Закон про видачу земельних наділів: відмінності між версіями

'''Закон про видачу земельних наділів''' ({{lang-ja|班田収授法, はんでんしゅうじゅほう}}, ''ханден сюдзю-хо'') — [[Закони Японії|закон]] у стародавній [[японія|японській]] «[[система ріцурьо|правовій державі]]» [[8 століття|8VIII]] — –[[10 століття|10X]] століть]], періоду [[період Нара|Нара]] і [[період Хей'ан|Хей'ан]], який визначав порядок поділу земель державного фонду між працездатним населенням Японії, а також правила їх використання. Упорядкований за зразком [[китай]]ського [[Закон про рівнопілля|Закону про рівнопілля]] (均田法) [[династія Тан|династії Тан]]. Проголошений [[646]] року Імператорським указом про [[реформи Тайка]]. Набув чинності з [[690]] року, у зв'язку з прийняттям [[Кодекс Кійоміхара|Кодексу Кійоміхара]]. Згадується у Кодексах [[Кодекс Тайхо|Тайхо]] і [[Кодекс Йоро|Йоро]]. Діяв із незначними поправками до початку 10X століття.

За даними Кодексу Йоро, Закон передбачав видачу [[кубунден|земельних наділів]], переважно [[рис]]ових [[заливне поле|заливних полів]], що перебували у власності держави, усім чоловікам і жінкам Японії, які досягли 6-річного віку. Наділ передавався родині, до якої була [[косекі|приписана]] особа, і повертався державі після смерті цієї особи. Розмір наділу різнився залежно від статі і статусу: чоловік групи [[рьомін|«доброго люду»]] отримував 2 [[тан (міра)|тани]]<ref>1 тан = 12 ар.</ref>, жінка цієї ж групи&nbsp;— 1 тан 120 [[Бу (міра)|бу]]<ref>1 тан = 360 бу.</ref>, чоловік групи [[семмін|«підлого люду»]]&nbsp;— 240 бу, а жінка цієї ж групи&nbsp;— 160 бу. Через брак земель у державному фонді реальні розміри наділів були меншими. Видача нових і повернення старих наділів здійснювалися через кожні 6 років, що було прив'язано до системи сімейних реєстрів ''[[косекі]]'', які оновлювалися кожні 6 років. Особи, котрі отримували наділ, повинні були сплачувати державі [[со (податок)|земельний податок]] у розмірі 3—53–5&nbsp;% врожаю: 2 зв'язки і 2 пучка з 1 тану<ref>Близько 5,4 л рису.</ref>. Продаж земельних наділів і видача їх під заставу заборонялися, проте дозволялася здача в оренду. Орендна плата становила 20&nbsp;% врожаю.

Виконання Закону було ускладнене постійним скороченням земель державного фонду через ріст населення Японії. У [[743]] році уряд прийняв «[[Закон про довічну приватизацію цілини]]», яким визнавав існування не-державної власності на цілинні землі в обмін на податки. Пришвидшена приватизація цілини аристократами, монастирями та святилищами сприяла формуванню приватного землеволодіння ''[[сьоен]]ів'' та переходу частини общинників з державних наділів до приватних. Це спричинило поступове запустіння земель державного фонду і занепад «правової держави». ВУ результаті, наприкінці 9IX століття Закон про видачу земельних наділів втратив актуальність і був скасований у 10X столітті.