Ескоріальський монастир: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Lorry (обговорення | внесок) правопис |
Lorry (обговорення | внесок) |
||
Рядок 105:
Поряд з клопотами по побудові монастиря-палацу значну увагу король приділяв створенню бібліотеки Ескоріала. Філіп ІІ розіслав по Європі власних агентів, що розшукували і купували різні видання щодо [[богослов'я]], життєписів святих, [[філософія|філософії]], [[історія|історії]], [[музика|музики]], поезії. Діяльність інквізиції також сприяла збільшенню фондів ескоріальної бібліотеки — саме сюди надходили книжні збірки знищених єретиків. Тому в резиденцію-уособлення католицької іспанської монархії надходили не тільки [[рукопис]]и і видання католицьких авторитетів, а й рукописи грецьких і латинських авторів, арабські і єврейські. Єретичність не розповсюджувалась на — майно, конфісковане у [[єретик]]ів. До фондів бібліотеки також надходили [[гравюра|гравюри]] і малюнки значних західноєвропейських майстрів — [[Мікеланджело Буонарроті]], [[Тиціан]]а, що рахувався надвірним художником з правом жити в Венеції, [[Рафаель Санті|Рафаеля Санті]], [[Альбрехт Дюрер|Альбрехта Дюрера]] та ін.
Для бібліотеки відвели величну залу довжиною п'ятдесят два метри з циліндричним склепінням, 10 метрів завширшки і 10 в висоту. Приміщення рівно освітлювали вікна з обох боків, якого не мали навіть королівські покої, Зала капітулу, сакрістія, Зала битв. За прикладом [[Ватиканська бібліотека|Ватиканської бібліотеки]] — бібліотека Ескоріала була прикрашена [[стінопис]]ами. Її склепіння та люнети розписав Пеллегріно Тібальді, а фриз по-над шафами з книгами — художник Бартоломео Кардуччо. В основі фресок — складна алегорична система, розроблена в творах причетного до [[гуманізм]]у іспанця Аріаса Монтано. В середній частині склепіння представлені [[сім вільних мистецтв]]. Кожну алегорію супроводжували образи античних філософів, літераторів, науковців, міфічних і біблійних персонажів. Так, алегорію Філософії оточували [[Сократ]], [[Платон]], [[Аристотель]] та [[Сенека]], що походив з даньоримської Іспанії, серед оточення Граматики — іспанець Антоніо де Небріха, автор книги «Мистецтво кастильської мови», алегорію Музики супроводжували — біблійний цар Саул і Давид, [[Орфей]] і Еврідіка. Люнет з Теологією прикрасили зображеннями батьків католицизму, де були Св. Амвросій, Єронім, Августин, Григорій. Але з усіх стінописів виростали ослячі вуха епігонства і копіювання творів римських маньєристів та Мікеланджело — без його пристрасного світогляду, без гуманістичного прагнення покращити людей натхненим мистецтвом і зразками для наслідування. Фрески насичені абстрактно-декоративними фігурами якихось безіменних атлетів, велетнів, картушів і медальйонів, візерунків. [[Пеллегріно Тібальді]](1525–1596) не приховував, що наслідував манері Мікеланджело в Сикстинській каплиці, але втратив і героїчність мікеланджеловських фігур, і їх прагнення до істини. Беззмістовність жестів персонажів Тібальді підсилювали і ядучі фарби — зеленуваті, рожеві, жовті, синьо-фіолетові з неприємніших колористичних гам, ніж у самого Мікеланджело.
В оцінках стінописів бібліотеки ми стикаємось зі змінами критеріїв оцінки обдарування митців і його творінь тоді і зараз. Мікеланджело Буонарроті помер і не брав участі в декоруванні бібліотеки. Але сучасники вважали, що начебто він сам доклав зусиль до створення цих стінописів, дивлячись на стилізації роботи Тібальді. У 21 ст. перш за все поціновується індивідуальна манера митця, а не вдалі стилізації під кого б то не було. Адже треба відрізняти твори таланта від робіт учня чи вдалого імітатора, аби не збільшувати хаосу в оцінках. Тоді зберігатимуть ікони Візантії 12 ст, мадонн Рафаеля і Джованні Белліні, а не пеститимуть кожну стару дошку з іржею посередності, тільки тому що та стара за часом.
| |||