Дмитро Гуня: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
GlovackiBot (обговорення | внесок)
м Бот: Автоматизована заміна тексту: (-дата_народження +дата народження)
MobyBot (обговорення | внесок)
м →‎Життєпис: replaced: біля 2 → близько 2
Рядок 52:
[[Файл:Жовнинская битва (фрагмент батальной картины, автор Ногин Роман).jpg|alt=Битва під Жовниним. Фінальна стадія востання Якова Острянина, 1938 р. Атака Польської гусарскойї кавалерії на казацкий табір. (холст/масло) 77см x 154 см. Автор: Роман Ногін.|left|thumb|330x330px|Битва під Жовниним. Фінальна стадія повстання Якова Острянина, 1638 р. Атака королівської гусарської кавалерії на козацький табір. (полотно/олія) 77см x 154 см. Автор: Роман Ногін.]]
 
Після невдалого [[Жовнинська битва (1638)|бою під Жовнином]] частина повстанців на чолі з [[Острянин Яків|Яковом Острянином]], вважаючи, що повстання зазнало невдачі, відступила на [[Слобожанщина|Слобідську Україну]]. Козаки, що залишилися (біляблизько 20 тис.), боролися далі, обравши [[гетьман]]ом Гуню. Вони відійшли до гирла [[Сула (річка)|Сули]], де у місці впадіння ріки [[Старець]] збудували табір. В ньому з червня до [[28 серпня]] ([[7 серпня]]) [[1638]] оточені козаки, страждаючи від виснаження, нестачі харчів та фуражу, кілька тижнів запекло відбивали штурми військ [[Миколай Потоцький|Миколая Потоцького-«Ведмежої лапи»]] та [[Ярема Вишневецький|Яреми Вишневецького]]. Ватажки коронного війська відхилили пропозицію Гуні про укладення перемир'я.
 
Наприкінці липня до табору Гуні пробилося з Запоріжжя підкріплення під приводом полковника [[Філоненко, козацький полковник|Філоненка]], що однак не змінило загального становища козаків. Філоненко віз човнами вгору Дніпром провіант та інші припаси, які могли змінити ситуацію на користь козаків, бо військо Речі Посполитої теж потерпало від нестачі харчів та бойових припасів. Частина козаків Філоненка йшла суходолом. Але поляки вчасно помітили транспорт і обстріляли його з берега з гармат; водночас кіннота Речі Посполитої атакувала загін, що йшов берегом. Майже всі припаси були потоплені. Більша частина козаків врятувалася та з порожніми руками пробилася до табору. Але збільшення кількості людей в оточенні загострило голод у козацькому війську. Розуміючи безперспективність подальшого опору, частина старшини вирішила почати переговори про здачу. Побоюючись зради, Гуня на чолі невеликого загону в ніч на 28 липня 1638 р. прорвався з оточеного табору на [[Запоріжжя]]. Позбавлені допомоги ззовні й, відчуваючи гостру нестачу провіанту, повстанці змушені були капітулювати. Ось як характеризує його дії [[історик]] [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]: