Старі Бабани: відмінності між версіями

А в самому центрі села височить обеліск Слави, який встановлений у 1967 році. Плакучі верби шумлять, шепочуть ніжними вітами, оберігаючи спокій загиблих воїнів. Півколом біля підніжжя обеліску – меморіальне плита, на якій викарбувало прізвище 252 односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни . Багате наше село і на повноводні річки і на родючі землі, і на безцінні скарби надр. Але найбільший скарб – його люди, вмілі в невтомній праці, хоробрі в бою. У вдячних серцях односельчан навічно збережуться імена захисників Вітчизни. Адже хто не пам’ятає свого минулого, не гідний свого майбутнього. В центрі села на території сільського Будинку культури братська могила, яка була встановлена в 1945 році з надгробною плитою виготовлена з граніту. На сільському кладовищі у 1970 році встановлено індивідуальну могилу з граніту. В селі Старі Бабани сільської бібліотеки не було, колгоспники користувались книгами шкільної бібліотеки. В 1949 році колгосп закупив 37 книжок, книжковий фонд став значно рости і вже у 1951 році в бібліотеці було 1111 книг, читачів було 87 чоловік, в цей час організовано при клубну бібліотеку. Приміщення для бібліотеки не було, часто приходилось бібліотеку перевозити з місця на місце. Тільки за шість років, з 1951 по 1957 бібліотеку перевозили 7 раз, була у приватній квартирі, в конторі колгоспу, в клубі, дитмайдані та інших приміщеннях. Вже в 1960 році в бібліотеці книжковий фонд становив 7500 книг, а читачів 485 чоловік, 8594 книговидача. На 7 листопада 1967 року бібліотеку було перевезено в новий красивий Будинок культури, для бібліотеки було виділено дві добротних світлих кімнати, де знаходиться по даний час. На початку ХІХ століття в селі не було школи. Попи своїх дітей навчали вдома, а селянські діти із – за відсутності вчителів та школи ( приміщень) – не навчались. У другій половині ХІХ століття в селі відкрилась школа грамоти, яка розміщувалась в селянській хаті. Учителями були дяки. Навчання проводилось тільки на слов’янській мові. Такий порядок навчання існував до 1890 року. У 1900 році в селі збудували школу, в якій навчалось більше як 50 учнів. Школа збудована за рахунок громади. У 1914 році збудовано цегляну школу, в якій навчалось 4 комплекти. Школа вже працювала в двох приміщеннях, з кожним роком кількість учнів у школі збільшувалась, школа була початкова , а з 1928 року переведена на семирічне навчання. Школа працювала у дві зміни, тому що були паралельні класи. Учнів було більше 300. У 1936 році школу за наказом Наркомпроса було переведено на 10 – ти річне навчання. Навчання при окупації не проводилось. Після визволення села 8 березня 1944 року почалась відбудова шкільних приміщень і з 1 вересня розпочалось навчання. Старобабанівська десятирічна школа була єдиною на весь район. У 1946 році відбувся перший післявоєнний випуск 10 класу. Директорами були Жигаловський , Запорожець, Сорока, Шутько, П'ясецький, Хвостенко, Колісниченко, Приймачок, Бевз Микола Петрович, Домбровський Віктор Павлович, Носульков Валентин Григорович, Морозов Сергій Петрович. У 1968 році школа працює у двох приміщеннях в одну зміну, в цьому році навчається 317 учнів. В 1993 році введена в дію нова Старобабанівська загальноосвітня школа. Історія дошкільного виховання в с. Старі Бабани сягає в далеку давнину. У п’ятдесятих роках 20 століття дитячий садок знаходився в пристосованій хаті по вулиці Ватутіна, біля садиби Коломійця Василя. У 60-х роках дитячий садок знаходився по вулиці Л.Українки біля садиби Бесараба Іллі Севастяновича теж у пристосованому приміщенні. У 70-х роках дитячий садок було переведено в приміщення сьогоднішньої амбулаторії . Завідуючою була Шуляк Валентина Павлівна. Дитячий садок мав три групи: мішану, старшу і підготовчу. У 1975 році дитячий садок працював по вулиці Леніна в будинку, де проживає Синчук Т.М. Садок мав дві групи: мішану, підготовчу. У квітні 1984 року вступила в дію сучасна двоповерхова споруда. Засновником будівництва дитячого садка був колгосп ім. Кутузова (голова Костенко В.А.). В одному з мальовничих куточків нашого села – Бардині – розташована лікарня. У 1960 році колгосп побудував лікарню на 25 ліжок, в якій працювало 1 лікар, 2 фельдшери, 2 акушерки, 6 медсестер, 9 санітарів, 1 дезинфектор, 1 лаборант, 3 працівники аптеки, 2 прачки, 1 прибиральниця, 1 зубний лікар, 1 шофер. Головним лікарем працював Концеба Никифор Якович. З 1970 року очолював колектив Старобабанівської дільничної лікарні Кобеляк Анатолій Олексійович. В цей період було відкрите пологове відділення. В 1980 році був добудований корпус на 30 ліжок з них - 5 ліжок педіатричних. На чолі головного лікаря Гуцал Анатолія Івановича, який працював до 1983 року. З 1983 року колектив очолювала талановита, поважна людина – Гуцал Лідія Андріївна. У 2002 році було відкрито 6 ліжок денного стаціонару. На даний час головним лікарем працює Танасійчук Михайло Іванович. На околиці села було побудовано стадіон районного значення. Тепер тут проводяться різні змагання, а учні нашої школи проводять уроки фізкультури. Територія села розташована на давній тектонічній структурі – Українському щиту, тому село багате на магматичні корисні копалини. У нашому селі переважає сірий граніт , але іноді трапляється і рожевий. Родовища утворені в палеозойській і мезозойській ерах. Товщина розвідного гранітного пласта сягає 202 метри. Загальні запаси граніту складають 32247 тисяч м ³. Видобутий граніт добре полірується, після чого стає гладеньким з красивим малюнком. Перші наукові дослідження місцевого гранітного родовища відносяться до 1851 р., а в 1890 р. почали розробку родовища і постачали Старобабанівський граніт на будівництво залізничної колії Вапнярка – Цвітково. Видобування і обробка граніту вимагала певних знань і навичок. Тому з Підмосков’я в село приїхала бригада каменотесів для навчання жителів села каменотесного ремесла. У 1925 році в селі було створено кустарну артіль каменотесів. Великі обсяги граніту видобували в селі з відкриттям кар’єру « Клин» у 1932 році. Тепер наш граніт постачали у вигляді парапетів та берегових карнизів для впорядкування берегів річки Нева в Санкт – Петербурзі та Москви – ріки в м. Москва. Бригада каменотесів села брала участь у будівництві Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова. У шістдесятих роках минулого століття наші майстри брали участь у спорудженні обелісків, пам’ятників героям війни у містах і селах Черкаської області. А каменотеси Музика П.Ю., Костюк Є.П., Б'ялик І.І. були на споруджені меморіалів Великої Вітчизняної війни в столиці України та обласному центрі. Ремесло передається з покоління в покоління. Молоді каменотеси, а серед них і вчитель нашої школи Сухомейло М.І., працювали у 1995 році на спорудженні пам’ятника Б.Хмельницькому у м. Черкаси. На території села існують шість кар’єрів, де добували і добувають граніт і сьогодні. Старобабанівське родовище граніту відоме в Україні і за її межами. в 1963 році блочна продукція направлялась на острів Цейлон , в 1938 р. – в Німеччину для виготовлення пам’ятника К. Марксу в Берліні . Нашим гранітом облицьовані набережні міст Києва, Москви Санкт – Петербурга. Знають наш граніт і жителі міст : Орел, Воронеж, Волгоград , Владивосток . В наш час продукція кар’єру надходить до багатьох міст і сіл України. З 1928 року було організовано зернове і молочне товариство, організатори - Коломієць Яків Євтухович головою зернового товариства, Сухомуд Лавро Павлович – головою молочайного товариства, члени: Ткаліч Кирило Демидович , Любарський Захарко Юхремович – перший секретар ВЛКСМ та Шуляк Іван Панькович секретарем товариства. Ці товариства заготовляли зернові продукти, закупляли молоко в селян, перегонили на сепараторі і відправляли всю продукцію до м. Умань. В другій половині 1929 року в нашому селі почалась колективізація, був організований перший колгосп "Перемога". В нього вступило спочатку 150 господарств, першим головою був Тацюк Іван Васильович, старшим бухгалтером - Артикула Роман Якович. Контора господарства розміщувалась в куркульській хаті Штогрина Сергія П. В 1930 році в селі організовано ще 3 колгоспи  : "Незаможник" - голова Мельничук Дмитро Корнійович ( Лисогора) , "Ворошилова" - голова Перепелиця Гаврило Іванович, "Петровський" - голова Чепченко Кирило Маркович на Адаминці . Колгоспи "Незаможник" і "Ворошилов" існували недовго, обидва колгоспи об’єднались в один "Перемога", а колгосп "Петровський" існував самостійно. В 1950 році колгосп "Перемога" та "Петровського" об’єднались в один колгосп під назвою ім. Ворошилова, а потім перейменований в колгосп ім. Кутузова (голова правління Костенко В.А.). З 03.11.1992 року колгосп ім. Кутузова був реорганізовано в КСП ім. Кутузова . З лютого 2000 року реформовано в ТОВ ім. Кутузова та ТОВ "Нива – Агро". Великий вклад в розвиток сільського господарства вніс голова колгоспу Костенко Василь Андрійович. З червня 2005 року по березень 2006 року на територію села вели свою господарську діяльність ТОВ "Деметра плюс Соя". На даний час земельні ділянки (паї ) орендує ТОВ " Чорна Кам’янка " . В 2005 році приємною подією для жителів села стала газифікація. На даний час газифіковано майже все село. На території сільської ради розміщені та працюють: загальноосвітня школа, дитячий навчальний заклад, сільський Будинок культури, лікарська амбулаторія, аптека, відділення зв’язку, відділення ощадбанку, АТС, приватні магазини, магазин РАйСТ, церква, Старобабанівська виправна колонія № 92, ВАТ "Старобабанський гранітний кар’єр".

 

 

Відомі люди