Відмінності між версіями «Чубай Григорій Петрович»

доповнення
(доповнення)
| Сайт = http://www.chubay.ridne.net/
}}{{Othernames|Чубай}}
'''Григо́рій Петрович Чуба́й''' (нар. *[[23 січня]] [[1949]] — пом. [[16 травня]] [[1982]]) — український [[поет]], [[перекладач]]. Один із чільнихлідерів представниківльвівського НМлітературно-дискурсумистецького у львівському андеґраундіандеґраунду [[1970-ті|701970-хих]] років., Творчістьвидавець Григоріясамвидавного Чубаялітературно-мистецького справилачасопису видатний[[Скриня вплив(самвидавний нечасопис)|Скриня]] стільки на поезію, скільки на «самоусвідомлення» деяких вісімдесятників(1971). Батько фронтменалідера гурту «[[Плач Єремії (гурт)|Плач Єремії]]» [[Чубай Тарас Григорович|Тараса Чубая]].
 
Автор посмертно виданих поетичних книг «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1999) та «П'ятикнижжя» (2013).
== Біографія ==
 
Народився [[23 січня]] [[1949]] року у селі [[Березини|Березинах]] [[Козинський район|Козинського]] (тепер [[Радивилівський район|Радивилівського]]) району [[Рівненська область|Рівненської області]] у селянській родині сільських інтелігентів. У батьківській хаті було багато книг і платівок з класичною музикою. Навчався у [[Козин (Радивилівський район)|Козинській середній школі]]. Писати почав у ранньому віці, Московськомуз 1965 року друкувався у літературномурайонній інститутігазеті.
 
ПисатиУ почав1966 у ранньому віці. Йому не вдаєтьсяроці вступитивступив до [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]] черезяк переможець республіканської олімпіади з української літератури. Проте в скорому часі у зв'язку з виступвиступом передбіля пам'ятникомятника [[Тарас Шевченко|Тарасу Шевченку]], де віннасмілився намагавсяз трактуватинеофіційних творипозицій потрактувати перевезення праху Тараса з Петербурга до [[КобзарКанів|Канева]]я не так, якбув тогонедопущений вимагаладо офіційнаіспитів пропаганда.і Післявиключений цьогоз повернувсяуніверситету. Повернувся додому й працював на радіо у місті [[Радивилів|РадивиловіЧервоноармійську]]. У 1968 році написав поему «Вертеп», антирадянську та антиімперську за сутністю.
 
Ранньою весною 1969 приїхав до [[Львів|Львова]]. Здається, вступив до [[Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка|педагогічного інституту]].
Після написання антирадянської та антиімперської за сутністю поеми «Вертеп» приїхав до [[Львів|Львова]], де з великим успіхом читав її в середовищі молоді. Там же познайомився з подружжям Калинців — [[Калинець Ігор Миронович|Ігорем]] та Іриною, [[Брати Горині|братами Горинями]], [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеславом Чорноволом]], [[Морозов Віктор|Віктором Морозовим]]. Друзі та близькі називають поета Грицьком, як він сам волів. Після зближення з «антирадянськими елементами» у Чубая почалися обшуки та переслідування, інспіровані [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]]. Така постійна нервова напруга підірвала здоров'я поета.
 
Скоро Грицько Чубай став відомим у середовищі університетської молоді, де з великим успіхом читав поему «Вертеп» на студентських вечорах. На одному з них у травні 1969 року познайомився з учасницею [[Львівський національний університет імені Івана Франка|університетського] ансамблю пісні і танцю «Черемош» Галиною Савкою, з якою одружився, попри застереження її батьків. 21 червня 1970 в них народився син [[Чубай Тарас Григорович|Тараса Чубая]]. Грицьком як молодим талановитим поетом заопікувалися подружжя Калинців — [[Калинець Ігор Миронович|Ігор]] та [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірина]]. Через них познайомився зі самвидавною літературою, дисидентами [[Брати Горині|братами Горинями]] та [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеславом Чорноволом]]. У листопаді 1970 разом з Іриною та Ігорем Калинцями їздив до [[Івано-Франківськ|Івано-Франківська]] на суд над [[Мороз Валентин Якович|Валентином Морозом]].
 
Восени 1969 року зійшовся з братами Яворськими [[Яворський Володимир Іванович|Володимиром]] та [[Яворський Орест Іванович|Орестом]], десь тоді ж — зі студентами [[Львівський національний університет імені Івана Франка|університету]] [[Морозов Віктор|Віктором Морозовим]], [[Лишега Олег Богданович|Олегом Лишегою]] та [[Кісь Роман Ярославович|Романом Кісем]], навесні 1970 — зі студентом [[Націона́льний університе́т «Льві́вська політе́хніка»|політехнічного інституту]] [[Рябчук Микола Юрійович|Миколою Рябчуком]]. Виникло неформальне середовище. яке збиралося переважно у підвалі Чубаєвого будинку на Погулянці,35. Захоплювалися модерністською поезією [[Томас Стернз Еліот|Еліота]], [[Езра Паунд|Паунда]], [[Гійом Аполлінер|Апрллінера]], [[Федеріко Гарсія Лорка|Лорки]], переважно у польських перекладах, музикою [[Чеслав Немен|Чеслава Нємана]]. Серед українських поетів високо ставили [[Богдан-Ігор Антонич|Антонича]], [[Свідзінський Володимир Євтимович|Свідзинського]], раннього [[Тичина Павло Григорович|Тичину]].
 
У 1969 році написав поему «Відшукування причетного». Його вірші та поеми звучали на хвилях Радіо Свобода та інших. У зв'язку з цим у травні-червні 1970 року Грицька «тягали» на допити в КГБ.
 
Під впливом Чубая друзі теж почали писати поезію. Зусиллями їхнього гуртка у 1971 році підготував самвидавний літературно-мистецький часопис [[Скриня (самвидавний часопис)|Скриня]] обсягом 31 сторінка, віддрукований у кількох екземплярах на друкарській машинці. До часопису увійшли вірш [[Лишега Олег Богданович|Олега Лишеги]] «Віч-на-віч», вірші «''Хлопчик''», «''Бойківська зима''» [[Роман Кісь|Романа Кіся]], «''Коли сенс виллється з існування''» [[Віктор Морозов|Віктора Морозова]], «''На пелюстці зеленого берега''» Катерини Морозів, цикл віршів Василя Гайдучка, «''Марія''» самого Г.Чубая, оповідання [[Микола Рябчук|Миколи Рябчука]] «''Неси свій німб''», переклад Г.Чубая п'єси [[Тадеуш_Ружевич|Тадеуша Ружевича]] «''Кумедний старигань''», есе Олега Лишеги «Лицар» (огляд робіт скульптора [[Яворський Орест Іванович|Ореста Яворського]], правильник «''Квестіонар''» Романа Кіся. Після виходу 1-го номера «Скрині» планував готувати друге число.
 
Проте 12 січня 1972 року було заарештовано [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірину Калинець]]. Грицька Чубая також 4 дні протримали у [[Тюрма на Лонцького|слідчому ізоляторі]] [[Комітет Державної Безпеки|КГБ]], у їхніх квартирах проведено обшуки. 15 січня 1972 Чубая відпустили. На суді в серпні 1972 року він погодився виступати свідком. Заявляв про незгоду з естетичними вподобаннями Калинців. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах його оголосили егентом КГБ і піддали остракізмові. Грицько важко переживав усе це і все більше пиячив. Їхній гурток розпався, майже всіх повиганяли із вишів, Лишегу і братів Яворських забрали до армії, Рябчук пішов працювати на залізниці в Карпати, Роман Кісь — в етнографічну експедицію на Чукотку. Чубай працював освітлювачем у [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|театрі ім. Заньковецької]], вантажником, малярем на ізоляторному заводі, певний час на будовах у Сибіру. Це підірвало його здоров'я.
 
[[Файл:Chubay Hrigori.jpg|міні|left|250пкс|Могила Григорія Чубая]]
[[1970]] року одружився та залишився жити у Львові на Погулянці. Організував та видавав «Скриню» — один із перших [[самвидав]]івських журналів України, де друкував твори друзів та свої власні.
 
Незважаючи на все, у 1975 році Грицько після 4-річної перерви написав поему «Говорити, мовчати і говорити знову».
[[1972]] року КДБ провело обшук в будинку дружини Галини на [[Погулянка (Львів)|Погулянці]]. Кількаденне перебування в КДБ на тодішній [[Вулиця Степана Бандери (Львів)|вул. Миру]] спричинили до глибокої депресії, а виснажлива фізична праця вантажника — до розладу здоров'я. Важкі матеріальні умови змусили Чубая працювати деякий час і на будовах Сибіру, що майже цілковито зруйнували його здоров'я.
 
У 1979 рокуроці Григорій Чубай блискуче склав іспити до [[Літературний інститут імені Горького|Літературного інституту ім. М. Горького]], що у Москві. Вчився у семінарі Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим у своєму потоці.
 
НавчаючисьПроте навчаючись на третьому курсі, [[16 травня]] 1982&nbsp;р. Григорій Чубай пішов із життя. Його було поховано на [[Сихів]]ському цвинтарі. За клопотаннями родини та Львівської організації [[Національна спілка письменників України|Спілки письменників України]] [[Львівська міська рада]] дозволила у грудні 1995&nbsp;р. перепоховати останки поета на полі №&nbsp;11 [[Личаківський цвинтар|Личаківського цвинтаря]]<ref>біля доріжки, трохи вище могили В.Гнатюка</ref>. 15 вересня 2007&nbsp;р. на могилі поета було встановлено пам'ятник (того ж дня у Львові відбувся «Вечір пам'яті Грицька Чубая»).
 
Тільки посмертно його прийняли до Спілки письменників України, і тільки тоді радянська влада дозволила друкувати його вірші та поеми, переклади з [[Блок Олександр Олександрович|Блока]], іспанських, чеських та польських поетів. У [[1990]] році вийшла його книжка «Говорити, мовчати та говорити знов», перекладена [[Польська мова|польською]] та [[Іспанська мова|іспанською]], а у 1999&nbsp;— «Плач Єремії».
1231

редагування