Берилій: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
в якості → як
м →‎Поширення: уточнення
Рядок 148:
Типово [[Рідкісні елементи|рідкісний]] [[Літофільні елементи|літофільний]] елемент. Середній вміст берилію в [[земна кора|земній корі]] складає 3.8 г/т (2,6{{e|–4}}% за [[Маса|масою]]), в [[морська вода|морській воді]] 6{{e|-7}} мг/л (надзвичайно низький)<ref>J.P. Riley and Skirrow G. Chemical Oceanography V. I, 1965</ref>. Його присутність збільшується від [[Ультраосновні гірські породи|ультраосновних]] (0,2 г/т) до [[Кислі гірські породи|кислих]] (5 г/т) та [[Лужні гірські породи|лужним]] (70 г/т) [[Гірські породи|породам]]. Зазвичай берилій зустрічається як незначна домішка в різних [[мінерал]]ах земної кори. Основна маса берилію в [[Магматичні гірські породи|магматичних породах]] пов'язана з [[плагіоклаз]]ами, де берилій заміщає [[кремній]]. Проте найбільші його концентрації характерні для деяких темнокольорових мінералів і [[мусковіт]]у (десятки, рідше сотні г/т). У лужних пегматитах берилій встановлюється в невеликих кількостях у складі рідкісних мінералів: [[евдидиміт]]у, [[чкаловит]]у, [[анальцим]]у і [[лейкофан]]у, де він входить в [[аніон]]у групу. І все ж, якщо в лужних породах берилій майже повністю розсіюється, то при формуванні кислих гірських порід він може накопичуватися в [[Мінерали постмагматичні|постмагматичних продуктах]] — [[пегматит]]ах та пневматоліто-гідротермальних родовищах (тобто родовищах, що утворилися в результаті взаємодії високотемпературних парів і розчинів з певними типами гірських порід). Постмагматичні розчини виносять берилій з [[Магма|магми]] у вигляді [[фтор]]вмісних [[Еманація (мінералогія)|еманацій]] і [[Комплексні сполуки|комплексних сполук]] в [[Асоціація|асоціації]] з [[вольфрам]]ом, [[олово]]м, [[молібден]]ом і [[Літій|літієм]]. У кислих пегматитах утворення значних скупчень берилію пов'язано з процесами [[Альбітизація|альбітизації]] і [[Мусковітизація|мусковітизації]].
 
І лише незначна частина земного берилію сконцентрована у власних [[:Категорія:Мінерали берилію|берилієвих мінералах]]. Їх відомо більше 50 (точніше поки 54), але тільки шість з них вважаються більш-менш поширеними ([[берил]], [[хризоберил]], [[бертрандит]], [[фенакіт]], [[гельвін]], [[даналіт]]). Берилій утворює власні мінерали також і у [[пегматит]]ах, але частина його (бл. 10%) знаходиться в [[Ізоморфізмізоморфізм (хімія)|ізоморфній]] формі в [[Породотвірні мінерали|породотвірних]] і [[Другорядні мінерали|другорядних мінералах]] ([[мікроклін]]і, [[альбіт]]і, [[кварц]]і, [[слюда]]х, та ін.). А серйозне [[Промисловість|промислове]] значення набув поки тільки один берил, відомий людині з глибокої давнини. Берили зустрічаються в [[граніт]]них пегматитах, наявних майже у всіх країнах [[земля|земної кулі]]. Це красиві, в основному зеленуваті [[кристал]]и, що досягають іноді дуже великих розмірів. Відомі берили-гіганти вагою до [[Тона|тонни]] і [[довжина|завдовжки]] до 9 [[метр]]ів. Деякі різновиди берилу вважаються [[Дорогоцінне каміння|дорогоцінними каменями]]: [[аквамарин]] — блакитний, зеленувато-блакитний; [[смарагд]] — густо-зелений, яскраво-зелений; [[Геліодор (мінерал)|геліодор]] — жовтий. Відомі ряд інших різновидів берилу, що розрізняються забарвленням (темно-сині, рожеві, червоні, блідо-блакитні, безбарвні та ін.), всі вони мають подібний хімічний склад&nbsp;— Be<sub>3</sub>Al<sub>2</sub>(SiO<sub>3</sub>)<sub>6</sub>, а [[колір]] їм надають домішки різних елементів. В даний час їх навчилися [[синтез]]увати штучно.
 
=== Родовища ===