Османська імперія: відмінності між версіями

Син Мурада ІІ, [[Мехмед II Фатіх|Мехмед ІІ Завойовник]], реформував Османську державу і військо. [[29 травня]] [[1453]] року він [[Падіння Константинополя|захопив візантійський Константинополь]], що став новою столицею Османів під [[османська мова|османською]] назвою [[Стамбул]]. Султан прийняв титул [[падишах]]а та [[імператор Риму|імператора Риму]]. Він дарував [[Константинопольський патріархат|Константинопольському патріархату]] право самоврядування в обмін на визнання османської влади. Візантійські еліти та населення, що не мігрувало, прийняло мусульманське панування, вважаючи його кращим за венеціанське. Останнім центром спротиву Османам на Балканах лишалася [[Албанія]], що заважала османам втогнутися вторгнутися в Італію. [[1478]] року васалом імперії стало [[Кримське ханство]], активний учасних усіх подальших османських завоювань в Європі.

Султани [[Мустафа I]] (1617—1618) та [[Осман II]] (1618—1622) загинули в результаті військових і двірцевих заколотів. Їхій наступник [[Мурад IV]] (1623—1640) спробував відновити силу ценрального уряду. [[1639]] року він повернув захоплений персами Ірак та частину Кавказу, а також придушив повстання [[друзи|друзів]] (1623—1637). Проте вже за правління [[Ібрагім I|Ібрагіма І]] (1640—1648) державними справами став завідувати султанський гарем, який руками [[яничари|яничар]] погубив самого султана. Протягом так званого «[[Жіночий султанат|Жіночого султанату»]] (1648—1656) матері молодих слутанівсултанів керували державою від їхнього імені й довели країну до політично-фінансовї кризи. В [[Епоха Кепрюлю|епоху Кепрюлю]] (1656—1703) фактичне управління імперією перейшло до рук [[великий візир|великих візирів]] з албанського роду [[Кепрюлю]]. Їм вдалося відновити імперський контроль над Трансільванією, захопити [[Крит]] ([[1669]]), а також здобути володіння Речі Посполитої в Південній [[Україна|Україні]] — [[Буковина|Буковину]] і [[Поділля]] ([[1676]]). Однак нова [[Велика турецька війна]] [[1683]]—[[1699]] років поклала кінець планам візирів повернути османську велич: австрійсько-австрійські війська та війська Речі Посполитої розбили османську армію [[Віденська битва|під Віднем]] (1683) та в ряді інших боїв, а [[Московське царство|московити]] [[Російсько-турецька війна (1686—1700)|з потугами здобули]] фортецю [[Азов]] ([[1696]]). Султан [[Мустафа II]] (1695—1703) намагався повернути втрачене, але був розбитий авсрійцями під [[битва під Зентою|Зентою]] ([[1697]]). Внаслідок поразки Османи поступилися своїми завоюваннями в Угорщині, Хорватії, Сербії, Волощині, Україні та Приазов'ї на користь [[Карловицький конгрес|Австрії]] та [[Константинопольський мирний договір (1700)|Московії]].