Вікіпедія

Жан-Поль Сартр: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Shynkar (обговорення | внесок)
102 504 редагування
граматика
Мітки: перше редагування Візуальний редактор
Рядок 23:
 
== Біографія ==
Жан-Поль Сартр (англ. [[:en:Jean-Paul Sartre|Jean-Paul Sartre]]) народився в [[Париж]]і і був єдиною дитиною в сім'ї. Його батько [[Жан-Батист Сартр]], [[офіцер]] військово-морських сил [[Франція|Франції]], мати — [[Анна-Марія Швейцер]]. По материнській лінії Жан-Поль був двоюрідним племінником [[Альберт Швейцер|Альберта Швейцера]]. ЖанЖану-Полю було лише 15 місяців, коли у нього помер батько. Родина перебралася вдо ріднурідної домівкудомівки в [[Медоне]].
 
Освіту Сартр отримав ву ліцеї [[Ла-Рошелі|Ла-Рошель]], закінчив [[Вища нормальна школа (Париж)|Вищу нормальну школу]] (фр. [[École normale superiéure|École normale supérieure]]) ву [[Париж]]і з дисертацією з [[Філософія|філософії]], стажувався у [[Французький інститут в Берліні|Французькому інституті в Берліні]] ([[1934]]). Викладав [[філософія|філософію]] в різних ліцеях [[Франція|Франції]] ([[1929]]–[[1939]] і [[1941]]–[[1944]]); з [[1944]] року цілком присвятив себе літературній праці. Ще в студентські роки познайомився з [[Сімона де Бовуар|Сімоною де Бовуар]] (англ. [[:en:Simone de Beauvoir|Simone de Beauvoir]]), що стала не просто супутницею його життя, але ще й автором-однодумцем.
 
У [[1929]] році він закінчив [[Вища нормальна школа (Париж)|Вищу нормальну школу]] й упродовж [[1941]]–[[1945]] років викладав у різних ліцеях (йому довелося зробити короткочасну перерву ву зв'язку із службою в Збройних силах і перебуванням у військовому полоні).
 
Разом з [[Сімона де Бовуар|Сімоною де Бовуар]] і [[Моріс Мерло-Понті|Морісом Мерло-Понті]] він заснував журнал [[«Нові часи»]] ([[:en:Les Temps modernes|Les Temps modernes]]). Виступав як прихильник миру на [[Віденський конгрес народів|Віденському конгресі народів]] в [[1952]] році, в [[1953]] році був обраний членом [[Світова рада миру|Світової ради миру]].
Рядок 35:
Після неодноразових погроз [[французькі націоналісти|французьких націоналістів]] ними була двічі підірвана його квартира в центрі [[Париж]]а; редакцію [[«Нових часів»]] бойовики-націоналісти захоплювали п'ять разів.
 
Сартр, як і багато представників інтелігенції країн третього світу, активно надавав підтримку [[Кубинська революція|кубинськоїкубинській революції]] [[1959]] року. У [[червень|червні]][[1960]] він написав у [[Франції]] [[16]] статей, озаглавленихпід назвою [[«Ураган на цукор»]]. У цей час він співпрацював з кубинським новинним агентством [[«Пренса Латіна»]] (англ. [[:en:Prensa Latina|Prensa Latina]]). Але потім стався розрив cз [[Кастро|Кастро,]] ву [[1971]] році через [[«справи Паділья»]], коли кубинський [[поет]] [[Паділья]] (англ. [[:en:Heberto Padilla|Heberto Padilla]]) був поміщений у в'язницю за критику режиму [[Кастро]].
 
Сартр взяв активну участь ву [[Трибунал Рассела|Трибуналі Рассела]] з розслідування військових злочинів, скоєних у [[В'єтнам|В'єтнамі.]] У 1[[1967|967]] році [[Міжнародний трибунал з розслідування військових злочинів]] провів два своїх засідання — ву [[Стокгольм]]і і в [[Роськилде]], де Сартр виголосив свою гучну промову про [[геноцид]], в тому числі в [[французький Алжир|французькому Алжирі.]]
 
Сартр був учасником [[революція у Франції|революції у Франції]] [[1968]] (можна навіть сказати, що Сартр став [[символ]]ом [[революція|революції]]: бунтівні [[студент]]и, захопивши [[Сорбонна|Сорбонну]], впустили всередину одного тільки Сартра), в повоєнні роки — численних [[Демократичний рух (Франція)|демократичних]], [[маоістський рух|маоістських рухів]] і організацій. Брав участь у протестах проти [[Алжирська війни|Алжирської війни]], придушення [[Угорське повстання 1956|Угорського повстання]] [[1956]], [[В'єтнамська війна|В'єтнамської війни]], проти вторгнення американських військ на [[Куба|Кубу]], проти введення радянських військ до [[Прага|Праги]], проти придушення [[інакомислення]] в [[СРСР]]. Протягом життя його політичні позиції досить сильно коливалися, але завжди залишалися лівими, і завжди Сартр відстоював права знедоленого людини, того самого приниженого [[«Самоучки»|«Самоучки»,]] якщо цитувати роман «[[Нудота]]».
Рядок 45:
''«У Франції Вольтерів не саджають».''
 
Жан-Поль Сартр помер ву [[1980]] році, і в останню путь його проводжали 50 тисяч осіб.
 
Сартр сам оповідає про своє [[дитинство]] у написаних наприкінці життя спогадах ([[«Слова»]]), вкрай [[критично]] й [[іронічно]]. Немає нічого сентиментального ву споминах про матір і дідуся, хоча видно, що його, єдину дитину в непогано влаштованій буржуазній сім'ї, сирітку (батько рано помер), всі шалено любили. Малий Жан-Поль виріс хлопчиком вкрай пещеним, зіпсованим надміром піклування, але якийсь внутрішній опір зробив його змалку гіперкритичним до далеких і близьких, змушував гостро відчувати [[фальш]] навіть там, де вона була природним перебільшенням щирих почуттів. Сартр не виноситьзносить блазнювання майже так, як не терпить бруду. Втім, він по-справжньому любив своїх близьких (до речі, це була сім'я ельзасців Швейцерів, з якої вийшов і великий гуманіст, знаменитий місіонер [[Швейцер Альберт|Альберт Швейцер]]). Критичність означає відчуття нечистоти, а життя людське повне бруду; людина — не янгол, вона — і музика, і щедрість, і егоїзм, і грубість, і поезія, і фізіологічні відправлення. Коли любиш людину, любиш її разом з усіма її непривабливими інтимними деталями.
 
Великі прозові цикли Сартра переважно незакінчені, як і останній філософський задум — книга «[[Критика діалектичного розуму]]» (її виданий [[1960]] року перший том так і не мав продовження). Сартр увесь час прагнув створити щось грандіозне; його філософський трактат ''«[[Буття і ніщо]]»'' вражає не стільки своїм обсягом, скільки тим, що ця ґрунтовна праця написана в окупаційному [[1943]] році учасником [[рух Опору|руху Опору]]. Зрештою, важко назвати найкращий філософський твір Сартра: чи це його дослідження про буття, чи скромна лекція ''«[[Екзистенціалізм — це гуманізм]]»'', прочитана [[1946]] року. Саме після її публікації захоплення Сартровим ''«[[екзистенціалізм]]ом»'' стало повальним.
Рядок 64:
Концепція свободи волі розгортається у Сартра в [[теорія "проекту"|теорії «проекту»]], згідно з якою [[Індивід (людина)|індивід]] не заданий самому собі, а проектує, «збирає» себе як такого. Тим самим, він повністю відповідає за себе і за свої вчинки. Для характеристики позиції Сартра підходить ним самим наведена в статті «[[Екзистенціалізм — це гуманізм]]».
 
[[«Екзистенція»]] і є постійно живий момент діяльності, взятий суб'єктивно. Цим поняттям позначається не стійка субстанція, а постійна втрата рівноваги. У «НудотаНудоті» Сартр показує, що світ не має сенсу, «Я» не має мети. Через акт свідомості і вибору «Я» надає світу значення і цінністьцінності.
 
Саме людська діяльність надає [[сенс|сенсу]] навколишньогонавколишньому світу. Предмети — це знаки індивідуальних людських значень. Поза цим вони — просто даність, пасивні та інертні обставини. Надаючи їм тетого чи іншеіншого індивідуально-людськелюдського значення, сенссенсу, людина формує себе як так чи інакше окреслена індивідуальність.
 
=== Діалектика ===
У розумінні Сартра [[діалектика]] можлива ву двох формах — «[[критичній]]» і «[[догматичній]]». Першою є «[[Негативізм|негативна]]» діалектика, що тлумачиться з точки зору [[філософія|філософії]] [[екзистенціалізм]]у ([[філософія існування|філософії існування]]), друга — «[[консервативна]]», «[[догматична]]», «[[недостатньо революційна]]» [[марксистська діалектика|марксистська діалектика.]]
 
Основні положення і принципи «[[негативна діалектики|негативної діалектики]]» ЖанЖана-ПольПоля Сартра:
# [[Діалектика]] взагалі, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зрозумілою тільки як «негативна» діалектика. Вона втілюється ву різноманітних формах заперечення — [[негація|негації]], [[відкидання|відкиданні]], [[критика|критиці]], [[анігіляція|анігіляції]], знищенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка втілюється у ствердженні існуючого, є [[догматична|догматичною]], [[консервативна|консервативною]], [[апологетична|апологетичною]] і тому не може бути прийнятною. Отже, «негативній» діалектиці властиві насамперед [[однобічність]], визнання лише одного боку діалектики — як [[сучасна теорія розвитку|сучасної теорії розвитку]] і методу [[пізнання]].
# «Негативна» діалектика властива [[суб'єкт]]у, маєстосується відношення тільки долише свідомості; не має об'єктивного значення. Категорійний аналіз заперечувальності (негативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування заперечення через такі поняття, як «неприязнь», «відсутність», «жаль», «стурбованість», «розгубленість», «жах», «тривога», «неуважність» тощо. ВУ цих емоційних станах і настроях людини знаходять відображення елементи заперечення. Однак заперечувальність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб'єктивності, до емоційно-антропологічного переживання. Сартр, таким чином, залишає осторонь іншу діалектику — об'єктивну, яка панує в усій природі.
# Суб'єктом, здійснювачем, «реалізатором» заперечення може бути тільки Я, [[свідомість]]. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. «Я» — єдине джерело заперечення. Як стверджує Сартр, «людина є істота, завдяки якій у світ приходить заперечливість». Ця здатність заперечення всього сутнісного становить зміст людського існування, за висловом Сартра, «для-себе-буття». Таким чином, суб'єктивність заперечення в «негативній» діалектиці стає її принципом, висхідним поняттям.
 
«Негативна» діалектика за своєю сутністю є суб'єктивною діалектикою. Тут з'явлютьсяявляються два моменти:
* У людському суспільстві суб'єктом заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п.;
* ВУ природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції «негативної» діалектики, що є недостатнім, а по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.
 
[[Догматизм]] виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити це назавжди і, таким чином, фактично веде до оманливості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнання, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з [[метафізика|метафізикою]], є [[антипод]]ом діалектики, однак, тільки в певному її значенні — як теорії [[пізнання]].
Рядок 87:
Сучасного [[Індивід (людина)|індивіда]] Сартр розуміє як відчужену істоту: його [[індивідуальність]] стандартизована (як стандартизований офіціант з професійною посмішкою і точно розрахованими рухами); підпорядкована різним [[соціальний інститут|соціальним інститутам]], які наче «стоять» над людиною, а не походять від неї (наприклад, держава, яка представляє відчужений феномен — відчуження у індивіда здатності брати участь у спільному управлінні справами), а отже, позбавлена найважливішого — здатності творити свою історію.
 
Відчужена від себе людина має проблеми з матеріальними предметами — вони тиснуть на неї своїм нав'язливим існуванням, своєю в'язкою і солідно-нерухомою присутністю, викликаючи «[[нудота|нудоту]]» (нудота [[Антуан Рокантен|Антуана Рокантена]] в однойменному творі). На противагу цьому Сартр стверджує особливі, безпосередні, цілісні людські відносинистосунки.
 
== Основні роботи ==
 
=== «Нудота» ===
У своїх ранніх філософських працях Сартр зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості; ці ж проблеми він розглядає й у своєму першому романі «''Нудота''» («La Nausée», [[1938]]), у якому показує свою глибинну відразу до буржуазного суспільства. ЖиттяЖиттю володієвластива по-сартрівськи принциповоюпринципова «відкритістювідкритість» і воно потребує певної завершеності. Антуан Рокантен, герой роману, який нічого не писав, окрім історичних нарисів і щоденника у фіналі роману вирішив написати книжку, створити роман: ''«Так. Книжку. Спочатку, звісно буде нудна, втомлива праця, яка не увільнить мене ні від існування, ні од відчуття, що я існую. Але настане така мить, коли книжку буде завершено, все буде позаду, і тоді трохи ясного світла проллється на моє минуле. І, може, в цьому світлі я дивитимусь на своє життя без відрази й огиди… і в минулому — лише в минулому — я прийму себе як блудного сина»''.
 
=== «Критика діалектичного розуму» ===
Рядок 120:
У [[1970]] р Ж.-П. Сартр заснував газетне агентство [[Libération|Liberation]], запозичивши назву в одного з інформаційних листків [[Рух Опору у Франції|руху Опору]]. Незабаром народилася і газета з тією ж назвою.
 
За гіркою іронією долі, незабаром після [[22]] [[травень|травня]] [[1973]] — дня народження газети [[Libération|Liberation]], — Ж.-П. Сартр переніс важкий [[інсульт]]. Він уже не міг писати і був змушений залишити постпосаду виконавчого директора. Але газета продовжувала стрімко розвиватися, і наприкінці [[70-ті|70-х]] рр. її [[тираж]] становив понад 30 тис.
 
Ж.-П. Сартр пояснює: «''Такий стан справ в газетному світі Франції, якеякий ми маємо сьогодні, сформувалосясформувався взначною значній мірімірою після війни. Звичайно ж, і до 1944 р в країні було безліч газет, але більша частина їх співпрацювала з нацистами, тому вони змушені були закритися. На сцену вийшло нове покоління журналістів та менеджерів, і вони стали створювати газети з нуля. Потім був довгий період затишшя, аж до 60-х — початку 70-х рр., коли студенти і прихильники рішучих заходів стали випускати свої газети. З тих газет вижила лише одна — Liberation».''
 
Природно виникає питання: «Чому?» Як вважає Ж.-П. Сартр, багато в чому це справа випадку. ''"Всі великі газети народжуються в період великих соціальних змін'', — говорить він. — ''У Франції перший такий період настав після звільнення країни, а другий — наприкінці 1960-х рр. Поворотним моментом став саме 1968. Змінювалося все: музика, культура, мода, мораль, а існуючі у Франції післявоєнні газети абсолютно не торкались цих тем: вони залишали їх журналам, хоча останні робили тільки частину необхідної роботи. Тоді цю частину роботи взяла на себе Liberation і стала робити її краще і професійніше інших. І звичайно, читачі відразу знайшлися: вони були вже тоді, коли газети ще не було ".''
 
Ж.-П. Сартр каже, що позиціонування бренду було визначеновизначене вже в той час і більше не змінювалося. «''Я завжди користуюся гаслом: „Газета для мінливого суспільства“ — можливо, він трохи примітивний, але виражає той факт, що ми є газетою для людей, що прагнуть шукати істину, спростовувати догми і змінювати світ на краще».''
 
У Франції [[Liberation]] вважають газетою лівого спрямування, хоча Ж.-П. Сартр стверджує, що політична позиція газети набагато складнішескладніша. Спадщина Ж.-П. Сартра, на його думку, вплинуловплинула не стільки на політичні погляди газети, скільки на її ставлення до суспільства і політики. ''«Ми представляємо інтереси звичайних людей, тому й ставимося з недовірою до влади. Візьміть наших конкурентів — Le Monde і Le Figaro, — вони значно більшою мірою відповідають сподіванням правлячих кіл. А ми не довіряємо правлячим колам. Наші кореспонденти цілком можуть бути прихильниками тих чи інших політичних поглядів, але не належать до жодної політичної партії. Не важливо, хто стоїть при владі, ми в будь-якому випадку бачимо себе в опозіцііопозиціі. Наші взаємини з лівим урядом були настільки ж непокірними, що і з правим. Ключовим словом для нас є слово „свобода“. Свобода думки — ось чого ми слідуємопрагнемо».''
 
Liberation з'явилася на світ напередодні нової ери і підняла прапор альтернативної  культури якраз тоді, коли вона ставала домінуючою силою в суспільстві<ref>[http://www.liberation.fr/ Libération&nbsp;— Офіційна сторінка]</ref>. Liberation стала у відомомупевному сенсі частиною масової культури одночасно зі своїми читачами.
 
== Переклади українською ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Жан-Поль_Сартр