Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
Тоталітарний політичний режим є протилежністю [[Демократія|демократичної]] [[Правова держава|правової держави]].
 
В [[Політологія|політології]] поняття «тоталітаризму» найперше було використано для характеристики [[Фашизм|фашистського]] режиму [[Муссоліні]] в [[Королівство Італія (1861—1946)|ІталіїКоролівстві Італія]], але згодом воно поширилось на позначення [[Націонал-соціалізм|нацистського]] режиму [[Третій Рейх|Третього Рейху]] та [[СРСР|радянського]] [[сталінізм]]у.
 
 
Слово «тоталітаризм» було введено в обіг [[1923]] року італійським [[політик]]ом [[Джованні Амендола|Джованні Амендолою]], який використовував його на означення політичного ладу [[фашизм|фашистської]] Італії для підкреслення відмінностей цього ладу від відомих в історії прикладів [[диктатура|диктатури]].
 
Уперше цей термін для пропаганди застосував [[1925]] року [[Муссоліні Беніто|Беніто Муссоліні]], коли в [[Королівство Італія (1861—1946)|ІталіїКоролівстві Італія]] почала формуватись [[однопартійна система|однопартійна]] [[фашизм|фашистська]] система. Слід зазначити, що в ІталіїКоролівстві Італія, як і в НімеччиніТретьому Рейху тих часів вислів «тоталітарна держава» застосовувався у позитивному значенні. За межами цих режимів термін мав переважно негативне значення.
 
== Тоталітаризм як соціально-історичний феномен ==
Починаючи з кінця [[1920-ті|1920-их]] у капіталістичних країнах почали лунати аргументи, що є певні риси подібності між політичними системами СРСР, Італії та Німеччини. Зазначалось, що у всіх трьох країнах встановились репресивні однопартійні режими на чолі з сильними лідерами (Сталіним, Муссоліні і Гітлером), які прагнуть до всеохопного контролю і закликають порвати з усіма традиціями в ім'я якоїсь вищої мети. Серед перших, хто звернув на це увагу, були анархісти Армандо Боргі (1925) і Всеволод Волін (1934), священик Луїджі Стурцо (1926), історик Чарльз Бірд (1930), письменник Арчібальд Маклейш (1932), філософ Хорас Каллен (1934). Характеризуючи переродження радянського режиму, [[Лев Троцький]] у книзі «Зраджена революція» (1936) назвав його «тоталітарним». Після показових процесів 1937 ті ж ідеї стали виражати в своїх роботах і виступах історики Елі Халеві та Ханс Кон, філософ Джон Дьюї, письменники Юджин Лайонс, Елмер Девіс і Волтер Ліппман, економіст Кельвін Гувер та інші.
 
1939 року укладення [[Пакт Молотова — Ріббентропа|Пакту Молотова — Ріббентропа]] викликало глибоку заклопотаність на Заході, яка переросла в бурю обурення після вторгнення Червоної Армії до Польщі, а потім до Фінляндії. Американський драматург Роберт Шервуд відповів п'єсою «Хай згине ніч», відзначеною [[Пулітцерівська премія|Пулітцерівською премією]], в якій він засудив спільну агресію НімеччиниТретього Рейху і СРСР. Американський сценарист Фредерік Бреннан для своєї повісті «Дозволь тебе називати товаришем» придумав слово «комунацизм». У червні 1941 британський прем'єр-міністр [[Вінстон Черчілль]] сказав, що нацистський режим не відрізняється від найгірших рис комунізму (що співзвучно з його висловом, зробленим після війни: «Фашизм був тінню або потворним дітищем комунізму»).
 
Після початку [[Німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]] і особливо після вступу США у Другу світову війну критика СРСР пішла на спад. Більше того, почала поширюватись думка, що між СРСР, США і Великобританією є багато спільного. Але водночас 1943 року вийшла книга публіциста Ізабели Патерсон «Бог з машини», в якій СРСР було названо «тоталітарним суспільством».
У Східній Європі після вторгнення до Чехословаччини інтелігенція називала «тоталітаризмом» політику жорсткої цензури, мракобісся, знищення небажаної (з точки зору режиму) історичної пам'яті і культури.
 
У Радянському Союзі тоталітаризм офіційно вважався характеристикою виключно буржуазних держав періоду імперіалізму, особливо нацистської Німеччини та фашистської Італії. Використання терміну до соціалістичних держав називалось наклепом і антикомуністичною пропагандою. Водночас радянська пропаганда називала деякі зарубіжні комуністичні режими фашистськими (наприклад, [[Йосип Броз Тіто|Тіто]] в [[Соціалістична Федеративна Республіка Югославія|Югославії]] чи [[Пол Пот]]а в [[КамбоджаЧервоні кхмери|Камбоджі]]).
 
Радянські дисиденти, а після початку перебудови і більшість реформаторів (включно з Лігачовим) також називали радянську систему тоталітарною. Використання терміну було пов'язано переважно з відсутністю в радянській політології лексикону, необхідного для критичного аналізу [[Історія СРСР (хронологічна таблиця)|історії СРСР]]. При цьому питання природи і стабільності тоталітарного режиму відігравали у виниклій дискусії вторинну роль; на першому плані було придушення громадянських прав, відсутність громадських інститутів, що захищають людину від державного свавілля, монополія [[КПРС]] на політичну владу. Це служило одним з виправдань для закликів до радикальних реформ. На початку [[1990-ті|1990-их]] ці тенденції відбились у нормативних актах. Наприклад, преамбула Закону РФ «Про реабілітацію жертв політичних репресій» проголошує, що за роки Радянської влади мільйони людей стали жертвами свавілля тоталітарної держави.