Андраш Гегедюш: відмінності між версіями

| українське ім'я = Андраш ХеґедюшГегедюш

| оригінальне ім'я = {{lang-hu|{{угорське ім'я|Hegedüs András}}}}

'''Андраш ХеґедюшГегедюш''' ({{lang-hu|{{угорське ім'я|Hegedüs András}}}}; *[[31 жовтня]] [[1922]], Сілшаркань — †[[23 жовтня]] [[1999]], [[Будапешт]]) — [[Угорщина|угорський]] [[Комунізм|комуністичний]] [[політик]] періоду диктатури [[Матяш Ракоші|Матьяша Ракоші]].

Народився в бідній сім'ї, рано втратив батька Шандора ХеґедюшаГегедюша, виховувався матір'ю Ідою Гечені. Середню освіту здобув у Євангельській школі в Сілшаркане, за підтримки місцевого священика зумів вступити в громадянську школу в Чорне. У [[1941]] закінчив Євангельський ліцей в [[Шопрон]]і. Восени того ж року вступив на залізничний факультет Будапештського технологічного університету, готуючись стати інженером-залізничником.

Знайомство з діячами молодіжного підпілля Ференцом Донатом і Белой Салаї в [[1942]] привело ХеґедюшаГегедюша до лав нелегальної Угорської комуністичної партії, яка веде підпільну боротьбу проти авторитарного режиму [[Хорті]]. ХеґедюшГегедюш налагодив роботу партійного осередку в університеті, за що в серпні [[1944]] був заарештований і засуджений на два роки позбавлення волі, проте вже в листопаді [[1944]] йому вдалося втекти і повернутися в антифашистський Опір. [[24 червня]] [[1945]] був делегований до складу Тимчасових національних зборів. З [[1948]] по [[1949]] — співробітник відділу сільського господарства і Угорської партії праці (УПП), яку згодом очолював до [[1951]]. У [[1951]]-[[1956]] член Політбюро, Центрального комітету і секретаріату партії.

У [[1968]] спільно з кількома колегами осудив введення військ Організації Варшавського договору до [[Чехословаччина|Чехословаччини]] для придушення [[Празька весна|Празької весни]]. В результаті, йому заборонили далі викладати соціологію, і ХеґедюшГегедюш почав працювати головним науковим радником в міністерстві промисловості Угорщини. У [[1973]] був виключений з Комуністичної партії і звільнений з міністерства. З [[1975]] вийшов на пенсію за віком, в [[1982]] зміг відновитися викладачем в Університеті економіки. Виступив проти повномасштабного впровадження капіталістичних відносин в ході «шокової терапії». У [[1990]] організував Робочу академію, яку очолював до своєї смерті в [[1999]].