|
== Апологетична діяльність і літературна праця ==
У Дубенській обителі та її околицях він своїм словом і прикладом підтримував дух народної відданості Православній вірі, а тому його обитель у той час була одною з твердинь [[Православ'я]] на Західній Україні. За сприяння та покровительства князя Дубенський ігумен одразу ж виступає на захист гнобленого [[Православ'я]]. Преподобний розумів, що першим засобом має бути церковна просвіта в дусі чистої віри, а тому докладає усіх зусиль до переписування та поширювання книг духовно-релігійного змісту. З цією метою він зібрав навколо себе ціле братство, яке за його вказівками вивчало та перекладало слов'янською потрібні книги та переписувало їх для поширення у великій кількості. Преподобний і сам, як оповідає його житіє, «писанием книг церковних упражняшеся». Перший автор «Жития блаженного отца нашего Иова Железо», учень його, [[ієромонах]] [[Досифей]] пише, що ці книги «до сего дне в том же монастире обретаются» (вид. у Почаєві, с. 5). І, справді, в Почаївській Лаврі зберігалась до [[1932]] року, як пам'ятникятка літературної праці Преподобного, «КНИГА БЛАЖЕННОГО ІОВА ПОЧАЄВСКОГО, ВЛАСНОЮ РУКОЮ ЄГО НАПИСАННАЯ» (каталог, № 127), що містила в собі до 80 повчань, бесід і проповідей Преподобного. На превеликий жаль, цю книгу, разом з іншими архівними документами, було забрано до Варшави під час польського панування. Але, на наше щастя, цю книгу, написану Преподобним слов'янською мовою, було перекладено і видано в [[1884]] р. під редакцією професора Київської духовної академії Н. І. Пєтрова під назвою «Пчела Почаевская». ОтжеНаскільки ввідповідним насдо оригіналу є повнацей змогапереклад, оцінитисказати писанніважко, праціале Преподобногослід мати на захистувазі, що неточності тут можуть бути лише в Православноїокремих віридеталях. Переглядаючи їїцей твір, бачимо, що вонавін містить власні повчання преподобного ІоваЙова, а також: випискицитати із святоотецькихсвятовітцівських творів, аскетичноїз християнської апологетичної літератури та з творів іншихсвітських авторів, спрямованихспрямовані проти іновірців, єретиків та сектантів, які сіяли смуту серед тогочасноготогочасних русько-українськогорусинів населення(українців).
У XVI столітті в Західній Україні поширювалися різні [[протестантизм|протестантські]] поглядитечії (зокрема,перважно соцініанськікальвінізм), якіа також - соцініанська єресь, яка поширилася із сусідньої Польщі. Соцініанці мали на Волині близько 150 спільнот. Вони проповідували форму [[монотеїзм|монотеїзму]] ву вигляді іудейськійгалузки форміюдаїзму і ставили МойсейовіМойсеєве книгиП'ятикнижжя (Тору) вище Євангеліяза Євангеліє. Ці [[єретики]] відкидали догматвсі християнські догмати: про [[Свята Трійця|СвятоїСвяту ТрійціТрійцю]], Божествопро Божу Природу [[Ісус Христос|Ісуса Христа]], втіленняпро таНепрочне викупленняЗачаття, апро такожВоскресіння Пріснодівствота Відкуплення, про Приснодівство Божої Матері, іа також: відкидали християнські Таїнства. Ця єресь прийшла і на [[Волинь]],. Сюди 1554 р. також прибув із деМоскви проживавтамтешній єресіарх [[ІгнатійФеодосій Косой]], який до цього був приятелем ігумена Троїце-Сергієвого монастиря, Артемія, на якого мав великий вплив. Погляди Косого були дуже близькі до соціоніанців. Там він мав чимало громад іззі своїми школами, вчителями та проповідниками. Природно, що преподобний ІовЙов не міг бути байдужим спостерігачем діяльності сектантів. У його книзі знаходимо апологетичні тлумачення найважливіших догматів Православ'я — про Св. Трійцю, про Божество ІісусаІсуса Христа, про істинну Божественну та людську природу Його, про Пресвяту Богородицю, про хрещенняТайну Хрещення та всевсі теті правди віри, щоякі відкидалосявідкидалися єретиками.
Борючись з протестантськими сектами, Преподобний, не випускавможливо, зіноді поляполемізував зоруіз ілатинським латинствообрядом. В слові"Слові на Великий четвер" зустрічаємовін йогозаперечує виступидоцільність противідправляння католиків, які відправляють таїнствоТаїнства Євхаристії на опрісноках, зневажаючизауважуючи,що цимце прикладне Самоговідповідає Христа та передання всієїПереданню Церкви. ВиданняВтім, слав'янськоїнемає Острозькоїдостовірних Бібліїдоказів того припущення, цієїщо величноїавтором пам'ятки"Слова просвітина XVI ст.,Великий нечетвер" обійшлосясправді є Йов Почаївський, зрозумілойдеться про твір, безякий пораддехто таприписує благословінняйого Преподобногоавторству. ОбороняючиПреподобний Православ'яЙов не лише обороняв чистоту віри від іновірцівпосягань єретиків, преподобний Іов насамперед він пильно виконував також свої обов'язки настоятеля монастиря, дбав про зовнішнє та внутрішнє впорядкування його життя, що знаходилосьперед уйого крайньомуігуменством занепаді не тільки в Хрестовоздвиженському, але йзнаходилось у всіх південно-західних монастирях того часу. Сучасник преподобного Іова, ігумен Троїце-Сергієвої Лаври, [[старець Артемій]], писав наступне: «о общежительном чине обретохом писано от святих, яко прежде многих лет разрушися таковое жительство»занепаді. Намагаючись відновити порядок у монастирі Преподобний звернувся до Студійського уставу, який засновники монастиря поклали за взірець. Зрозуміло, що при тодішньому становищі спільножитнього устрою Преподобний помітив багатонизку відхилень від основного уставу ввіреногодовіреного йому монастиря.
У обителі Феодора Студита, за зразком якої було влаштовано [[Дубенський хрестовоздвиженський монастир|Хрестовоздвиженський монастир]], з початком Великого посту монастирські ворота зачинялися і відчинялися для мирян тільки в [[Лазарева субота|Лазареву суботу]]. В афонському уставі [[971]] року, складеному за редакцією студійського ігумена Євфимія, було обов'язковим для насельників, щоб у святу чотиридесятницю всі: і ті, хто подвизається наодинці, і ті хто живе спільно, перебували у безмовності і не ходили один до другого без вагомої причини або без крайньої потреби лікування срамних помислів. Та й самим ігуменам не дозволяється в ці святі дні, крім субот, здійснювати роботи, або робити що-небудь інше, крім духовного, без особливої необхідності. Навряд чи дотримувалися цього всього в Хрестовоздвиженському монастирі до ігуменства Іова; тим часом, він відновив такий порядок життя в монастирі. Недарма побожний князь Василь Констянтин Констянтинович полюбляв усамітнюватися в Дубенській обителі, проводячи тут іноді по цілому тижневі і відкриваючи душу святому ігумену.
У 1626 році Почаївська обитель погоріла. Преподобний Іов, не маючи ніякої матеріальної підтримки на місці, посилає 1 травня 1626 року листа до Московського царя Міхаїла Федоровича. В цьому листі він описує важке становище обителі після пожежі, скаржиться, що число противників Православ'я зростає і просить допомоги на відновлення та впорядкування монастиря.
Це свідчить не тільки про повсякчасне піклування Преподобного про свій монастир, але водночас показує важке становище, в якому знаходилась тоді Православна Церква в Україні, обмежувана та переслідувана латинством. Разом з цим, листування Преподобного доводить до відома наявність сталих культурних зв'язків православного народу Західної України з братньою Москвою, де наші предки завжди знаходили також матеріальну опору та допомогу.(див. додаток)
Дбаючи про добру славу своєї обителі, Преподобний продовжував справу, яку він розпочав у Лубенському монастирі, — видання та поширення православних книг. Маючи тепер більше матеріальних засобів, він заснував при монастирі друкарню, що набула особливого значення для цілого краю. В той час, коли, за свідченням істориків, усі древні друкарні південно-західного краю Росії в першій половині XVII ст. поступово припиняли своє існування, на Волині була тільки одна «слов'яно-руська друкарня Почаївська».
В Почаївській друкарні видавалися книги, спрямовані проти помилок і неправдивих вірувань протестантів, католиків та уніатів, а також різні молитви, послання, проскомідійні листи, і взагалі все, необхідне для задоволення духовних потреб православних. Велике значення мало видання в 1612 р. книги «Діоптра мирозрительная», перекладеної з грецької мови ієромонахом Дубенського монастиря Віталієм. На її цінність для сучасників Преподобного вказує те, що вона витримала декілька видань. Не без керівництва Преподобного у [[1618]] р. було видано книгу «Зерцало Богословія» [[Кирило Транквіліон-Ставровецький|Кирила Траквіліона-Ставровецького]], що була спрямована проти католиків.
Дослідники життя преподобного ІоваЙова вважають, що «сам преподобний ІовЙов у певних випадках виступав із словом навчання, маючи здібність промовляти проповіді експромптом» (Н. Й. Петров. Пчела Почаевская, с.74), внаслідок чого багато його апологетичних виступів проти латинян не було записано.
Апологетична діяльність преподобного ІоваЙова не обмежувалася територією Волині та сусідніх з нею Західних областей, авторитет почаївського ігумена на той час був дуже високим в православному світі Речі Посполитої. Преподобний беріг істину та чистоту вчення Православної Церкви. Зокрема він був учасником діянь Київського Собору, що відбувся в [[1628]] році під головуванням митрополита ІоваЙова Борецького і стосувався питань упорядкування церковних справ та розгляду питання про відступництво відомого Полоцького архієпископа Мелетія Смотрицького.
Преодобний Іов був вірним сином своєї вітчизни та народу. Коли гетьман [[Богдан Хмельницький]] підняв на боротьбу народ України, преподобний ІовЙов давав у себе в монастирі притулок тим, кого війна позбавила домужитла й засобів існування, надаючи їм духовну та матеріальну допомогу. Багато з них не забули цієї любові та піклування Преподобного про беззахисних і по закінченні воєнних дій віддячували Почаївській обителі своїми пожертвуваннями на її благоустрій. ▼На цьому Соборі преподобний Іов був одним з найактивніших членів його, які присягнули «твердо в вере Православной стояти, никако об отпадении в иноверие не мыслити, й к сему возбуждати й весь народ православний». Цю постанову підписав преподобний Іов своїм схимницьким іменем: «Іоан Жєлєзо, ігумен Почаєвский» (Історично не відомо коли преподобний Іов прийняв схиму в якій йому було повернено ім'я Іоан, в народному вшануванні він залишився назавжди з іменем святий Іов Почаївський).
▲Преодобний Іов був вірним сином своєї вітчизни та народу. Коли гетьман [[Богдан Хмельницький]] підняв на боротьбу народ України, преподобний Іов давав у себе в монастирі притулок тим, кого війна позбавила дому й засобів існування, надаючи їм духовну та матеріальну допомогу. Багато з них не забули цієї любові та піклування Преподобного про беззахисних і по закінченні воєнних дій віддячували Почаївській обителі своїми пожертвуваннями на її благоустрій.
В почаївському ігуменові ми бачимо поєднання рис характеру, властиве багатьом православним святим, яке досягається лише безперервною внутрішньою роботою та життям за Євангельськими заповідями. Твердість характеру поєднувалась у ньому зі смиренням, великою любов'ю до людей та повною незлобивістю. Так, одного разу, заставши чоловіка, який крав монастирську пшеницю, Преподобний сам допоміг йому перекинути на плечі наповненого краденим зерном мішка, тільки нагадавши йому про заповіді Божі та Страшний суд, коли кожен повинен буде дати відповідь за вчинене.
Серед таких подвигів від довгочасного стояння ноги Преподобного так набрякали, що вкривалися ранами, сліди від яких дотепер залишилися на нетлінних мощах його. Так молився він, за словом того ж учня, «о благостоянии мира во зле лежащего», а одного разу бачив Досифей, як незвичайне світло осяяло печеру Преподобного під час молитви і протягом двох годин світло це, що виходило з глибини печери, освітлювало протилежний бік церкви. «Я же, — говорить свідок, — увидев сие, падши на землю, чрезвычайно напугался, странным таковым видением побежден».
Так усе життя Преподобного проходило в молитвах, подвигах, в піклуванні про добрий лад Дубенського та Почаївського монастирів, а толовим чином, у захисті Православ'я від католиків, уніатів і сектантів, які намагалися відірвати український народ від Православної віри та рідного єдинокровного й єдиновірного народу руського.
== Кончина і нетління мощей ==
[[Файл:Hiob Poczajowski.JPG|thumb|left|Преподобній Іов Почаївський перед [[Ікона Божої Матері Почаївської|іконою Матері Божої Почаївської]]. Полотно, олія. Кінець [[ХІХ ст.]] З фондів [[Музей української домашньої ікони|Музею української домашньої ікони]] в «[[Замок Радомисль|Замку Радомисль]]»]]
Серед великих подвижницьких трудів, серед постійних тривог і турбот минали роки життя Преподобного. Незважаючи на безперервні піклування попро благоустроюблагоустрій монастирськомумонастиря, на жорстокісамозречену подвижницькіподвижницьку трудипрацю і на весь, сповнений життєвихскорботами, скорботжиттєвий тягар, Преподобний прожив рівно сто років. [[28 жовтня]] [[1651]] року, предрікши за тиждень часгодину своєї кончинисмерті, преподобний ІовЙов відслужив літургію і «воздав братии последнее целование», безболісно та мирно відійшов до Господа.
Почив він в усамітненні, тому що, під кінець свого життя, саме в [[1649]] р., почуваючи слабкість сил своїх, передав ігуменські справи отцю [[Самуїл Добрянський|Самуїлу (Добрянському)]], продовжуючи однак і після цього іменуватися ігуменом Почаївським. Іноки з щирими сльозами погребли виснажене подвигами тіло свого великого наставника й отця, але воно недовго перебувало в землі. Господь прославив угодника Свого даром чудес і нетлінням мощей. Сім років і дев'ять місяців пролежало тіло преподобного ІоваЙова після його погребінняпоховання. За переданням, в цей час люди іноді бачили незвичайне сяйво над його могилою.
А одного разу Преподобний з'явився у сонному видінні тодішньому київському митрополиту, [[Балабан Діонісій|Дионисію Балабану]] з такими словами: «Извествую твоєму Преосвященству, яко тобою Бог хощет открыти кости мои». Митрополит був людиною не схильною до марновірства та досить освіченою, і хоча він і впізнав старця, але не поспішав одразувідразу віритиповірити існу та слідувативиконати снамнаказ. Видіння повторилось ще раз і ще, і. втретєВтретє Преподобний вже пригрозив владиці бідою, і тоді той зрозумів, що сни ці були «от Божия произволения».
Того ж дня митрополит вирушив до Почаївської обителі і, розвідавши про життя почилогопокійного ігумена, наказав негайно відкрити гріб, у якому лежали мощі його. Мощі було знайдено «без всякого нетления, как бы того часа погрєбєнньїє, и исполненные нєдоразумєнного благоухания». 28 серпня [[1659]] року митрополит Київський [[Балабан Діонісій|Діонисій Балабан]] з архімандритом [[Феофан (Почаївський архімандрит)|Феофаном]] та братією обителі відкрили гріб преподобного ІоваЙова; святі мощі Божого угодника було знайдено нетлінними.
З належними почестями перенесли їх до нещодавно воздвигнуто!'спорудженої церкви Живоначальної [[Трійця|Трійці]] й там поставили для всенародного поклоніннявшанування. Цей день став великим святом не тільки для Почаївського монастиря, а і для всіх людей православних областей Західної України.
На свято знайдення мощей преподобного ІоваЙова — [[28 серпня]] до Лаври щороку звідусіль сходитьсяприбуває велика кількість людей, щоб молитовномолитвою вшанувати пам'ять великого подвижника та борця за Православ'я, за віру і волю рідного народуХристового. Тепер мощі угодника Божого спочивають у храмі, присвяченому його іменійогойменню, поруч із тією печерою, де він нісчинив свої молитовні подвиги.
== Джерела та література ==
|
