Нормандське герцогство: відмінності між версіями

'''Нормандія''' (Northmannia, Normannia, Normendie, Normandie)  — спочатку особливе герцогство, потім одна з [[Історичні області Франції|провінцій]] [[Франція|Франції]].

За своїм географічним положенням приморська частина [[Нейстрія|Нейстрії]] більше інших частин Франції зазнала спустошливих нападів норманів. Гирло [[Сена|Сени]] довго слугувало норманам надійним притулком, звідки вони здійснювали набіги на французькі міста. Наприкінці [[IX століття]] на чолі норманів, що вторгались у північну Францію, з’явивсяз'явився вигнаний з Норвегії конунгом [[Гаральд I (король Норвегії)|Гаральдом Прекрасноволосим]] [[Роллон]], або Рольф (Hrolf), син Рогнвальда. На березі моря він присягнув «що він помре, якщо не стане володарем будь-якої землі, яку зможе завоювати». Після кількох вторгнень Роллон міцно закріпився у північній Нейстрії, яка й отримала ім’яім'я «Нормандія» (тобто країна норманів  — ''terra Northmannorum''). За угодою в [[Сент-Клер]]і ([[912]]) французький король [[Карл Простуватий]] поступився йому частиною Нейстрії, між річкою [[Епт]] і морем, за умови, що Роллон визнає себе васалом короля й навернеться у християнство. Роллон хрестився, одружився з дочкою Карла, Гізелою, але підтримував стосунки зі своєю не вінчаною дружиною Поупою, дочкою короля Еда, і став родоначальником нормандських герцогів. Він роздав землі своїм соратникам, число яких збільшувалось завдяки норманським загонам, що прибували з півночі. Після смерті Гізелли Роллон одружився з Поупою. За прикладом Роллона, багато норманів прийняли [[християнство]]. Доволі швидко нормани почали засвоювати французьку мову; свою рідну вони зберігали довше тільки у [[Нижня Нормандія|Нижній Нормандії]]. Втім, і тепер у нормандській вимові є слова, що вказують на вплив скандинавського елементу. Нормандський вплив відчувався доволі довго у войовничості жителів Нормандії та у їхній пристрасті до віддалених експедицій ([[Нормандське завоювання|завоювання Англії]], [[хрестові походи]]).

Спочатку норманам доводилось витримувати запеклу боротьбу з сусідами: з [[Пікардія|Пікардією]], з графами [[Фландрія (графство)|Фландрськими]], з [[Іль-де-Франс]]ом, особливо з Бретанню, яка мала невдовзі визнати нормандського герцога своїм сюзереном. Французькі королі не втрачали надії повернути втрачену область, і це також спричиняло війни. По смерті [[Роллон]]а ([[931]]) герцогом Нормандії став його син [[Вільгельм I (герцог Нормандії)|Вільгельм Довгий Меч]]. Вільгельм придушив повстання частини нормандського дворянства, невдоволеного посиленням влади герцога. Він втрутився у розбрат між [[Людовік IV Заморський|Людовіком Заморським]] та [[Гуго Великий|Гуго Великим, графом Паризьким]], та, примирившись із королем, збільшив Нормандію приєднанням областей [[Авранш]]у й [[Кутанс]]у. Коли Вільгельма було зрадницьки вбито ([[942]]) [[Арнульф I (граф Фландрії)|Арнульфом I, графом Фландрським]] (за допомогу, надану ворогу останнього), герцогом нормандським було визнано малолітнього сина убитого, [[Річард I Нормандський|Ричард]]. Людовік Заморський з’явивсяз'явився в Руан, бажаючи взяти у свої руки управління Нормандією замість малолітнього Річарда. Він відвіз останнього до свого двору й почав прагнути до повного підкорення Нормандії. Нормани розділились, почалась боротьба партій. Король і Гуго Паризький, якому було обіцяно частину Нормандії, вступили до неї, але на допомогу нормандській партії прийшов данський король [[Гаральд I Синьозубий]]. Людовік потрапив у руки норманів і мав підтвердити поступку Нормандією. Невдовзі між Нормандією та королем знову з’явилисьз'явились розбіжності (Людовік був наляканий заручинами герцога Річарда з дочкою Гуго Паризького). Король закликав німців, з королем [[Оттон I Великий|Оттоном]], але похід скінчився нічим. Стосунки між Нормандією та королівською владою залишались ворожими й за нового короля, [[Лотар (король Франції)|Лотара]]: він також воював з Річардом, який знову покликав на допомогу Гаральда Синьозубого. Король мав укласти мир ([[969]]), а частина норманів, що прийшли з Гаральдом, лишилась в Нормандії та охрестилась. Вступ на королівський престол [[Гуго Капет]]а  — шурина Річарда  — змінив у сприятливому сенсі стосунки між королем та Нормандією. Річард помер [[996]] року, призначивши своїм спадкоємцем сина.

У [[1066]] році Вільгельм завоював Англію, й таким чином дім герцогів нормандських отримав англійську корону. Спадкоємцем Вільгельма в Нормандії став його старший, малоздібний син [[Роберт III Куртгьоз|Роберт]], якому довелось вести боротьбу з молодшим братом, англійським королем [[Вільгельм II Рудий|Вільгельмом Рудим]]. Вирушаючи у [[1096]] році в [[перший хрестовий похід]], Роберт заклав Нормандію Вільгельму, який зайняв герцогство і вів через французький [[Вексен (герцогство)|Вексен]] боротьбу з королем [[Філіп I (король Франції)|Філіпом]]. Окрім того, Вільгельм воював з [[Графство Мен|Меном]]. По смерті Вільгельма Рудого Нормандія та Англія знову розділились. [[1101]] року Роберт вступив у боротьбу зі своїм молодшим братом [[Генріх I (король Англії)|Генріхом]], що захопив, всупереч правам Роберта, англійський престол. 28 вересня [[1106]] року у [[Битва при Таншбре|битві при Таншбре]], Роберт був розбитий, взятий у полон та ув’язненийув'язнений в [[замок Кардіфф|замку Кардіф]], де й помер [[1134]] року.

Нормандія знову з’єдналасьз'єдналась під однією владою з Англією. [[Людовік VI (король Франції)|Людовик VI Французький]] повинен був поступитись Генріху сюзеренними правами над Меном і Бретанню. [[Генріх I Боклерк|Генріху I]] довелось витримати ще запеклу боротьбу за Нормандію із сином Роберта, [[Вільгельм Клітон|Вільгельмом]], якого підтримувало багато нормандців і французький король Людовік VI (королю допомагали графи Фландрський та Анжуйський), але Генріх вдало вийшов з цієї боротьби. Ще за життя Генріха I його дочка [[Матильда (королева Англії)|Матильда]] була визнана спадкоємицею Англії. По смерті Генріха I ([[1135]]) почалась боротьба між [[Стефан (король Англії)|Стефаном Блуаським]] й Матильдою, що була другим шлюбом замужем за [[Жоффруа IV Анжуйський|Жоффруа Плантагенетом Анжуйським]]. Жоффруа Плантагенет у [[1142]] році заволодів Нормандією. За деякий час [[Людовік VII (король Франції)|Людовік VII]] визнав сина Жоффруа, [[Генріх II Плантагенет|Генріха Плантагенета]], герцогом нормандським. Генріх спадкував [[1154]] року Стефану і в Англії, й таким чином Нормандія знову возз’єдналасьвозз'єдналась з нею. Вбивство [[Іоанн Безземельний|Іоанном Безземельним]] [[Артур I (герцог Бретані)|Артура]] та відмова першого з’явитисьз'явитись на суд [[пер (титул)|перів]] дали французькому королю [[Філіп II Август|Філіпу II Августу]] привід почати війну з Іоанном, проти якого повстало багато нормандських баронів.

У [[1203]]—[[1204]] роках Нормандія була завойована [[Філіп II (король Франції)|Філіпом]]; вона припинила існування як особлива держава та увійшла до складу доменів французьких королів. Тільки [[Нормандські острови]]  — [[Джерсі]] й [[Гернсі]] та дрібніші  — лишились донині під владою Англії. Філіп зберіг звичаї герцогства й права комун. Нормандія швидко пристосувалась до французького володарювання й поступово стала цілковито французькою провінцією. Формально англійський король відмовився від своїх прав на Нормандію за угодою з [[Людовік IX (король Франції)|Людовіком IX]] лише [[4 грудня]] [[1259]] року. [[19 березня]] 1315 року король [[Людовік X (король Франції)|Людовік X]] дав Нормандії грамоту (Charte aux Normands), що надавала їй значні пільги й особливий суд. У часи [[Столітня війна|Столітньої війни]] Нормандія часто слугувала головним театром воєнних дій. [[Мир у Бретіньї]] ([[8 травня]] [[1360]] року) залишив її у владі французького короля, проте у [[1417]]—[[1419]] роках її було завойовано англійським королем [[Генріх V (король Англії)|Генріхом V]], причому нормандці дуже неохоче перейшли під владу нащадка Роллона, що був для них тепер чужинцем. [[Угода в Труа]] ([[21 травня]] [[1420]] року) визнавала Нормандію частиною Франції, оскільки Генріх V, «регент і спадкоємець Франції», обіцяв, після вступу на французький престол, возз’єднативозз'єднати Нормандію з Французькою монархією. Нормандія перебувала під владою англійців до [[1449]] року, коли війська [[Карл VII (король Франції)|Карла VII]] завоювали її. Карл VII обіцяв Нормандії збереження її привілеїв, додержання Charte aux Normands та місцевих звичаїв. Нормандія назавжди стала провінцією Франції. Вона зберігала деякі особливості аж до [[Велика французька революція|революції]] [[1789]] року, коли зникли всі особливі права та привілеї окремих провінцій.

* ''Duchesne'', Historiae Normannorum scriptores autiqui.  — Париж, 1619;