Атональність: відмінності між версіями

нема опису редагування
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Немає опису редагування
Немає опису редагування
В 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття спочатку в в тоталітарних імперіях того часу. Парадоксально, але якщо в [[СРСР]] атональна музика критикувалася, як прояв "формалізму", та пов'язувалась з "дрібнобуржуазною" естетикою [[http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80_%D0%B2%D0%BC%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%B8 "Сумбур вместо музыки" (1936р.)]]), то в [[Нацизм|фашистській Німеччині]] критикувалася як "більшовицька" та "дегенеративна" (Entartete Musik) (див. [[:en:Atonality]], [[:en:Degenerate art]]).
 
Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язанаязаний з різними авангардними течіями. Більшою частиною атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика (Я.Ксенакіс).
 
З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління - "композиторів-шестидесятників", зокрема А.Шнітке, С.Губайдуліної, Е.Денісова, а також українських композиторів - [[В.Сильвестрова|Сильвестров]], Л.Грабовського, В.Годзяцького та інших.
103 262

редагування