Інтегральний традиціоналізм: відмінності між версіями

До представників «неортодоксального» традиціоналізму відносять італійського філософа Юліуса Еволу<ref>[http://politosophia.org/page/pidstavy-antropologichnoho-povorotu-v-integralnomu-tradytsionalizmi-yuliusa-evoly.html Вишинський С. Підстави антропологічного повороту в інтегральному традиціоналізмі Юліуса Еволи / Politosophia]</ref>, російських перекладачів і спеціалістів з герметичних наук і мистецтв Євгенія Головіна і Юрія Стефанова, письменника [[Мамлєєв Юрій Віталійович|Юрія Мамлєєва]]. З традиціоналізмом генонівського зразка пов’язаний ранній період творчості російських філософів і громадських діячів [[Дугін Олександр Гелійович|Олександра Дугіна]] і [[Джемаль Гейдар Джахидович|Гейдара Джемаля]]. Останній з початку 1980-ихх рр. розвиває послідовну критику інтегрального традиціоналізму і ''philosophia perennis'', тоді як Олександр Дугін синтезує елементи традиціоналізму з фундаментальною онтологією [[Мартін Гайдеггер|Мартіна Гайдеггера]] і власною концепцією «Нової Метафізики»<ref>[http://politosophia.org/page/transgressivny-traditsionalizm.html Вышинский С. Трансгрессивный традиционализм. Генезис радикальной субъектности / Politosophia]</ref>.

Деякі автори пов’язують з інтегральним традиціоналізмом імена румунського етнографа і релігієзнавця [[Мірча Еліаде|Мірчі Еліаде]], швейцарського психолога [[Карл Густав Юнг|Карла Юнга]], французького орієнталіста Анрі Корбена, німецького філософа і теоретика фундаментальної онтології Мартіна Гайдеггера, голандськоголландсько-німецького лінгвіста, археолога, засновника інституту «[[Аненербе]]» [[Герман Вірт|Германа Вірта]]. Більшість дослідників вважають такі зв’язки перебільшеними і в ряді випадків безпідставними<ref>[http://politosophia.org/page/mircha-eliade-yak-reformator-tradytsionalistskoho-dyskursu.html Вишинський С. Мірча Еліаде як реформатор традиціоналістського дискурсу / Politosophia]</ref>.

За розхожими твердженнями, Рене Генон вплинув на цілий ряд сучасних політичних, соціальних і культурних течій, у тому числі на деяких представників німецької «[[Консервативна революція|Консервативної Революції]]» і [[Націонал-соціалізм|націонал-соціалізму]] (через Юліуса Еволу і Германа Вірта), італійського [[Фашизм|фашизму]] (через Юліуса Еволу), французького [[Ситуаціонізм|ситуаціонізму]] і на революційний студентський рух 1968 р. (через Гі Дебора), європейський рух «[[Нові праві|нових правих]]» (через Алєна де Бенуа), італійську політологію, соціологію та філософію (через Клаудіо Мутті), американський революційний анархізм (через Хакім Бея, він же Пітер Уілсон) та російське [[Євразійство|неоевразійство]] і націонал-більшовизм середини 1990-ихх років (через Олександра Дугіна). Академічні дослідники і самі традиціоналісти зазвичай заперечують такі впливи, вважаючи їх перебільшеними або такими, що суперечать духові генонівської філософії.