Церковні обряди: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Amakuha (обговорення | внесок) м вікіфікація |
MobyBot (обговорення | внесок) |
||
Рядок 7:
Хоч [[християнство]] прийшло до Київської Русі з Візантії, де й ритуал богослужіння був детально продуманий, українські місцеві звичаї зумовили деякі відхилення від візантійських норм, особливо щодо ''Требника'' і ''Служебника''. Такі особливості зафіксовані вже у другій пол. 11 ст., серед іншого — присутність кн. під час [[хіротонія|хіротонії]] та заява представників священнослужителів про згоду на висвячення обраного єпископа. Відома й розбіжність в питанні посту: коли велике свято припадало на середу чи п'ятницю, всупереч візантійській практиці, Київська Церква звільняла від посту. Крім перейнятих візантійських богослужбових зразків, в Україні постали ориґінальні тексти богослужінь, приурочених окремим святам, акафісти тощо. Досить самобутньою розвинувся в українській церкві хоровий спів, як частина церковних обрядів. (див. [[Церковна музика]]).
У Київській Православній Церкві були намагання (наприклад, за митрополита [[Кипріян Цамблак|Кипріяна Цамблака]]) впорядкувати різноманітність Церковних обрядів, але тільки в сер. 17 ст. митрополит [[Петро Могила]] оформив богослужбові книги з їхніми обрядовими особливостями, а у творі «Літос» підкреслено, що не обряди ділять Церкви, а догми. На церковних соборах (1596, 1629, 1636) обговорювались Ц. о. з увагою до збереження місцевих особливостей. Православний Київський собор 1640 також присвятив увагу Церковним обрядям, схвалюючи певні норми, нечинні в інших православних церквах, але відповідні до норм уніатської Церкви. Тому у [[Требник Петра Могили|Требнику 1646 року]] і Служебнику 1639 року збережено низку Церковних обрядів, що тоді виконувались і були у давніх церковних книгах (Служебник 1604, Требник 1606, рукописні требники 16 — 17 ст.), але пізніше зникли. У Требнику 1646 є 20 чинів, що їх нема в інших книгах, вони увійшли туди з місцевих обрядів. Усього в цьому Требнику є 37 місцвих українських треб, вміщення яких викликало обурення в Москві. Проте, у цю книгу не увійшли деякі місцеві Церковні обряди, наприклад, молитва за тих, що самі себе закляли, ходіння у процесії навколо церкви зі сходу на захід, хід
Особливості українських Церковних обрядів почали зникати у кінці 17 ст., після підпорядкування Православної Церкви в Україні Москві. Переслідування українських звичаїв було спричинене не тільки централістськими тенденціями Російської Церкви, але й змішуванням у Москві обряду з догмою. Тому у Москві засуджувалось хрещення обливанням, висвячування кількох осіб під час тієї самої літургії, відправу проскомідії на 5 проскурках, вживання у деяких потребах живої мови та інші особливості Київської Церкви. У Москві стежили за цими особливостями «у словах і чинах» та видавали накази (1721), що забороняли відмінності Церковних обрядів й «окреме [[наріччя]]» богослужбової мови. Тому давні українські Церковні обряди, переслідувані в Російській Імперії і в СРСР, проіснували до другої світової війни лише на Західній Україні, яка перебувала поза впливом Російського Синоду чи патріарха. Частково збереглися давні Церковні обряди в [[Греко-католицькі церкви|Українсько-Білоруській Католицькій Церкві]], яка, з другого боку, багато засвоїла обрядів Західної Церкви, проте зберегла свою самобутність.
Рядок 15:
Традиційні українські Церковні обряди плекаються в церквах УАПЦ в еміграції, де впроваджено читання [[Євангеліє|Євангелії]] обличчям до вірян, виголошення проповіді після [[Євангеліє|Євангелії]], тримання царських воріт відкритими, читання вголос євхаристичних молитов, звернення перед «Вірую» до присутніх зі словами «Христос посеред нас», урочисте святкування Покрови (1 жовтня; це свято деякі православні церкви не визнають), освячення квітів на [[Маковія]] та ін.
Під час утворення [[Греко-католицькі церкви|Українсько-Білоруської Католицької Церкви]] 1596 обумовлено збереження східних Церковних обрядів, і цю вимогу прийняв тодішній папа [[Климент VIII (папа римський)|Климент VIII]] в акті [[Берестейська унія|Берестейської унії]].
[[Замойський синод|Уніатський синод у Замості]] 1720 звернув увагу на обрядові нововведення та затвердив тільки чотири: поминання в літургії [[Папа Римський|Римського Папи]], внесення до [[Символ Віри|Символу Віри]] додатку «і Сина», скасував уживання губки й т. зв. теплоту під час літургії. В 18 ст. з'єднана ієрархія навіть запланувала скликати провінційний синод, який мав розглянути цю справу; у кінці 18 ст. літургійною реформою цікавився прихильник давньої практики полоцький архієпископ Г. Лісовський, але політичні події і розпад унії перешкодили цьому. Російська влада сприяла у першій половині [[19 століття|19 ст.]] літургійній реформі в уніатській Церкві Й. Семашка в дусі [[Російська православна церква|Російської Православної Церкви]] (1839), як засобові переведення її на православ'я. Також ліквідація унії на [[Холмщина|Холмщині]] й [[Підляшшя|Підляшші]] 1875 почалася зі змін у Церковних обрядах.
| |||