Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
 
Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] — [[доцент]] кафедри [[українська література|української літератури]] у [[Львівський університет|Львівському університеті]].
 
Денис Лукіянович помер [[28 січня]] [[1965]] року у [[Львів|Львові]] на 92-му році життя.
 
== Творчість ==
 
Як [[прозаїк]] Денис Лукіянович дебютував 1889 року [[оповідання]]м «Сабашева вечеря».
Автор збірок «Новели» (1895), «Ескізи і [[оповідання]]» (1897), [[повість|повісті]] «Від кривди» (1904), в яких показав життя селян і ремісників.
 
1895 року вийшла збірка «Новели» — невелика за обсягом книжка, яка містила 5 новел психологічного плану. Наступного року письменник опублікував цикл образків «Мої проходи».
 
Друга збірка Дениса Лукіяновича — «Ескізи та оповідання» (1897) — теж об'єднала малу прозу.
 
1899 року вийшла книга «Багнітки», де автор змалював родинне життя інтелігента, незлагоди між подружжям.
 
У творчому доробку Лукіяновича є твори й великої форми — [[дилогія]] з двох [[повість|повістей]] «За Кадильну» (1902) та «Від кривди» (1904), [[роман (жанр)|роман]] «Філістер» (1909).
 
Про повість «За Кадильну» [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] писав, як про «цікавий образ безплідної боротьби селянства за общинну землю, відняту у общини паном».
 
Популярним серед сучасників був роман Лукіяновича «Філістер», підписаний псевдонімом Л. Журбенко і присвячений «пані Марії Грушевській», дружині [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]]. Цей багатопроблемний твір про інтелігенцію. Він порушує чимало болючих для українців питань, у ньому — живий відгомін політичних подій у [[Галичина|Галичині]] кінця 19 — початку 20 століття, зокрема, виборів до парламенту та сейму, широкого просвітницького руху. Є згадки про страйк 1902 року, студентські виступи у Львові, вбивство намісника цісаря в Галичині тощо. Фабулу роману складає доля родини отця Кульчицького.
 
Денис Лукіянович — автор низки творів стрілецької тематики. Герої цих творів шукають шляхів до січових стрільців, прагнуть стати під стяг Вільної України: збірка «Під свій прапор» (1917); «Але не просто народжений» (1925); дев'ять оповідань збірки «Я — з більшістю» (1934 та 1935).
 
Після 1946 року Лукіянович виступав як [[публіцист]], [[критик]],[[ мемуарист]]. У творах торкався, зокрема, й теми німецької окупації Галичини часів [[Перша світова війна|Першої світової війни]] (оповідання «Люська» та «Куна»). Не уникав у ці роки кон'юнктурності, пишучи про «возз'єднання» Західної та Радянської України («Друга присяга», «Незабутні дні»).
 
1956 року вийшла біографічна [[повість]] «Франко і Беркут», у центрі якої — молодий [[Іван Франко]].
 
Автор літературно-критичних праць про творчість [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Франко Іван Якович|Івана Франка]], [[Кобилянська Ольга|Ольги Кобилянської]].
1884

редагування