Силабо-тонічне віршування: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Ocherik (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Ocherik (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Сила́бо-тоні́чне віршува́ння''' ({{lang-el|syllábe}} — склад і tonos — наголос) — система [[віршування]], в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених [[склад]]ів, їх чергування, кількість та місце розташування [[Ритм (література)|ритмічних]] акцентів у [[вірш]]овому рядку.<br/>В [[українська література|українська поезія]] силабо-тонічне віршування з'явилося у [[19 століття|IXXIX]] ст., прийшовши з [[російська література|російської поезії]], витіснивши [[Віршування силабічне|силабічну систему]] та співіснуючи з національним [[коломийка|коломийковим]] розміром, широко використовуваним Т. [[Шевченко]]м. Однак перші спроби переходу на силабо-тоніку спостерігаються уже в творчості І. [[Некрашевич]]а у другій половині [[18 століття|18]] ст., але тільки в [[поема|поемі]] [[Іван Котляревський|І. Котляревського]] «Енеїда» чотиристопний [[ямб]] зазвучав природно, відкриваючи перспективу для силабо-тонічного віршування в українській поезії.<br/>Складається воно з двоскладової ([[хорей]] — з наголосом на першому складі; ямб — на другому складі) та трискладової [[стопа (література)|стоп]] ([[дактиль]] — з наголосом на першому складі, [[амфібрахій]] — на другому, [[анапест]] — на третьому складі); відповідно так називаються і віршові розміри. Характерна риса силабо-тонічного вірша — ритмоінтонаційна інерція завядки схемі розподілу наголошених та ненаголошеинх складів, що дає можливість відповідно систематизувати ритмічний рух поетичного мовлення. Велике значення для ритмічного урізноманітнення такого вірша має також наявність [[пірихій|пірихіїв]] або поява надсхемних наголосів.<br/>Силабо-тонічне віршування у сьогоденній українській поезії співіснує поряд із [[віршування тонічне|тонічним]] ([[акцентний вірш]], [[паузник]] та інші).
 
== Література ==