Відмінності між версіями «Інкське право»

6 байтів вилучено ,  5 років тому
стиль, правопис
(правопис)
(стиль, правопис)
Право інків брало свої витоки з неписьмового права, що спиралося на звички та традиції. До тепер дійшли лише окремі закони часів імператорів Інків. Разом з цими законами й далі зберігалося неписьмове право.
 
Починаючи з Пачакутека або його спадкоємця [[Тупак Юпанкі]], закони реєструвалися і «записувалися» окремими чиновниками в [[кіпу]], а іншими чиновниками проголошувалися на Рімаку, одній з площ столиці [[Куско]]. В основі юстиції знаходилисялежали точні і ясні принципи. Так, важливим був принцип, згідно з яким кримінальний злочин, скоєний представником еліти, кваліфікувався як більш серйозний проступок, ніж провина представника «хатун руна», тобто простого народу. Відповідно до іншого принципу: якщо злочин було скоєно не з ініціативи правопорушника, а за намови іншої особи, покаранню підлягав ініціатор порушення закону, а не сам злочинець.
 
Питання винуватості чи ні вирішував суддя. Проте в інків не було посади судді в сучасному розумінні. У випадку, якщо правопорушення не мало занадто шкідливого для держави характеру, тобто не виходили за рамки того чи іншого селища, в ролі суддів виступали камайокі і місцеві [[курака|кураки]]. Більш серйозні кримінальні злочини перебували у віданні «державних інспекторів» (''тукуірікуки''), що регулярно відвідували усі села держави. Над ними стояв своєрідний трибунал з 12 суддів. Злочини проти безпеки держави, і особливо злочини, вчинені представниками еліти, перебували в компетенції самого Сапа Інки. Він вершив суд за участю кількох інших членів «кримінального сенату». Цей вищий суд засідав у столиці — Куско. Судочинство повинно було здійснюватися протягом 5 діб.
Проте переважно за кожне правопорушення відповідно до законів імперії належало присудити злочинця до страти. Смертний вирок приводили у виконання самим різним чином: засуджених забивали камінням, вішали, скидали зі скелі, четвертували. Осіб, які загрожували безпеці держави, укладали у свого роду «камери смерті» з отруйними зміями, комахами та хижаками. Села, в яких мешкали державні злочинці, в покарання зрівнювалися з землею, а їх жителів страчували разом із злочинцем. Тіло державного злочинця перетворювали в «руна-тіня» — «людину-барабан», з кісток робили маленькі флейти.
 
Державні чиновники, що недбало чи погано виконували свої обов'язки, засуджувалися до особливого виду покарання — «івайє», сутність якого полягала в тому, що на спину правопорушнику з висоти 1 м скидали величезне камінякаміння. Після «іваї» правопорушник, навіть якщо він виживав, до кінця днів своїх залишався калікою.
 
Існували також інші види покарання, а саме: вигнання, бичуванню, тортури, інколи справа обмежувалася лише публічним осудом. Водночас був відсутній такий тим покарання, як тюремне ув'язнення. У випадку зґвалтування дівчини злочинець міг уникнути покарання, лише оженившись на ній до судового розгляду.
 
== Результат ==