Роберт Шуман: відмінності між версіями

| Ключ =

| Розмір_зображення =

| Освіта =

| Працював у операх =

| Співацький голос =

| Інструмент =

| Гурт =

| Нагороди =

| Улюблений інструмент =

'''Ро́берт Шу́ман''' (*[[8 червня]] [[1810]], [[Цвіккау]], [[Рейнський союз]] ([[Німеччина]])  — †[[29 липня]] [[1856]], [[Енденіх]], передмістя [[Бонн]]а, [[Німецький союз]])  — видатний німецький композитор-романтик, диригент, музичний критик та громадський діяч.

Роберт Шуман народився у [[Цвіккау]] [[8 червня]] [[1810]] в сім'ї книговидавця [[Август Шуман|Августа Шумана]]. Перші уроки музики Шуман брав у місцевого органіста; у віці 10 років почав компонувати, зокрема хорову й оркестрову музику. Відвідував гімназію в рідному місті, де познайомився з творами Байрона і Жан-Поля (Й.  П.  Рихтера), ставши їх пристрасним прихильником. Настрої й образи цієї романтичної літератури згодом відбилися в музичній творчості Шумана. В дитинстві привчився до професійної літературної роботи, зокрема складав статті для енциклопедії, що виходила у видавництві його батька. А шкільні навчальні літературні твори-реферати Шумана мали такий рівень, що посмертно надруковані були як додаток до зібрання його зрілих журналістських праць. В певний період юнацтва Шуман навіть вагався, чи ставати йому письменником, чи музикантом.

У [[1828]] він вступив до [[Лейпцизький університет|Лейпцизького університету]], а наступного року перейшов до університету Гейдельберга. Він думав стати юристом, але поступово музика переважила, й успіхи у фортепіанних заняттях вселили йому думку про кар'єру концертуючого піаніста. У [[1830]] він отримав у матері дозвіл повністю присвятити себе музиці і повернувся до [[Лейпциг]]а, де сподівався знайти відповідного наставника. Там він почав брати уроки фортепіано у Ф. Віка і композицій у Г. Дорна. Прагнучи стати справжнім віртуозом, він займався з фанатичною завзятістю, але саме це і привело до біди: експериментуючи з механічним пристроєм для зміцнення м'язів руки, він пошкодив палець, і довелося відмовитися від думкм про професійну кар'єру піаніста. Тоді Шуман серйозно зайнявся композицією і одночасно музичною критикою. Знайшовши підтримку і співпрацю, Шуман зміг у 1834 заснувати одне з найвпливовіших музичних періодичних видань  — «Новий музичний журнал» (''Neue Zeitschrift für Musik''), який протягом декількох років редагував і в якому регулярно публікував свої статті. Він зарекомендував себе прихильником нового й борцем з віджилим у мистецтві (принаймні, з тим старим, що було основою консерватизму й міщанства).

В цей час Шуман закохався в дочку свого вчителя  — Клару Вік, майбутню видатну піаністку. Молоді люди одружилися 12 вересня [[1840]]. У рік одруження Шуманом було створено близько 140 пісень. Декілька років спільного життя Роберта і Клари протекли щасливо. У них народилося восьмеро дітей; Шуман супроводжував дружину в концертних поїздках, а вона, в свою чергу, часто виконувала музику чоловіка. Він продовжував компонувати та викладати, а з 1850 по 1853 керував концертним життям Дюсельдорфа[[Дюсельдорф]]а (на посаді музік-директора). Проте в 1854 після загострення душевної хвороби Шуман зробив спробу самогубства, і його довелося помістити в лікарню в Енденіхе поблизу [[Бонн]]а, де він помер [[29 липня]] [[1856]].

Шуман  — один з яскравих представників [[романтизм|романтичного мистецтва]] [[19 століття]]. Багато в чому споріднене поезії [[Гейне|Г. Гейне]], творчість Шумана кидала виклик духовній убогості Німеччини 1820-х  — 40-х рр., звала в світ високої людяності. Спадкоємець [[Франц Шуберт|Ф. Шуберта]] і [[Вебер Карл Марія|К.  М.  Вебера]], Шуман розвивав демократичні і реалістичні тенденції німецького і австрійського музичного романтизму. Його твори тісно пов'язані з традиціями німецької музичної класики. При цьому Шуман увійшов до історії музики як один з найсміливіших новаторів. Розширюючи межі і засоби музичної мови, він прагнув з повнотою і точністю передати, з одного боку, процеси духовного життя, з іншої  — життя «зовні»  — зв'язки і контрасти явищ, створюючи «драматургію» життя. Звідси, зокрема, його прагнення тісне зближувати музику з літературою, поезією.

Велика частина '''фортепіанних творів''' Шумана  — цикли з невеликих п'єс лірико-драматичного, образотворчого і «портретного» жанрів, внутрішньо зв'язаних між собою і створюючих сюжетно-психологічну лінію. Один з найтиповіших циклів  — «Карнавал» (1835), в якому строкатою плетеницею проходять сценки, танці, маски, жіночі образи (серед них Кіаріна  — [[Клара Вік]]), музичні портрети [[Паганіні]], [[Шопен Фридерик|Шопена]]. Близькі до «Карнавалу» цикли «Метелика» (1831, навіяний твори Жан Поля) і «Давідсбюндлери» (1837). Цикл п'єс «Крейслеріана» (1838, названий по імені літературного героя Е. Т.  А.  Гофмана  — музиканта-фантазера Іоганнеса Крейслера) належить до вищих досягнень Шумана. Світ романтичних образів, пристрасна туга, героїчний порив відображені в таких творах Шумана для фортепіано, як «Симфонічні етюди» («Етюди у формі варіацій», 1834), сонати (1835, 1835—38, 1836), Фантазія (1836–18381836—1838), концерт для фортепіано з оркестром (1841–18451841—1845). Разом з творами варіаційного і сонатного типів у Шумана є фортепіанні цикли, побудовані за принципом сюїти або альбому п'єс: «Фантастичні уривки» (1837), «Дитячі сцени» (1838), «Альбом для юнацтва» (1848) і ін.

У '''вокальній творчості''' Шуман розвивав тип ліричної пісні [[Франц Шуберт|Ф. Шуберта]]. У тонко розробленому малюнку пісень Шуман відобразив деталі настроїв, поетичні подробиці тексту, інтонації живої мови. Значно зросла у Шумана роль фортепіанного супроводу, що дає багате окреслення образу і що нерідко доказує зміст пісень. Найпопулярніший з вокальних циклів— «Любов поета» на вірші Г. Гейне (1840), що складається з 16 пісень, зокрема «Якщо б квіти вгадали», чи «Чую пісні звуки», «Я вранці в саду зустрічаю», «Я не серджуся», «У сні я гірко плакав», «Ви злі, злі пісні». Інший сюжетний вокальний цикл  — «Любов і життя жінки» на вірші А. Шамиссо (1840). Різноманітні за змістом пісні входять в цикли «Мирти» на вірші Ф. Рюккерта, [[Гете|Й. В. Гете]], Р. Бернса, [[Гейне|Г. Гейне]], [[Байрон|Дж. Байрона]] (1840), «Круг пісень» на вірші [[Ейхендорф|Й. Ейхендорфа]] (1840). У вокальних баладах і піснях-сценах Шуман торкнувся вельми широкого круга сюжетів. Яскравий зразок цивільної лірики Шумана  — балада «Два гренадери» (на вірші Р. Гейне). Деякі пісні Шумана  — прості сценки або побутові портретні зарисовки: музика їх близька до німецької народної пісні («Народна пісенька» на вірші Ф. Рюккерта, і ін.).

У ораторії «Рай і Пері» (1843, на сюжет однієї з частин «східного роману» «Лалла Рук» Т. Мура), так само як в «Сценах з Фауста» (1844—53, по Й.  В.  Гете), Шуман близько підійшов до здійснення своєї давньої мрії про створення опери. Єдина закінчена опера Шумана «Геновева» (1848) на сюжет середньовічної легенди не завоювала визнання на сцені. Творчим успіхом з'явилася музика Шумана до драматичної поеми «Манфред» Дж. Байрона (увертюра і 15 музичних номерів, 1849). У 4 симфоніях композитора (т.з. «Весняна», 1841; 2-а, 1845—46; т.з. «Рейнська», 1850; 4-а, 1841—51) панують світлі, життєрадісні настрої. Чільне місце займають в них епізоди пісенного, танцювального, лірико-картинного характеру.

Шуман вніс великий внесок до музичної критики. Пропагуючи на сторінках свого журналу творчість музикантів-класиків, борючись проти антихудожніх явищ сучасності, він підтримував нову європейську романтичну школу. Шуман батожив віртуозне франтівство, байдужість до мистецтва, що ховається під маскою доброчесності і фальшивої ученості. Головні з вигаданих персонажів, від імені яких виступав Шуман на сторінках друку,  — палкий, несамовито зухвалий і іронічний Флорестан і ніжний мрійник Евзебій. Обидва вони втілювали риси вдачі самого композитора.

Ідеали Шумана були близькі передовим музикантам 19 століття. Його високо цінували [[Фелікс Мендельсон]], [[Гектор Берліоз]], [[Ференц Ліст]]. В Росії творчість Шумана пропагували А.  Г.  Рубінштейн, [[Петро Чайковський|П.  І.  Чайковський]], Г.  А.  Ларош, діячі [[Могутня купка|«Могутньої купки»]].

** Соната №  1 фа дієз мінор, ор. 11

** Соната №  3 фа мінор, ор. 14

** Соната №  2 соль мінор, ор. 22

* [[Симфонія №1 (Шуман)|Симфонія №  1]] сі бемоль мажор (відома як «Весняна»), ор. 38

* [[Симфонія №2 (Шуман)|Симфонія №  2]] до мажор, ор. 61

* [[Симфонія №3 (Шуман)|Симфонія №  3]] мі бемоль мажор «Рейнська», ор. 97

* [[Симфонія №4 (Шуман)|Симфонія №  4]] ре мінор, ор. 120

* ''Житомирский Д. В.'' Роберт и Клара Шуман в России.  — М., 1962.

* ''Житомирский Д. В.'' Роберт Шуман: Очерк жизни и творчества.  — М., 1964.

* ''[[Кармінський Марко Веніамінович|Карминский М. В.]]'' Драматургия жизни Роберта Шумана // Харківські асамблеї-1995. Міжнародний музичний фестиваль «Роберт Шуман і мистецька молодь»: Збірка матеріалів / Упорядник ''Г. І. [[Ганзбург Григорій|Ганзбург]]''.  — Харків, 1995.  — С. 7-18.

* Роберт Шуман и перекрестье путей музыки и литературы: Сб. науч. трудов. / Сост. ''Г. И. [[Ганзбург Григорій|Ганзбург]]''.  — Харьков: РА  — Каравелла, 1997.  — 272 c. ISBN 966-7012-26-3.

* Воспоминания о Роберте Шумане / Составление, комментарии, предисловие ''О. В. Лосевой.'' Пер. А. В. Михайлова и О. В. Лосевой.  — М.: Композитор, 2000.

* ''Ганзбург Г.'' [http://hansburg.narod.ru/PESTEA2005.htm Песенный театр Роберта Шумана] // Музыкальная академия.  — 2005.  — №  1.  — С. 106-119.

* ''Ганзбург Г.'' Театрализация в вокальных циклах Роберта Шумана: Исследование.  — Saarbrücken: LAP Lambert Academic Publishing, 2012.  — 128 с. ISBN 978-3-659-10435-0

* ''Грохотов С. В.'' Шуман: Карнавал.  — М., 2009. ISBN 978-5-89817-285-5

* [[4003 Шуман]] &nbsp;— астероїд, названий на честь композитора<ref>{{DMPN}}</ref>.