Вікіпедія

Пакт стабільності для Південно-Східної Європи: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
правопис, стиль
правопис, стиль
Рядок 47:
У лютому '''[[1999]]''' під час конференції по Косову у Рамбульє, Сполучені Штати Америки запропонували новий проект для Південно-Східної Європи під егідою НАТО та Європейського Союзу. [[Німеччина]], що в той час головувала у Європейському Союзі, відіграла керівну роль у складанні Пакту стабільності для [[Південно-Східна Європа|Південно-Східної Європи]], що був підписаний 10 червня 1999 року в Кельні. Того ж дня Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 1244 щодо Косова. Пакт стабільності був офіційно схвалений головами держав та урядів Європейського Союзу на зустрічі в [[Сараєво]] 30 липня 1999 року.
 
Процес Європейського Союзу щодо стабілізації та зближення (ПСЗ) є головним внеском ЄС до Пакту Стабільності. Запропонований 26 травня 1999 року Комісією, цей процес розроблений для вдосконалення існуючого «регіонального підходу» ЄС. Він стосується п'ятьох країн: Албанії, Боснії таі ГерцеговіниГерцеговини, Хорватії, Федеральної Республіки Югославія та КЮР Македонії. ПСЗ включає: угоди щодо стабілізації та зближення; автономні торгові заходи; економічну та фінансову допомогу; допомогу щодо бюджетів та підтримки балансу виплат; сприяння демократизації та громадянському суспільству; гуманітарну допомогу біженцям; співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ; розвиток політичного діалогу.
 
== Структура ==
Рядок 67:
'''[[1993]]'''<br/>
 
Прем'єр-міністр Франції Едуард Балладур, висловлює ідею Пакту стабільності та безпеки в Європі. Схвалений Європейським Союзом, він стає спільною програмою, здебільшого спрямованою на вирішення питань національних меншин.<br/>
 
'''[[1994]]'''<br/>
Рядок 75:
'''[[1995]]'''<br/>
 
20 березня Друга і остання міжнародна конференція у Парижі збирає всі країни-&nbsp;— члени ОБСЄ.<br/>
 
13 грудня нова ініціатива Франції створює «Процес задля стабільності та добросусідства у Південно-східній Європі»&nbsp;— так званий Роямонтський процес.<br/>
Рядок 83:
'''[[1998]]'''<br/>
 
У лютому&nbsp;— міністр зовнішніх справ Франції Губер Ведріне пропонує Пакт Стабільності та Довіри для Південно-східноїСхідної Європи з метою впорядкування під егідою ОБСЄ всіх регіональних ініціатив та визначення загального проекту.<br/>
 
9 листопада Рада міністрів Європейського Союзу вирішує інтегрувати Роямонтський процес до Загальної зовнішньої політики та політики безпеки (ЗЗБП) Європейського Союзу.<br/>
Рядок 91:
У лютому&nbsp;— Сполучені Штати Америки пропонують новий проект для Південно-Східної Європи під егідою НАТО та Європейського Союзу.<br/>
 
17 травня у спільній декларації Європейський Союз проголошує, що він буде грати провідну роль у цьому Пакті стабільності для Південно-східноїСхідної Європи.<br/>
 
26 травня Європейська Комісія пропонує створення Процесу стабілізації та зближення як головного внеску ЄС до Пакту Стабільності.<br/>
 
10 червня на зустрічі міністрів зовнішніх справ Європейського Союзу у Кельні урочисто підписано Пакт стабільності для Південно-східноїСхідної Європи.<br/>
 
29 липня Бодо Гомбач (Bodo Hombach) призначений Спеціальним представником Європейського Союзу у Пакті стабільності та в регіоні.<br/>
Рядок 118:
6 червня Консультативні зустрічі з НДО (Комісія І) у [[Фессалоніка]]х.<br/>
 
7 червня Неформальна конференція міністрів зовнішніх справ країн Південно-східноїСхідної Європи та сусідніх країн у Фессалоніках.<br/>
 
8 червня Друга зустріч Регіональної комісії у Фессалоніках затверджує Програму Стабільності та документ щодо Поточних заходів, а також Декларацію про Роямонтський процес щодо приєднання його до Пакту Стабільності як складової частини Комісії І.<br/>
Рядок 158:
Україна більш активно співпрацювала в даній організації у рамках Ради міністрів оборони країн ПСЄ. Рада міністрів оборони країн ПСЄ діє з часу утворення ПСПСЄ. Засідання Ради проводяться щорічно. Україна прийнята у до складу Ради міністрів оборони країн ПСЄ 6 грудня 2005 року.<br/>
 
В рамках воєнного співробітництва 9 грудня 2005 року Міністром оборони України підписано угоду з багатонаціональними силами країн ПСЄ про транспортування контингенту та майна бригади SEEBRIG в Афганістан і в зворотному напрямку ув січні-&nbsp;— серпні 2006 року літаками ІЛ-76 державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія». У підсумку бригада виконувала завдання у складі контингенту НАТО з лютого по серпень 2006 року.<br/>
 
26 січня 2007 року Президент України підписав указ N47/2007 «Про відправку миротворчого персоналу України для участі в операції міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській республіці Афганістан» загальною чисельністю до десяти чоловік.<br/>
 
22 жовтня 2007 року у Києві відбулося засідання Ради міністрів оборони Південно-Східної Європи за участю міністра оборони США Р. &nbsp;Гейтса. Після завершення засідання, міністр оборони України заявив, що Україна приєдналась до угоди про спільні миротворчі сили.<br/>
 
У жовтні 2008 року під час засідання Ради міністрів оборони ПСЄ у м. &nbsp;[[Охрид]] (Македонія) прийнято спільну заяву про включення України у 2009 році до складу Багатонаціональних миротворчих сил ПСЄ<ref>{{cite web |url= http://www.niss.od.ua/p/350.doc |title= Пакт Стабільності для Південно-Східної Європи: уроки регіональної політики для України |publisher= www.niss.od.ua |date= |accessdate= 17 вересня 2014 }}</ref>.
 
== Джерела ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Пакт_стабільності_для_Південно-Східної_Європи