Закінчив [[Будапештський університет]] за фахом «угорська і латинська література».
Працював в газеті «Сабад неп» ('' Szabad Nép'') - органі комуністичної партії, завідував відділом культури, згодом став членом редколегії. Протягом півтора року був військовим кореспондентом «Сабад неп» на [[Корейська війна |Корейській війні]].
У 1953-1954 роки Тібор міраМірай - секретар парторганізації Спілки угорських письменників (СВПСУП), з 1954 року - секретар цієї творчої організації. Після подій 1953 року - прихильник [[Імре Надь |Імре Надя]], внаслідок чого в 1955 році був позбавлений посади і в газеті, і в СВПСУП. Після [[Угорська революція 1956 року|Угорської Угорська революціяреволюції 1956 року]], міраМірай разом з родиною емігрував до [[Югославія |Югославії]]. З [[1957]] року жив у [[Франція|Франції]].
Протягом 27 років редагував видавалася за кордоном Угорщиниугорську газету «Іродалмі уйшаг» ([http://hu.wikipedia.org/wiki/Irodalmi_%C3%9Ajs%C3%A1g ''Irodalmi Újság '']), забороненущо видавалася за кордоном і була заборонена режимом Кадара. Був першим секретарем [[ПЕН-клуб]] ау письменників у вигнанні і головою Угорської ліги захисту прав людини.
У [[1989]] році, після 33 років еміграції, Тібор міраМірай приїхавповернувся доу БудапештаБудапешт, щоб брати участь в урочистому перепоховання праху Імре Надя, і на прохання родини покійного виголосив промову над його могилою.
