Відмінності між версіями «Депортація народів у СРСР»

м
Відкинуто редагування Margarita2016 (обговорення) до зробленого Antanana
м (Відкинуто редагування Margarita2016 (обговорення) до зробленого Antanana)
'''Депорта́ція наро́дів'''&nbsp;— інструмент [[СРСР|радянської]] національної політики [[сталін]]ських часів. Депортація народів являла собою насильницьке переселення громадян за національною ознакою у віддалені місцевості СРСР, де вони розміщалися у [[спецпоселення]]х. Загалом від цих вимушених внутрішніх переселень постраждало близько 6 мільйонів людей<ref>{{Harvnb|Polian|2004|p=[https://books.google.com/books?id=8ktrYux1gTMC&pg=PA4 4]}}</ref><ref name="Rosefielde83">{{cite book |title= [[Червоний Голокост (книга, 2009)|Red Holocaust]] |last= Rosefielde |first= Steven |authorlink= Стівен Роузфільд |coauthors= |year= 2009 |publisher= [[Routledge]] |location= |isbn= 978-0-415-77757-5 |page=83 |url= |accessdate=}}</ref>. У результаті цього з них загинуло від 1 до 1,5 мільйонів<ref>[[Норман Наймарк|Naimark, Norman M.]] ''Stalin's Genocides (Human Rights and Crimes against Humanity).'' [[Princeton University Press]], 2010. p. 131. ISBN 0-691-14784-1</ref><ref name="Rosefielde84">{{cite book |title= [[Червоний Голокост (книга, 2009)|Red Holocaust]] |last= Rosefielde |first= Steven |authorlink= Стівен Роузфільд |coauthors= |year= 2009 |publisher= [[Routledge]] |location= |isbn= 978-0-415-77757-5 |page=84 |url= |accessdate=}}</ref>.
Депортація кримських татар — інструмент радянської національної політики сталінських часів. Депортація кримських татар являла собою переселення цих громадян за національною ознакою у віддалені місцевості СРСР (а саме: Казахстанська ССР,Узбекська ССР, Урал), де вони розміщалися у спецпоселення.
 
== 1920-ті роки ==
Радянська депортаційна політика почалася з виселення [[Біла армія|білих]] козаків і великих землевласників у 1918—1925 роках<ref>http://demoscope.ru/weekly/2004/0147/analit01.php </ref>.
 
Першими жертвами радянських депортацій стали козаки [[Терщина|Терської області]], які в 1920 році були виселені зі своїх будинків і відправлені в інші місцевості [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]], в [[Донбас]], а також на [[Крайня Північ|Крайню Північ]], а їхню землю було передано [[чеченці|чеченцям]] та [[інгуші|інгушам]]. У [[1921]] році [[РРФСР]] депортовувала [[Семирічинське козацьке військо|козаків-«куркулів» із Семиріччя]], а у [[1922]] році&nbsp;— гуманітаріїв (так званий «філософський пароплав»).
 
У 1925—1928 роках провадила роботу так звана тристороння комісія [[УРСР]], [[БРСР]] та РРФСР щодо перерозподілу кордонів, і як наслідок роботи тієї комісії та розподілу кордонів з українських земель [[Стародубщина|Стародубщині]], [[Бєлгородська область|Білгородщини]], [[Орловська область|Орловщини]], [[Донщина|Дону]] були депортовані на [[Зелений Клин|Зелений]], [[Малиновий Клин|Малиновий]] та [[Сірий Клин]] сотні тисяч українців.
Дивится також:
Радянсько-Польський обмін ділянками територій 1951 року
 
== 1930-ті роки ==
З 1930-х років починається відмова від колишньої національної політики, що виразилося в ліквідації культурної (а в ряді випадків і політичної) автономії окремих народів й етнічних груп. У цілому це відбувалося на тлі централізації влади в країні, переходу від територіального до галузевого керування, репресій проти реальної й потенційної опозиції, масштабних [[голодомор]]ів{{fact}}.
 
[[1930]] року СРСР розпочав зачистку західних кордонів&nbsp;— і знову депортації українців. Так звана «куркульська» висилка 1930-36 рр. забрала знову десятки тисяч українців. В середині 1930-х в [[Ленінград]]і проводилися масові арешти [[естонці]]в і [[фіни|фінів]]. З весни [[1935]], на підставі секретного наказу [[НКВС]] від [[25 березня]] [[1935]], із прикордонних районів на північному заході СРСР були примусово виселені місцеві жителі, основна частина з яких були [[Інгерманландські фіни|фіни-інгерманландці]]. Також були примусово виселені до [[Казахстан]]у поляки та німці Пулинського німецького району{{fact}}. У вересні 1937 року на підставі спільної постанови [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Раднаркому]] й [[ЦК ВКП(б)]] №&nbsp;1428-326 «Про виселення корейського населення із прикордонних районів Далекосхідного краю», підписаного [[Йосип Сталін|Йосипом Сталіним]] і [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеславом Молотовим]], 172 тисячі етнічних корейців були [[Депортація корейців у Радянському Союзі|виселені із прикордонних районів Далекого Сходу]]. Виселення «неблагонадійних» націй із прикордонних територій звичайно пов'язується з військовими приготуваннями{{fact}}.
 
З кінця [[1937]] року поступово були ліквідовані всі національні райони й сільради за межами титульних республік й областей. Також за межами автономій було згорнуте викладання й випуск літератури на національних мовах{{fact}}.
 
== Депортації часів Другої світової війни ==
Посилання
Із захопленням Радянським Союзом [[Західна Україна|Західної України]], [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]] та [[Прибалтика|Прибалтики]] у 1939—1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.
http://www.demoscope.ru/weekly/knigi/polian/polian.html Павел Полян «Не по своей воле … История и география принудительных миграций в СССР». Монография.http://www.dw-world.de/dw/article/0,2144,1157052,00.html Депортация балкарцев, кабардинцев и других народов СССР http://demoscope.ru/weekly/2004/0147/biblio01.php Эдиев&nbsp;Д.&nbsp;М. Демографические потери депортированных народов СССР. Ставрополь, 2003
 
Николай Бугай http://scepsis.ru/library/id_1237.html «Депортация народов»
Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських [[Осадники|осадників]], які виселялися разом із сім'ями. Протягом грудня 1939&nbsp;— березня 1940&nbsp;pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, [[Республіка Комі|Комі АРСР]] і [[Казахстан]]у.
 
Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян&nbsp;— «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до [[Сибір]]у, [[Поволжя]], Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20&nbsp;% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено<ref>[http://vuzlib.net/lanovik/121.htm ''Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М.'' Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.&nbsp;Д.&nbsp;Лановика.&nbsp;— К.: Вікар, 1999. ISBN 966-7131-20-3&nbsp;— 737 с.]</ref>.
 
Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з [[Литва|Литви]] було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік<ref>''Algirdas Julius Greimas, Saulius Žukas.'' Lietuva Pabaltijy. Istorijos ir kultūros bruožai. Vilnius: Baltos lankos, 1999. P. 149.{{ref-lt}}</ref>.
 
Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, [[28 серпня]] [[1941]] року указом [[Президія Верховної Ради СРСР|Президії Верховної Ради СРСР]] була ліквідована [[АРСР німців Поволжя|Автономна республіка німців Поволжя]]. 367&nbsp;000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку [[Республіка Комі|Комі]], на [[Урал]], в [[Казахстан]], [[Сибір]] і на [[Алтайський край|Алтай]]. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках.
 
Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію ([[угорці]], [[болгари]], [[фіни]]).
 
На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від [[20 березня]] [[1942]] року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947—1948&nbsp;р.
 
В [[1943]]–[[1944]] роках були проведені масові депортації [[калмики|калмиків]], [[інгуші]]в, [[чеченці]]в, [[Карачаївці|карачаївців]], [[балкарці]]в, [[кримські татари|кримських татар]], [[ногайці]]в, [[турки-месхетинці|турків-месхетинців]], [[понтійські греки|понтійських греків]]&nbsp;— в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. [[18 травня]] [[1944]] року за наказом [[Сталін]]а весь кримськотатарський народ був звинувачений у [[колабораціонізм]]і та депортований з [[Крим]]у.
 
== Реабілітація ==
В [[1957]]–[[1958]] були відновлені національні автономії калмиків, чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців; цим народам було дозволено повернутися на свої історичні території. Повернення репресованих народів здійснювалося не без складностей, які й тоді, і згодом привели до національних конфліктів (так, почалися зіткнення між чеченцями, що поверталися, і заселеними за час їхнього вигнання в [[Чечня|Грозненську область]] росіянами; Приміський район був переданий від [[Інгушетія|інгушів]] у [[Північна Осетія|Північно-Осетинську АРСР]]). Однак значній частині репресованих народів (поволзькі німці, кримські татари, турки-месхетинці, греки, корейці й ін.) і в цей час не були повернені ні національні автономії (якщо такі були), ні право повернутися на історичну батьківщину.
 
[[29 серпня]] [[1964]]&nbsp;р., тобто через 23 роки після депортації, [[Президія Верховної Ради СРСР]] своїм Указом від 29.08.1964 №&nbsp;2820-VI відмінила огульні звинувачення відносно депортованого німецького населення, а указ, що зняв повністю обмеження у свободі пересування й підтверджував право німців на повернення в місця, звідки вони були вислані, був прийнятий у [[1972]] році.
 
[[14 листопада]] [[1989]] року Декларацією [[Верховна Рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] були реабілітовані усі депортовані народи, у тому числі [[чеченці|чеченський]] і [[інгуші|інгушський]], визнані незаконними й злочинними репресивні акти проти них на державному рівні у вигляді політики [[клевета|клевети]], [[геноцид]]у, насильницького переселення, скасування національно-державних утворень, установлення режиму терору й насильства в місцях спецпоселений<ref>[http://web.archive.org/web/20060421220648/http://www.hro.org/docs/rlex/repress/910426.php ст. 2 Закона «О реабилитации репрессированных народов»]</ref>.
 
У [[1991]] г. був прийнятий закон про реабілітацію репресованих народів. Через 15 років після визнання в [[СРСР]], в лютому [[2004]] року [[Європарламент]] визнав факт депортації [[чеченці]]в й [[інгуші]]в в [[1944]] році [[геноцид|актом геноциду]]<ref>[http://www.hrvc.net/west/27-2-04.htm Решение Европарламента по факту депортации чеченцев и ингушей удовлетворяет условиям «плана Ахмадова»]</ref>.
 
== Примітки ==
{{reflist}}
 
== Див. також ==
* [[Депортація кримських татар]]
* [[Депортація понтійських греків]]
* [[Операція «Прибій»]]
* [[Радянсько-Польський обмін ділянками територій 1951 року]]
* [[Операція «Вісла»]]
* [[Таємний наказ про депортацію українців]]
* [[Депортація радянських німців під час другої світової війни]]
 
== Посилання ==
* [http://www.demoscope.ru/weekly/knigi/polian/polian.html Павел Полян «Не по своей воле … История и география принудительных миграций в СССР». Монография.]
* [http://www.dw-world.de/dw/article/0,2144,1157052,00.html Депортация балкарцев, кабардинцев и других народов СССР]
* [http://demoscope.ru/weekly/2004/0147/biblio01.php Эдиев&nbsp;Д.&nbsp;М. Демографические потери депортированных народов СССР. Ставрополь, 2003]
* Николай Бугай [http://scepsis.ru/library/id_1237.html «Депортация народов»]
 
{{Сталін}}
{{Злочини_та_каральні_операції_комуністичного_режиму}}
 
[[Категорія:Репресії в СРСР]]
[[Категорія:Національна політика СРСР]]
[[Категорія:Депортовані народи|*]]
49 174

редагування