Вікіпедія

Озерна (Тернопільський район): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
MobyBot (обговорення | внесок)
Боти
19 755 редагувань
м replaced: біля 1 → близько 1 (4)
м clean up, replaced: Загинув в бою → Загинув у бою за допомогою AWB
Рядок 1:
{{Проблеми|
{{Стиль|дата=грудень 2016}}
{{Мовні помилки|дата=грудень 2016}}
}}
{{Otheruses|Озерна}}
{{Село
Рядок 34 ⟶ 38:
}}
 
'''Озе́рна''' — [[село]] в [[Україна|Україні]], ву [[Зборівський район|Зборівському районі]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]. Розташоване на [[ріка|річці]] [[Восушка]], в центрі району. Озерна — одне з найдавніше згаданих в історичних вістках поселень Зборівщини. До 1941 року (до зруйнувань) було місто. Тепер є і найбільшим селом Зборівського району. Площа її земель становить 5912 га. На січень 1997 року Озерна — одне з чотирьох найбільших сіл Тернопільщини.
 
Від вересня 2015 року — центр [[Озернянська сільська громада|Озернянської сільської громади]].
Рядок 52 ⟶ 56:
У [[1349]] році Галичина була остаточно приєднана до [[Королівство Польське|польської держави]], яка в [[1434]] році на західно-українських землях утворила [[Руське воєводство]] з центром у Львові.
 
В кінціНаприкінці [[XV століття]] почалися руйнівні напади [[Кримське ханство|Кримського ханства]], які проникали глибоко в Галичину. Кримські [[татари]] руйнували міста і села, забирали людей в неволю, продавали на ринках в [[рабство]] або використовували як рабів у своїх господарствах. [[Польща]] не могла протистояти таким нападам, захистити народ, тому він створив для своєї оборони власну військову силу -[[козацтво]].
 
ВУ документах [[1542]] і [[1545]] років Озерна вже згадується як містечко, що належало [[Тарновський Ян Амор|Яну Амору Тарнавському]], а з [[1615]] року — [[Собєський Якуб|Якубу Собеському]] -— батькові пізнішого короля, що закупив землі від Озерної до [[Золочів (місто)|Золочева]], які як спадок переходили з покоління в покоління Собєських.
 
[[1648]] року [[козаки]] під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] підняли [[Хмельниччина|повстання проти панування Польщі]]. У травні того року [[Битва під Жовтими Водами|під Жовтими Водами]] вони одержали першу перемогу, що сприяла дальшому розгортанню визвольної війни. Незабаром [[поляки]] були вщент розгромлені козаками під Корсунем, Пилявцями.
Рядок 70 ⟶ 74:
Після прилучення в Галичини до Австрії, цісар [[Йосиф II]] зменшив дні панщини, а в [[1848]] році під загрозою революції панщину знесли. Одначе українським селянам не прийшла воля цілковито даром, вони мусили платити так званий «ідемнізаційний податок» аж до [[1912]] року. Але те сплачування податку було ще найменшим злом. Далеко гіршим лихом було те, що селяни не вміли користуватися тією свободою. Довголітнє приниження людської гідності витиснуло на них пляму меншовартісті. В Озерній побудували [[хрест]] на [[пам'ять]] знесення панщини й довгі роки оспівували ту подію в своїх піснях.
 
У [[1884]] році в Озерній налічувалося 4939 осіб, ву тому числі греко-католиків — 2284, римо-католиків — 1602, євреїв — 1043, інших −10− 10. Вміли читати 310 чол.. В центрі містечка була дерев'яна церква, мурований у 1864 році [[костел]], до якого крім римо-католиків Озерної, належало їх коло 200 з Богданівки і близько 40 з Білківців. Всього до римо-католицької парафії в Озерній належало тоді 13 сіл. Була тут двокласна [[школа]] з польською мовою викладання, відкрита у 1858 році, де навчалося 134 учні із 600 дітей шкільного віку. Були у ті роки в містечку [[лікар]] і постерунковий. З ремісників п'ять ковалів, чотири різники, [[кушнір]], [[ткач]], слюсар, [[швець]], [[бляхар]].
 
Для такого містечка ремісників було мало. Щопонеділка в Озерній оживав великий [[ринок]]. Сюди з'їжджалися на торги зі [[Зборів|Зборова]], [[Козова|Козови]], [[Кізлів|Кізлова]], [[Тернопіль|Тернополя]] і навколишніх сіл. Часто бували гончарі. В більшості торгували прядивом, якого було досить багато, худобою, зерном, яйцями і іншим. Корів і коней на цей час селяни мали по кілька штук. Пасіки тримали в полі, оточуючи їх земляним насипом, щоб оберегти від вітрів. Числилося 880 бджолосімей. Дров на паливо було дуже мало. В печах палили в основному соломою. За дровами треба було їхати кілька десятків кілометрів.
Рядок 86 ⟶ 90:
Дня [[24 серпня]] [[1914]] року увійшла до Озерної 40-тисячна російська [[армія]] під командою генерала Федченка. Упродовж півгодини всі хати були заповнені солдатами. Нічого не було чути, тільки одне слово «хлєба». Виявилося, що багато з них було з Київщини. Вони співали, та й дуже гарно українських пісень.
 
ВУ часі весняних робіт чути було гарматні постріли з [[Карпати|Карпат]]. Тоді доходили до нас вісті, що Українські [[Січові Стрільці]] дуже завзято б'ються по стороні [[Австрія|Австрії]], щоб відібрати від москалів не тільки Галичину, але й всю Україну. Одночасно оповідали, що мадяри й поляки перевішали багато наших людей без суду і доказаної вини. Очевидно, російська [[влада]] була наставлена до галицьких українців вороже. Губернатор Галичини граф Бобринський заборонив видавати українські часописи, розв'язав «Просвіти» і Наукове Т-во ім. Шевченка та всі інші організації, школи русифіковано, церква переслідувана. На місце вивезеного в глибину Росії [[Андрей Шептицький|Митрополита Шептицького]] надіслано російського православного єпископа Євлогія. Переведено масові арешти серед українців.
 
На весні [[1915]] року австро-німецькі армії проломили російський [[фронт]] під Горлицями і посунулися аж під [[Львів]]. [[Москалі]] видали наказ забрати всіх чоловіків до 50 років життя і всю худобу та коні. Найближчої ночі усі чоловіки поховалися в криївках та в збіжжі на полі. При забиранні худоби [[солдати]] мусили зводити бій з жінками. На поміч солдатам прислали кінний відділ. Жінок били нагайками і прикладами крісів, жінки падали, знову зривалися, кидалися на солдатів, дряпали їм очі, кусали руки і зчинили такий вереск, що чути було на віддалі 5-6 кілометрів. Побачивши це все, команда дала наказ лишити жінок у спокої і віддати їм їхню худобу.
 
ВУ червні [[1916]] року завдяки зраді чеських полків російські війська проломили німецько-австрійський [[фронт]] і посунули на захід. [[Фронт]] стабілізувався і простояв на [[Стрипа|Стрипі]] один рік. Багато тоді говорили про подвиги Січового Стрілецтва і на нього покладали великі надії.
 
ВУ [[1919]]—[[1920]] роках через Озерну війна пройшла [[Польсько-радянська війна 1920|польсько-радянська війна]]. Українські солдати провели погроми проти єврейського населення, пограбування в частині села де жила єврейська громада. [[Червона Армія]] дещо допомогла захистити євреїв. Потім прийшли польські легіони і вбивства євреїв відновилися.
 
Серед українських підприємців був Гриценко Михайло, що мав склад біля залізничної станції. Бізнес вели поляки (їхні прізвища на могильних плитах цвинтаря), а також євреї (розстріляні біля фільварку). В місті були: масло-[[завод]], молочарня, [[пекарня]], [[млин]] та інша інфраструктура.
 
=== Друга Світовасвітова війна ===
[[Файл:Ozerna Cross.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Хрест пам'яті борців за свободу України]]
{{Стиль|дата=вересень 2011}}
Рядок 112 ⟶ 116:
 
У земляному валі біля церкви німці збудували великий бункер. Його довжина становила близько 20 м, куди вело три входи. Тут знаходилося командування ділянки фронту. Під час протистояння у селі усі мешканці його були німецькими вояками з нього виселені. Хто не виконував їхнього розпорядження-розстрілювали. Так вчинили з дідусем у віці близько 90 років Бартком Слоняком, який хотів перебути час протистояння у своєму льосі.
 
З приходом в Озерну радянської влади, молодь села вирішила поповнити ряди УПА. У серпні 1944 Розгадівському лісі було організовано збір бажаючих.
 
З Озерної в Розгадівський ліс добиралися: Теодор Леськів, Володимир Леськів, Нестор Романів, Петро Буль, Теодор Демидяк, Андрій Демидяк, Богдан Волошин, Володимир Січкоріз, Михайло Беззубка, Микола Осадця, Софрон Яворівський, Ярослав Штогрин, Володимир Вонс, Михайло Дудар.
Не минуло і декількох тижнів, як про дислокацію новоорганізованих сотень [[УПА]] дізналися більшовики і спрямували сюди великі сили озброєних підрозділів, зав’язався жорстокий бій, в ньому загинули і озернянці Теодор Леськів і Андрій Шпак.
 
Із зброєю в руках у визвольних змаганнях брали участь такі жителі Озерної:
* Василь Богач «Крутий». Член [[ОУН]]. У червні 1945 році загинув у Чернихівському лісі під час облави.
* Нестор Берестецький, симпатик [[ОУН]]. Загинув на Волині.
* Мирон Берестецький. У 1945 році при сутичці з більшовиками загинув в с. [[Ярчівці]].
* Йосип Волошин «Скоб», «Ярема». Член [[ОУН]], загинув 7 вересня 1945 році в Струсівському лісі.
* Лукія Вонс «Уляна» – підрайонова (УЧХ) на [[Зборів]]щині, місце загибелі невідоме.
* Володимир Волошин «Вишня». Член [[ОУН]]. Страчений більшовиками 4 травня 1945року.
* Іларій Волошин «Топір» – районовий керівник СБ, загинув у бою з кадебістами 13 січня 1949 року.
* Софрон Вонс, загинув в с.Озернянка восени 1948 року.
* Ярослав Дацко, симпатик ОУН, загинув в липні 1945 року на Івано-Франківщині.
* Софрон Демидяк «Вир», член [[ОУН]], загинув у жовтні 1944 року на озернянських полях коло Марущаків.
* Теофіл Дзвінярський «Чайка». Загинув ву бою з більшовиками у 1950 році в с. [[Кабарівці]].
* Євгенія Зварич «Мурашка» – повітовий провідник УЧХ, член ОУН, загинула 7 вересня 1945 року в Струсівському лісі.
* Володимир Кутний «Гайда», член ОУН , загинув у с. [[Данилівці]] 15 лютого 1945 року.
* Василь Романишин, загинув у Карпатах.
* Микола Кокотко, загинув 23 березня 1945 року в бою з більшовиками на озернянських полях під Покропивною.
* Іларій Кокотко, член ОУН, помер в тюрмі м. [[Томськ]] ([[Росія]]) після допитів і тортур.
* Теодор Леськів, симпатик ОУН, стрілець [[УПА]], загинув у 1944 році в бою з більшовиками у вересні біля с. [[Вулька]] Бережанського району.
* Михайло Любачівський «Кармелюк», бойовик СБ, 10 травня 1946 року тяжко поранений в Озерній, незабаром помер.
* Ярослав Любачівський «Човен»,член [[ОУН]], загинув у квітні 1945 року в Озерній.
* Теофіл Марущак, загинув 23 березня 1945 року в нерівному бою з більшовиками на озернянських хуторах під Покропивною.
* Андрій Муравський, член ОУН, у січні 1945 року загинув на хуторах с. [[Плавуча Велика]].
* Володимир Марущак, симпатик ОУН, у 1950 році важко поранений в с. [[Грабківці]], помер в тюрмі м. Тернополі.
* Андрій Сютра, член ОУН, загинув восени 1944 року в бою з більшовиками біля с. Велика Плавуча.
* Петро Сілінський, боєць [[УПА]], у жовтні 1944 року загинув у бою на околиці Озерної.
* Андрій Шпак, боєць УПА, загинув у бою з більшовиками неподалік с. Вулька на Бережанщині 15 вересня 1944 року.
* Павло Штогрин «Білий», ройовий УПА, загинув в 1951 році в с. [[Озерянка]].
* Іларій Штогрин, стрілець УПА, загинув у 1945 році.
* Михайло Парадюк, стрілець УПА, загинув у вересні 1944 році в Бережанському лісі с. Вулька.
* Андрій Яворівський «Жук», бойовик СБ, у травні 1945 року загинув на озернянських полях під Покропивною.
* Микола Яцків, бойовик СБ, загинув у червні 1945 року в бою з більшовиками між селами [[Мала Плавуча]] і [[Красна]].
* Володимир Ульчак «Зруб», один з перших членів [[ОУН]] в Озерній, розстріляний німцями в липні 1941 році.
* Петро Осадця «Дуб», ветеран ОУН-УПА, в липні 1944 важко поранений в бою з німецькими загонами. Помер в 1995 році.
* Євген Христинич «Байда», член ОУН з 1942 року, у травні 1945 року під час облави захоплений пораненим в криївці с. [[Годів]], відбував тюремне покарання в таборах Комі АРСР. Помер у 1990 році.
* Ярослав Христинич «Куліш», стрілець УПА, 1947 році вивезений в Кемеровську область Росія, повернувся в Озерну в 1957 році.
* Володимир Гоца, стрілець УПА, у 1946 році «з’явився з повинною», був засуджений на 10 років тюремного ув’язнення. Загинув у тюрмі 21 листопада 1949 року.
* Ярослав Штогрин, 1945 році «з’явився з повинною», засуджений на 10 років тюремного ув’язнення, по дорозі до місця ув’язнення загинув.
* Софрон Яворівський, у вересні 1944 року повернувся з розпущеної сотні УПА додому, був заарештований у квітні 1946 році, засуджений на 20 років тюрми.
* Михайло Панчишин, у 1944 році прилучився до УПА, з розпущеної сотні повернувся додому, у 1946 році легалізувався. 2 травня 1949 році арештований, засуджений на 25 років. Звільнений у 1957 році.
 
Багато озернян без зброї в руках самовіддано допомагали учасникам визвольних змагань. Їх не лякали у цей важкий час висліджування, доноси, репресії. Серед таких найперше це зв’язкові, які постійно мали контакти з повстанцями: Берестецька Ольга Степанівна, Берестецька Ольга Теофілівна, Марущак Стефанія, Сілінська Марія, Яворівська Ольга, Беззубко Емілія, Вонс Зиновія Василівна, Кутна Калина, Шидлівська Ганна.
 
За підтримку зв’язків з ОУН-УПА були заарештовані і відбували покарання в таборах: Василь Волошин, Петро Дубина, Софія Дубина, Іван Дубина, Степан Демидяк, Степан і Зиновія Бідак, Петро Буль, Ганна Вонс, Федір Угодовський, Омелян Берестецький, Текля Шкрабінська, Марія Бабяк і ще 27 озернянців.
 
Були депортовані в [[Сибір]]: Теофіль Буль з сім’єю, сестри Ганна і Ярослава Берестецькі, Павло Волошин з сім’єю, Михайло Гриценко, його дружина і четверо дітей. Степан Штогрин з сім’єю, залишились навічно в сибірській землі. Михайло Яворівський, Теоділь Яворівський, Павло Волошин, Марія Леськів, Володимир Карпінський.
 
=== Післявоєнний період ===
Уже вкотре за час свого існування Озерна почала відбудовуватися. Одні ремонтують пошкоджені будинки, другі згарища сяк-так накривають, треті ліплять нові. Добре — літня пора. З бліндажів, бункерів, окопів стягують додому дошки. Розбирають розбиті будівлі школи, колишні єврейські крамниці -усе вони використовують як будівельний матеріал.
 
Шанованою людиною був священик о. Додик.
 
У 1951—1952 роках Озерна була радіофікована. Першим [[радіо]] керуючим в селі був Беззубка Євген.
 
Стали жертвами більшовицького терору: Василь Грищенко, Василь Дубина, Іван Оленсевич, Володимир Романишин, Семен Перейма, Іван Прокопенко, Володимир Стайничий, Петро Христинич, Євген Волошин.
 
== Визначні місця ==
 
Рядок 175 ⟶ 189:
На території церкви знаходяться 4 дерев'яні хрести. На одному табличка з написом: «988-1988 рр. [[Хрест]] на пам'ять 1000-річчя хрещення Русі». На другому хресті табличка з написом: «1994 року Божого відбулася місія в селі з 17 по 24 липня. Місію проводив [[Ієромонах]] Степан Федчишин». На двох інших написів немає.
 
ВУ 1994 році в огорожі з північної сторони збудовано нову аркову браму, яку розмалював художник Озерної Д.Артемович, А в 1995 р. тут збудовано невеличкий двоповерховий будинок, що є в розпорядженні і під наглядом священика. У 1970 році всі малярні роботи, що всередині церкви, поновлено. На сьогоднішній день проводиться реставрація зовнішнього вигляду храму: позолочено великий і малий куполи, наново поштукатурено стіни…
 
=== Брама ===
Рядок 190 ⟶ 204:
=== Школа ===
 
ВУ приміщенні, що колись належало лікарю єврею Літваку. розмістилася [[школа]], де у 1944—1945 н.р. навчалося 172 учні, працювало 8 вчителів.
 
У 1948—1949 н.р. школа зайняла і будинок колишнього польського проборства, де в 1949—1950 н.р. було відкрито 8-й клас, а в 1951—1952 н.р. в Озерній школа стала середньою, в якій уже в наступному навчальному році нараховувалося 740 учнів і 36 вчителів.
 
Довгочасними директорами школи були С.Пригода, П.Чернявський, А.Вальчук, 3.Лотоцький, Л. Г. Корнак. В 1978 р. Озернянська середня школа дістала нове триповерхове приміщення за рахунок прибудови.
 
Рядок 201 ⟶ 217:
 
На сцені будинку культури виступали відомі в Україні і далеко за її межами артисти, ансамблі, хори, цирки. Тут слухали знаний багатьом країнам світу [[хор]] ім. Верьовки, вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», ансамблі Київського, Прикарпатського військових округів, артиста Й.Кобзона. Тут проводив свої творчі вечори відомий український [[сатирик]], заслужений діяч мистецтв, виходець з Озерної Є.Дудар.
 
Директору Є.Кузьмину ув 1988 р. присвоєно звання «Заслужений працівник культури».
Усе те в озернянському закладі культури було, до певної міри він був джерелом культурного і духовного збагачення мешканців села.
 
Рядок 214 ⟶ 231:
 
[[Капличка]] Пресвятої Богородиці споруджена на кошти Калушки Богдана Івановича. Цей мистецький витвір присвячено дочці Наталі, котра трагічно загинула.
 
Над спорудженням каплиці працювало багато людей. Зокрема, архітектор Кіт М. Д., художники: Демкович. П., Миколовчук М.. Козловський В., скульптор: Маклош Пітер, будівельники Завальнюк І,, Завальнюк В., Завальнюк Б., Кутний В.
 
Рядок 229 ⟶ 247:
=== Козацька могила ===
 
ВУ 1648 році [[Богдан Хмельницький]] з [[козаки|козаками]], прямуючи до Львова, проходив через Озерну.
Наступного року лицар козацької слави на західній околиці села готував своє військо до [[Зборівська битва|Зборівської битви]].
 
Рядок 238 ⟶ 256:
[[Файл:Pamjatnuk II Svitova - Ozerna 001.jpg|thumb|Пам'ятник|200px|right|Меморіальний комплекс загиблим воїнам у німецько-радянській війні]]
Після Другої світової війни в селі побудували меморіальний комплекс загиблим радянським воїнам. Комплекс побудований у вигляді стіни, з правого боку якої висічено фігуру солдата. Воїн стоїть, піднісши автомат вгору.
 
Трохи нижче розміщені прізвища жителів Озерни, які загинули на фронтах [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]]. Перед стіною викладений плитами майданчик, в центрі якого розміщений вічний вогонь. По боках комплексу ростуть ялинки, а позаду розкинувся парк. Автори пам'ятника&nbsp;— скульптор [[Подольський Валентин Маркович|Валентин Подольський]], архітектор Валентин Агарков.<ref>''[[Мисько Еммануїл Петрович|Мисько&nbsp;Е.]]'' Пам'ять // [[Дзвін (журнал, Львів)|Жовтень]].&nbsp;— 1980.&nbsp;— №&nbsp;5 (427).&nbsp;— С. 112, 155.</ref>
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Озерна_(Тернопільський_район)