Дніпровський коксохімічний завод: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 53:
Історія одного з перших підприємств вітчизняної коксохімії розпочалася в серпні 1927 року. Не було урочистого мітингу, ніхто не виголошував промов, коли безіменний робітник викопав першу лопату грунту на місці майбутнього коксохімічного заводу на березі Дніпра в Кам'янському. Спочатку коксохім планувався як окремий цех Дніпровського металургійного заводу – легендарної Дзержинки. І лише потім він виділився в самостійне підприємство – Дніпродзержинський коксохімічний завод №24. На будівництві заводу вперше в країні був застосований спосіб глибинного [[Водовідлив|водовідливу]] для пониження рівня [[Грунтові води|грунтових вод]] на місці спорудження [[Котлован|котлованів]]. Осушене в такий спосіб дно котловану покрили дорогою тришаровою ізоляцією зі свинцевих листів, зварених автогеном. І тільки потім на цю свинцеву підстилку був укладений гранітобетон. Інженерні вирішення об'єктів по будівництву коксохімічного заводу були дуже складними для того часу, тому багато потужностей заводу зводилися під керівництвом інженерів з Бельгії, Франції, Німеччини. На досвіді будівництва перших коксохімічних підприємств вчилися вітчизняні будівельники і проектувальники. Надалі коксохімічні заводи на території колишнього СРСР зводилися вже за вітчизняними проектами. Над Дніпром виросли значних розмірів споруди – вугільна вежа, вуглемийка, коксові батареї.
27 листопада 1930 року відбувся мітинг, учасники якого з підйомом зустріли пропозицію передовика Г. Карпова присвоїти коксохімічному заводу ім'я Серго Орджонікідзе. 8 лютого 1931 року був виданий перший кокс. Дата ця увійшла до історії вітчизняної коксохімії як День народження і перший робочий день Дніпродзержинського коксохімічного заводу. Вуглезбагачувальна фабрика, дві коксові батареї №1 і №2 системи "Дістікок" по 40 камер в кожній, проектною потужністю 415 тис. тонн металургійного коксу в рік, цехи уловлювання і переробки смоли були введені в експлуатацію 18 березня 1931 року в числі об'єктів, що входять в першу чергу заводу. Друга черга заводу – три коксові батареї по 45 камер в кожній, цехи уловлювання і ректифікації – вводилися в експлуатацію протягом 1932–1933 років. Причому, починаючи з другої батареї, будівництво і пуск основних агрегатів здійснювалися під керівництвом вітчизняних інженерно-технічних працівників, без участі іноземних фахівців. Вже до 1940 року завод досяг проектної потужності і став одним з кращих серед коксохімічних підприємств країни. Підприємство виробляло якісний і найдешевший кокс в республіці, що і було відмічено винагородами уряду.
...Фронт все ближче підходив до Дніпродзержинська. Проте коксохімічний завод імені Орджонікідзе продовжував працювати до припинення надходження вугілля з Донбасу. В найкоротший строк найважливіші вузли, головним чином електродвигуни, коксові машини, інші апарати і агрегати, були демонтовані і вивезені на майданчик Орсько-халіловського металургійного комбінату, що будується. Прощаючись із заводом, коксохіміки сподівалися, що війна продовжиться недовго і після повернення їм удасться швидко налагодити виробництво. Проте війна розпорядилася по-своєму. Ворог повністю зруйнував вуглезбагачувальний цех, висадив у повітря всі п'ять коксових батарей. Значні пошкодження були нанесені парокотельному, хімічним і допоміжним цехам.▼
=== Кокосохім в роки війни ===
▲
== Примітки ==
| |||