Антропогенез: відмінності між версіями

'''Антропогене́з''' ({{lang-el|ανθρωπος}} — людина, {{lang-el2|γενεσις}} — виникнення) — процес походження і розвиток усіх видів роду [[Люди]] (''Homo''), розглянуті в [[Біологія|біологічному]] (біологічна еволюція людини), [[Психіка|психічному]] і [[Культура|соціокультурному]] плані. Також антропогенезом називають розділ [[антропологія|антропології]], що висвітлює питання про місце людини серед [[організм]]ів, час і місце її виникнення, про первісний суспільний розвиток людей, про фактори олюднення безпосередніх предків людини — двоногих мавп.

 

* '''''сучасні примати'''''

* З близько 200 видів сучасних приматів найближчими до людей за морфологічними ознаками є  великі людиноподібні  мавпи: орангутанги, шимпанзе і горили ( їх відносять до сімейства понгідів).  Орангутанги самці при зрості 130- 140 см.  мають вагу 189 кг.( але деякі можуть мати 200-250 кг.) , а самки при зрості 110-120 см. важать 81 кг. Тіло покрите довгою ( до 40 см.) червонясто-рудоватою шерстю , що темніє з віком. Обличчя увігнуте з сильним щелепним виступом, у самців присутній  черепний гребінь. Орангутанги ведуть деревний спосіб життя тому чіпкість нижніх кінцівок не поступається верхнім , останні доволі довгі ( розмах може становити до трьох метрів). Вони вміло пересуваються деревами у вертикальному положенні, а по землі на чотирьох кінцівках. Живуть вони невеликими групами, переважно це самка, самець і дитинча. Тривалість вагітності у орангутангів – 275  днів. Народжується переважно одне дитинча ( 1200-1600 г.) , піклуються про своє потомство до 3-4 років. Споруджують гнізда на деревах з обламаних гілок, які попередньо вкладають і утрамбовують. Люблять їсти плоди дур’яну (зубами і верхніми кінцівками розкривають їх , і вибирають м’якіть пальцями) , яйця птахів кору дерев, листя . Обмочуючи кінцівку і облизуючи її п’ють воду , або губами складеними у трубочку. А.К. Фаренс за 6  місяців навчив  орангутанга говорити слово «тато», і орангутанг  почав асоціювати  це слово з своїм учителем. Шимпанзе при масі тіла  45-50 кг. А інколи й 85 мають 1.50 довжини . Розмір мозку (350-550 см. кубічних) верхні кінцівки набагато довші від нижніх і великий палець протиставляється  іншим. Шимпанзе має досить високу точність рухів і може тримати навіть голку. На верхній кінцівці перший палець малий інші довгі, а на нижніх кінцівках перший палець довгий. Статева зрілість настає в 10 років, термін вагітності - 8 місяців, піклуються про своїх дитинчат  до 6-8 років. Проводять час як на землі так і на деревах. На землі пересуваються на чотирьох кінцівках , спираючись на всю підошву нижньої  і на тильні поверхні середніх фаланг зігнутих пальців верхніх кінцівок. Добре розвинута мускулатура обличчя, що дозволяє робити їм різні гримаси. Живуть групами від 2 до 25 а то й до 40 особин. Користуються гілками, каменями і палицями, як знаряддями посередниками щоб терміти злізлися на гілку , розбити горіх чи здобути мед, зруйнувавши палицею гніздо деревних мурах. Горила самець при довжині тіла 180 см. важить 250 кг., голова велика ( у самців на черепі присутній гребінь) , широко розставлені очі і є масивний надбрівний валик, об’єм мозку близько 600 см. кубічних , тулуб широкий. Руки горили довгі, великий палець протиставляється. На нижніх кінцівках великий палець також протиставляється, мають довгу п’яту і короткі ноги. Кількість особин у групі ( очолює ватажок) коливається від 5 до 30 осіб. Статева зрілість настає у 10-12 років у самиць і у 11-13 років у самців. Вагітність триває 8.5 місяців Здатність  сидіння, висіння, стрибання  і частково прямоходіння у цих приматів робить їх схожими до людей. За терміном вагітності найближча людині горила , статева зрілість у цих трьох приматів це початок статевого дозрівання у людей. У мозку цих приматів, а найбільше у шимпанзе є структурні утворення, які у людей відповідають за абстрактне мислення, трудову діяльність, членороздільну мову. Прогресивні перетворення будови мозку у приматів  посилилися після появи представників роду Homo і набули завершеності в людей сучасного морфологічного типу . 

В основі уявлень про антропогенез лежить симіальна (від лат. ''simia'' — мавпа) гіпотеза походження [[Людина|людини]] від високорозвинених мавпоподібних предків [[третинний період|третинного періоду]], уперше докладно розроблена і аргументована [[Дарвін Чарлз Роберт|Ч. Дарвіном]] ([[1871]]). Згодом було отримано багато нових [[Палеонтологія|палеонтологічних]] і [[Етологія|етологічних]] (пов'язаних з вивченням поведінки приматів) даних, а також дані в області порівняльної [[Біохімія|біохімії]], імунології, молекулярній біології і [[Генетика|генетики]], що підтвердили цю гіпотезу. Друга половина [[20 століття]] в [[Антропологія|антропології]] ознаменувалася інформаційним вибухом у результаті різкого збільшення числа знахідок викопних попередників людини в [[Африка|Африці]] і [[Євразія|Євразії]]. Починаючи з [[1960-ті|1960-х]] років, в антропології широко впроваджуються нові, насамперед, [[Радіовуглецеве датування|радіовуглецеві методи датування]] кісткових залишків і [[Геологія|геологічних]] порід, що їх містять, а також методи молекулярної біології, що дозволяють установити приблизний час розходження сучасних видів [[Примати|приматів]] і [[Людина|людини]] від загального предка і визначити ступінь прямої спорідненості сучасних і викопних форм за особливостями будови їхніх молекул ([[ДНК]], [[білок|білків]] …).

 

Загалом, вона дуже подібна до дарвінівської ідеї [[статевий добір|«групового статевого добору»]]. Вона полягає в тому, що первісні ізольовані групи вели боротьбу за виживання, внаслідок чого виживали ті групи, у яких більш розвиненішими були соціальні стосунки — взаєморозуміння, допомоги, колективних форм полювання і боротьби з природними стихіями. Відбір йшов на рівні груп-колективів.

 

Полягає в тому, що самі [[історія|історичні]], [[географія|географічні]] та [[географія|екологічні]] умови розвитку самої планети спричинили процес антропогенезу і появу людини. Тобто, що в силу різних умов людина була як би закономірним етапом розвитку [[Всесвіт]]у, її необхідним елементом. Людина виступає міжпланетною істотою.

 

У період 5-2 млн р. тому у зоні Східноафриканського рифту внаслідок потужної вулканічної діяльності і горотворчих процесів утворилися природні радіоактивні реактори, які підвищили загальний радіаційний фон у декілька сотень раз. За мільйони років такої радіації проходили [[мутація|мутації]] різних видів, в тому числі і гомінідів, які під впливом [[радіація|радіації]] вимирали або ж видозмінювалися генетично.

 

Відома здавна, але наукове обґрунтування дістала в 1980-х роках (Г. Матюшин та ін.). Було помічено, що етапи еволюційного розвитку фізичного типу [[людина|людини]] збігаються з циклами геомагнітних [[інверсія|інверсій]] — періодичною зміною магнітних полюсів [[Земля|Землі]]. Найбільший сплеск космічної радіації відбувається саме в період цих інверсій, тоді ж з'являються нові види гомінід.

 

Полягають в тому, що основою антропогенезу і [[соціогенез]]у є насамперед культура, що формується у соціокультурному середовищі, яка не передається у спадок, а набувається завдяки вихованню і навчанню у [[дитина|дитячому]] віці. Розвиток [[культура|культури]] не пов'язаний з біологічним розвитком.

 

У праці «Походження родини, приватної власності та держави» (1884) [[Фрідріх Енгельс|Енгельс]] чітко сформулював ідею, що трудова діяльність первісної людини, особливо колективна, впливала на розвиток [[мозок|мозку]], кисті руки, на прямоходіння і соціальні стосунки. Теорія виражена у формулі: «праця створила саму людину».

 

Джон Нейпір у своїй книзі «Прапочатки людства» (1975) пише, що творцем цієї гіпотези був сер Алістер Гарді — англійський зоолог. Він виголосив її на банкеті підводного клубу на початку 1970-х років спочатку трохи в іронічній формі. Таким чином, не усвідомлюючи того, він став основоположником нового погляду на походження людини. Суть питання полягає в тому, що людина еволюціонувала на побережжі великих водоймищ і [[океан]]у, де її головною здобиччю ставали підводні організми — [[риба]], [[краби]], різні молюски. Постійне ходінні у воді вимагало випрямленого стану і пересування на двох ногах, вивільнення рук для ловлі організмів і збору продуктів харчування. При цьому втрачалося оволосіння тіла і з'являвся підшкірний жировий прошарок, що запобігав переохолодженню тіла. Одночасно внаслідок природного добору на голові залишилася шапка волосся, що захищала від перегріву під палючим сонцем [Napier, 1975, s.213]. Хоч ця гіпотеза не відповідає на багато важливих питань антропогенезу, її пізніше підтримали інші автори. Зокрема, [[Ян Лінбланд]], шведський натураліст, який в популярній літературі вважається навіть творцем цієї ідеї.