Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
[[Файл:Mata Hari 2.jpg|thumb|right|200px|[[Мата Харі]] — жінка-шпигунка.]]
 
'''Шпигу́нство''' — [[Розвідувальна діяльність|передавання або збирання з метою передавання іноземній державі, організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.]]
'''Шпигу́нство'''&nbsp;— [[Розвідувальна діяльність|розвідування]] і збір [[Розвідувальна інформація|важливої інформації]] всередині держав, компаній, організацій тощо в інтересах інших держав чи організацій. Особа, що займається шпигунством, називається '''шпигун''' ([[староукраїнська мова|староукраїнською]] — '''шпиг''', '''шпег'''<ref>Лист 1. До Остафея Волловича, каштеляна Троцкого (05-07.XII.1573) // Коршунаў А. Ф. ''Помнікі старажытнай беларускай пісьменнасці'' [http://starbel.narod.ru/kmita/kmita.htm]. — Мінск, 1975.</ref>). Свої шпигуни-агенти вважаються [[розвідник|розвідниками]] й нагороджуються за збір інформації; ворожі шпигуни сприймаються як [[злочин]]ці, яких страчують, притягають до кримінальної відповідальності, або переманюють на власний бік. У більшості країн шпигунство на користь іншої держави вважається небезпечним державним злочином.
 
Особа, що займається шпигунством, називається '''шпигун''' ([[староукраїнська мова|староукраїнською]] — '''шпиг''', '''шпєг'''<ref>Лист 1. До Остафея Волловича, каштеляна Троцкого (05-07.XII.1573) // Коршунаў А. Ф. ''Помнікі старажытнай беларускай пісьменнасці'' [http://starbel.narod.ru/kmita/kmita.htm]. — Мінск, 1975.</ref>).
 
Свої шпигуни-агенти вважаються [[розвідник|розвідниками]] й нагороджуються за отримання важливої інформації; ворожі шпигуни сприймаються як [[злочин]]ці, яких страчують, притягають до кримінальної відповідальності, або переманюють на власний бік. У більшості країн шпигунство на користь іншої держави вважається небезпечним злочином проти держави.
 
В лінгвістичному аспекті виникнення терміну, яким позначалась вивідування або передавання супротивнику важливої (а згодом – таємної) інформації та його потрапляння до української мови має досить цікаву історію.
 
Слово «Spion» почало активно вживатися у військовій термінології країн Європи наприкінці XІV - початку XV століття. Утворене від німецького іменника spaher (сищик, нишпорка), родинне дієслово - spähen (підглядати, слідкувати), це слово, потрапивши до Італії перетворилося на «spione» і повернувшись до Німеччини на початку XVI століття набуло вигляду «Spion», означаючи розвідників та лазутчиків неприятеля під час війни, а їх діяльність - як «Spionage».
 
Вже в середині XVI століття цей термін було запозичено іншими європейськими мовами, зокрема французькою (espionnage), іспанською (espionaje) та англійською (espionage), а в XVIІ столітті він починає широко використовувався і в тогочасному законодавстві Європи, звідки на початку XVIІІ століття був запозичений Петром І в російську військову термінологію та військове кримінальне законодавство, що діяло у той час і на значній території України.
 
Так, вперше термін «шпіон» використовується у прийнятому в 1715 році «Артикулі воїнським з коротким тлумаченням», де в артикулі 124 подається і його коротке визначення – іноземний підданий, якого направили від неприятеля з метою довідатися про стан армії свого супротивника. Містив цей термін і збірник законодавства «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р., який вважається проектом першого відомого в історії Кодексу українського права.
 
До розмовної української мови варіант цього терміну – «шпигунство» було запозичено дещо раніше – на початку XVIІ століття з польської мови, де «szpiegоvstvo» утворилось від раннього німецького варіанту (нім. spaher – пол. szpieg), тоді як російська мова успадкувала вже поширений Європою пізній німецький варіант – «Spionage» («Spion»), щоправда поєднуючи його з польською вимовою, – «шпіонство» («шпіон», «шпік»), і лише у 20-х роках ХХ століття в російському (радянському) законодавстві остаточно затверджується фонетично німецький варіант – «шпіонаж». В той же час, україномовне видання першого радянського Кримінального кодексу УСРР 1922 р., мабуть на хвилі розпочатої тоді українізації, закріпило у вітчизняному законодавстві український термін - «шпигунство», яким ми послуговуємося і дотепер.[2]
 
== Перші шпигуни ==
 
'''Перша форма.'''
ПередачаПередавання зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (агенту). Способи передачі можуть бути різними (усно, письмово, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тайників, кур'єрів та ін.). Для відповідальності не має значення передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем, будь-яких об'єктів та ін.). Тому будь-які дії, виявлені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.
 
'''Друга форма.'''
 
== Примітки ==
{{reflist}}2.    Шлапаченко В.М. Кримінальна відповідальність за шпигунство : монографія / В. М. Шлапаченко. – К. : Центр навч., наук. та період. видань НА СБ України, 2015. – 348 с.
{{reflist}}
 
== Джерела ==
Анонімний користувач