Вікіпедія

Дубівці (Івано-Франківський район): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 63:
На дубівецьких височинах у III тис. до н. е. існувало велике трипільське поселення. Носії цієї археологічної культури залишили після себе значну кількість посуду та численні знаряддя праці: крем'яні відбійники, ретумери, точильні камені, сокири, долота, тесла. Поселенці вміли обробляти метал, ткати полотно.
 
Сучасне село утворилося внаслідок об'єднання в XIX ст. трьох сіл -&nbsp;— власне Дубівців, Дегови та Перевозів (у 1990-х рр1983&nbsp;р. присілок Перевози приєднано до с. [[Маріямпіль]]Дубівці<ref>Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості&nbsp;— Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2001&nbsp;— с.&nbsp;32</ref>). Обидва населенні пункти в XIV ст., очевидно, належали галицьким князям, бо після приєднання Галичини до Польщі вони відійшли не у приватні руки, а до королівського домену. Вже в перших письмових згадках про Дубівці ([[1419]]) й [[Дегова|Дегову]] ([[1453]]) зазначається, що їх власниками є галицькі старости ([[Петро Одровонж]], а пізніше [[Миколай Парава]] з Любіна), які опікуються королівськими маєтностями. Належність Дубівців та Дегови до [[Королівщина|королівщини]] полегшує вивчення їхньої середньовічної історії завдяки збереженим [[люстрація]]м королівських земель.
 
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі<ref>Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 169 –&nbsp;— Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. -&nbsp;&nbsp;— 252 s.</ref>.
Під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] та в часи татарських нападів обидва населенні пункти зазнали жахливого спустошення. Половина будівель згоріла, місцеві жителі або загинули, або подалися шукати іншого притулку. Подорожуючи Галичиною, німецький мандрівник Ульріх фон Вердум [[3 січня]] [[1672]] записав у своєму щоденнику таку інформацію про село: "«Воно належить Галицькому староству, розміщується під самим Дністром. Костьолу в Дубівцях немає, осади дуже зруйновані. Місцевість навколо вкрита дубовими лісами"».
 
Після [[Перший поділ Речі Посполитої|першого поділу Речі Посполитої]] ([[1772]]) колишній галицький староста [[Юзеф Потоцький]] викупив обидва села. Саме він згадується як їх перший власник реєстрі землевласників за [[1774]]. Той самий Потоцький через 5 років надав дубівецькій церкві Різдва Пречистої Діви Марії ерекційну грамоту на володіння землею.
Рядок 73:
[[1858]] найбільша земельна посілість у селі належала Євгенові Фурсту де Лінґе, який згодом відступив її конвентові сестер Милосердя в Маріямполі.
 
[[1865]]-[[1866]] –&nbsp;&nbsp;— поблизу села прокладали залізничну колію. Сюди наймалися на роботу й деякі дубівчани. За проектом будівництва виникла потреба у зміні русла Дністра. Згодом у селі побудували залізничну станцію.
 
Перше маленьке дерев'яне приміщення школи в селі було споруджене в 1846 р. У 1857 в селі почала діяти тривіальна школа, яка через 32 роки згадується як 1-класна етатова. Тоді ж було зведено новий шкільний будинок, але під час [[І світова війна|І Світової війни]] він згорів.
Рядок 85:
У серпні 1941 після проливних дощів Дністер вийшов із берегів і затопив майже все село. Пропав урожай, корм для худоби, повінь знищила харчові запаси, зруйнувала кілька хат. Щоб урятуватись від голоду, частина дубівчан виїхала на заробітки до Німеччини.
 
[[1944]] –&nbsp;&nbsp;— німці, готуючись до відступу, зруйнували колію й висадили в повітря залізничну станцію, підірвали міст на Дністрі. Але радянські війська форсували річку у іншому місці. [[24 липня]] 1944 в селі відновленовстановлена радянська влада. Наприкінці [[1946]] в селі організували колгосп "Прапор Жовтня".
 
Більшовицькій владі активно протидіяло підпілля ОУН. уУ [[1947]] за звинуваченнями у сприянні підпільникам та "«[[Куркульство|куркульстві]]"» більшовики депортували із Дубівців у Казахстан 27 сімей, а в [[1949]]-го -му&nbsp;— ще 10 (цього разу на Далекий Схід СРСР).
 
7 серпня 1948 р. в с. Дубівці Єзупільського району 7 большовиків під командуванням оперуповноваженого РО МҐБ ст. л-та Шишкіна арештували Савчука Михайла, сина Степана, ур. 1927 р. Арештованого тієї ночі замордовано і дострілено. Свої криваві злочини Шишкін із винятковим цинізмом мотивував тим, що «у вас (бандерівців) тюрми нєту». Але і він знайшов свій ганебний кінець. 26.11.1949 року неподалік села Дубівців засідкою СБ ОУН Шишкіна П. М. було ліквідовано<ref>[http://www.galychyna.if.ua/publication/ukrainism/kati-gerojami-ne-vmirajut/ Кати героями не вмирають]</ref>.
 
[[1964]] –&nbsp;— поблизу села відкрили гірничий цех [[Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат|Івано-Франківського цементно-шиферного комбінату]] ([[вапняк]]овий кар'єр), відомий знахідками у ньому скаменілої фауни часів [[Мезозойська ера|мезозою]] <ref>[http://zbruc.eu/node/14943 ''Богдан Скаврон''. Скам’яніле життя галицького моря // Збруч, 04.11.2013]</ref>.
 
[[1980]] –&nbsp;— у селі відкрили завод сиромолотого вапняку.
 
[[1962]] –&nbsp;— споруджено нову школу, яка через 20 років стала затісною. Тому в 1-й половині 1980-х років у селі спорудили триповерхове приміщення для середньої школи з майстернями, спортивним залом, кінозалом на 624 учнівські місця.
 
У 1980-х рр. стали до ладу новий медпункт і торговельний комплекс.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Дубівці_(Івано-Франківський_район)