Дистанційно-керований підводний апарат: відмінності між версіями

Перші прототипи [[Дистанційне керування|дистанційно-керованих]] підводних апаратів були розроблені для [[Військово-морські сили США|військово-морських сил США]] у [[1950-ті|1950-х]] роках і використовувався для пошуку учбовихнавчальних [[Торпеда|торпед]]. Одним з найвідоміших попередників сучасних телекерованих апаратів є підводний апарат CURV-I, розроблений у [[1965]] році в [[США]] для проведення пошуку і підйому затонулих об'єктів на поверхню і відомий завдяки тому, що саме він [[7 квітня]] [[1966]] року підняв з 800 метрової глибини [[Термоядерна бомба|термоядерну бомбу]], яка впала в море біля берегів [[Іспанія|Іспанії]] з літака [[Військово-повітряні сили США|ВПС США]], що зазнав катастрофи<ref name="mining">[http://www.mining-enc.ru/p/podvodnyj-apparat/ Подводный аппарат]. Горная энциклопедия. {{ref-ru}}</ref>. У наступні роки з'явилися телекеровані підводні апарати нового покоління, що мали більшу глибину занурення, досконаліше фото[[Телекомунікації|телевізійне]] і [[Сонар|гідроакустичне]] обладнання, [[маніпулятор]]ні пристрої (зокрема, CURV-II, CURV-III, «Telenavt-1» в США, «Манта» в СРСР). У [[1980-ті|1980-х]] роках були створені повністю автоматичні автономні телекеровані підводні апарати з робочою глибиною занурення 6000 метрів<ref name="mining"/>.