансен||en|Alan Ansen}}. Продуктом їх спільної праці став збірник оповідань «Інтерзона», яка, зрештою, не потрапляє до друку аж до 1989 року. Одна з частин «Інтерзони», автором названа «СЛОВО», стала предтечею «Голого ланчу»; під час роботи над цим матеріалом Берроуз остаточно ствердився у використанні методу натинань, який відіграє вирішальну роль у прийдешній роботі над «Голим ланчем». Написання «СЛОВА» стало переломною точкою у творчості Берроуза, що остаточно відокремила письменника від традиційної форми оповіді, в якій він написав романи «{{Не перекладено|Гомик||en|Queer (novel)}}<nowiki/>» і «<nowiki/>[[Наркота]]<nowiki/>». До схожої стилістики письменник уже ніколи й не повертався, зробивши фірмовий {{Не перекладено|Нелінійна розповідь|нелінійний|en|Nonlinear narrative}} стиль написання основним інструментом у своїй творчості. Кінцевий вигляд рукопису роману виявився для письменника несподіванкою; відповідаючи на питання журналіста щодо фрази зі вступу — «''Точно не пам'ятаю, як я писав те, що тепер опубліковане під назвою „Голий ланч“''», Берроуз назвав її [[Гіпербола (література)|геперболою]]. Автор казав, що був сильно здивований, коли побачив листи Гінзбергу, яких не тримав у руках багато років. Письменника вразила кількість матеріалу, якого вони містили, і що надалі увійшов до «Голого ланчу». Уперше Берроуз згадує про те, що закінчив роботу над романом у листі від 17 січня 1959 року Полу Бовлзу.
Коли Берроуз 1958 року вперше запропонував {{Не перекладено|Моріс Жиродіа|Морісу Жиродіа|en|Maurice Girodias}}, керівнику видавництва {{Не перекладено|Олімпія Пресс|Olympia Press|en|Olympia Press}}, яке спеціалізувалось на випуску книг, написаних у грубій манері з використанням [[Ненормативна лексика|табуйованої лексики]] та часто близьких до [[Порнографія|порнографії]], опублікувати роман, Жиродіа відповів відмовою. Письменник був змушений звернутись у [[Сан-Франциско]] до {{Не перекладено|Лоуренс Ферлінґетті|Лоуренса Ферлінґетті|en|Lawrence Ferlinghetti}} та його {{Не перекладено|Сіті Лайтс||en|City Lights Bookstore}}; {{Не перекладено|Олівер Гарріс||en|Oliver Harris}}, співавтор книги «Листи Вільяма Берроуза», зазначає, що хоч письменник і пішов на поступки — погодившись викреслити з тексту «брудні» моменти, Ферлінґетті все одно відхилив пропозицію стати видавцем «Голого ланчу». Лише через деякий час, коли значний уривок книги опублікувало {{Не перекладено|Чикаґо Рев'ю||en|Chicago Review}}, цікавістю до рукопису просяк раніше незацікавлений ним Жиродіа. Редактором готованого до випуску роману став видавець Чикаґо Рев'ю Ірвінґ Розенталь. Він вважав, що текст рукопис не має достатнього обсягу й попросив Берроуза надати додаткові матеріали для розширення тексту роману. На основі «СЛОВА» та багатьох інших записів Берроуз разом із друзями, що допомагали його з «Інтерзоною», приступили до [[Верстка|верстки]]. Окремої згадки заслуговує те, що «танжерський» період творчості характерний тим, що письменник не виводив меж між безпосередньо художньою творчістю й особистими листами, доручивши редакторську роботу Гінзбергу. Було відібрано сотні сторінок матеріалу, заново надруковано та складено за методикою «фолд-ін», розробленою на основі методу натинань. Увесь матеріал було відправлено Морісу Жиродіа.
== Посилання ==
|