Атональність: відмінності між версіями

28 байтів вилучено ,  16 років тому
нема опису редагування
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Немає опису редагування
Немає опису редагування
'''Атонáльність''', В музиці - термін, що означає відсутність тональної системи (див. [[тональність]]). Основні принципи атональної музики - повна рівноправність всіх тонів, відсутність функціональної гармонії або функційно-впорядкованої інтонаційної системи, відсутність принципу розв'язання [[дисонанс|дисонансу]] в [[консонанс]].
<td>Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної гармонії, зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцової будови, послаблення ладофункціональної системи.
<td>На початку ХХ століття в творчості [[Шенберг|А.Шенберга]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберг висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження диссонансу, як важливішого елементу музичної мови (т.зв. емансипація [[дисонанс|дисонансу]]). Першим атональним твором вважається - "Три фортепіанні п'єси" ор. 11 (1909).
<td>Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається сюіта для фортепіано ор.25 Шенберга.
<td>Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом [[Експресіонізм|експрессіонізму]], що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Одночасно з представниками [[Нововіденська школа|Нововіденської школи]] значні фрагменти атональної музики характерні творчості [[Айвз|Ч.Айвз]], [[Барток|Б.Барток]], [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Д.Шостаковича]] (напр. симфонія №2). З іншого боку ряд композиторів (напр. [[Прокоф'єв|С.Прокоф'єв]], П.Хіндеміт, А,Онеггер) категорично не сприймають принципів атоналізму та продовжують працювати в тональній системі.
<td>В 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття спочатку в в тоталітарних імперіях того часу. Парадоксально, але якщо в [[СРСР]] атональна музика критикувалася, як прояв "формалізму", та пов'язувалась з "дрібнобуржуазною" естетикою [[http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80_%D0%B2%D0%BC%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%B8 "Сумбур вместо музыки" (1936р.)]]), то в [[Нацизм|фашистській Німеччині]] критикувалася як "більшовицька" та "дегенеративна" (Entartete Musik) (див. [[:en:Atonality]], [[:en:Degenerate art]]).
<td>Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язана з різними авангардними течіями. Більшою частиною атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика (Я.Ксенакіс).
<td>З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління - "композиторів-шестидесятників", зокрема А.Шнітке, С.Губайдуліної, Е.Денісова, а також українських композиторів - [[В.Сильвестрова|Сильвестров]], Л.Грабовського, В.Годзяцького та інших.
 
<td>Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається сюіта для фортепіано ор.25 Шенберга.
<td>З 1980-х років атональність поступово проникає і до неакадемічних музичних жанрів, перш за все авангард-джазу (напр. творчість Ami Denio).
<td>Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом [[Експресіонізм|експрессіонізму]], що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Одночасно з представниками [[Нововіденська школа|Нововіденської школи]] значні фрагменти атональної музики характерні творчості [[Айвз|Ч.Айвз]], [[Барток|Б.Барток]], [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Д.Шостаковича]] (напр. симфонія №2). З іншого боку ряд композиторів (напр. [[Прокоф'єв|С.Прокоф'єв]], П.Хіндеміт, А,Онеггер) категорично не сприймають принципів атоналізму та продовжують працювати в тональній системі.
 
<td>В 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття спочатку в в тоталітарних імперіях того часу. Парадоксально, але якщо в [[СРСР]] атональна музика критикувалася, як прояв "формалізму", та пов'язувалась з "дрібнобуржуазною" естетикою [[http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80_%D0%B2%D0%BC%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%B8 "Сумбур вместо музыки" (1936р.)]]), то в [[Нацизм|фашистській Німеччині]] критикувалася як "більшовицька" та "дегенеративна" (Entartete Musik) (див. [[:en:Atonality]], [[:en:Degenerate art]]).
 
<td>Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язана з різними авангардними течіями. Більшою частиною атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика (Я.Ксенакіс).
 
<td>З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління - "композиторів-шестидесятників", зокрема А.Шнітке, С.Губайдуліної, Е.Денісова, а також українських композиторів - [[В.Сильвестрова|Сильвестров]], Л.Грабовського, В.Годзяцького та інших.
 
<td>З 1980-х років атональність поступово проникає і до неакадемічних музичних жанрів, перш за все авангард-джазу (напр. творчість Ami Denio).
 
{{Music-stub}}
103 409

редагувань