Сава (Грицуняк): відмінності між версіями

6 лютого 1966 року був пострижений у ченці патріархом [[Ґерман (Патріарх Сербії)|Ґерманом]]. Прийняв ім'я Савва на честь святого сербського архієпископа [[Святий Савва|Савви]]. Після повернення до Польщі митрополитом Варшавським та усієї Польщі [[Стефан (Рудик)|Стефаном (Рудик)]] був рукоположений у священника. Це відбулося в [[Митрополичий собор святої рівноапостольної Марії Магдалини|соборі святої Марії Магдалини у Варшаві]] 6 березня 1966 року<ref name="ws12">W służbie Bogu i ludziom. Księga Jubileuszowa Metropolity Warszawskiego i całej Polski Sawy. Warszawa: Warszawska Metropolia Prawosławna, 2008, s. 12. ISBN 978-83-60311-14-1 {{ref-pl}}</ref>. З 1966 по 1970 виконував обов'язки директора канцелярії варшавського митрополита. В той же час продовжував свою наукову співпрацю з Християнською богословською академією, сприяв ремонту храму святої Марії Магдалини у Варшаві, а також неодноразово виїжджав на [[Підкарпаття]] з метою підтримки діяльності тамтешніх парафій, які були позбавлені постійного духовенства. За свою працю на благо Польській православній церкві 11 травня 1969 року удостоївся звання [[ігумен]]а<ref name="ws12" />. Пізніше, за власним бажанням відмовився працювати в канцелярії варшавського митрополита аргументуючи це заздрістю інших священиків, а також конфліктом зі священником Єжи Клінгером та невизнанням Християнською богословською академією його диплому доктора наук, котрий він отримав у Белграді<ref>M. Krzysztofiński, K. Sychowicz, W kręgu «Bizancjum», «Aparat represji w Polsce Ludowej (1944—1989)», nr 1, 2008, s.102-108{{ref-pl}}</ref>. У середині 60-тихх років став кандидатом на єпископську кафедру, однак до хіротонії справа так і не дійшла<ref name="miron272">A. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. Białystok: Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2001, s. 272. ISBN 83-7431-046-4 {{ref-pl}}</ref>.

1970 року удостоївся звання [[архімандрит]]а і продовжив своє служіння у [[Яблочинський монастир|Яблочинському монастирі]], де провадив ремонт об'єктів знищених під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]]<ref>ks. A. Kuryłowicz, Prawosławne ośrodki zakonne na ziemiach polskich w okresie powojennym [w:] red. A. Mironowicz, U. Pawluczuk, P. Chomik, Życie monastyczne w Rzeczypospolitej, Zakład Historii Kultur Pogranicza Instytutu Socjologii Uniwersytetu w Białymstoku, Białystok 2001, ISBN 83-902928-8-2, ss.252–253 {{ref-pl}}</ref>. Після завершення ремонту 1974 року<ref name="ws12" /> став ректором духовної семінарії, вищі класи якої були перенесені до монастиря з Варшави<ref>Za wszystko dziękuję Bogu i Wam, «Przegląd Prawosławny», nr 1 (295), styczeń 2010, ss.2–3 {{ref-pl}}</ref>. Архімандрит Савва також сприяв розбудові монастирського комплексу та розвитку сільського господарства, яким займалися ченці його монастиря<ref name="ws12" />. У навчальному році 1977-781977—1978 стає викладачем секції православної теології [[Християнська богословська академія у Варшаві|Християнської богословської академії у Варшаві]]<ref>«Wiadomości Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego», nr 1-2/1979, s.152. {{ref-pl}}</ref>. 1978 року став доктором габілітованим богословських наук за спеціальністю «[[догматичне богослов'я]]»<ref name="ws12" />. Згідно з рішенням міністерства освіти науки і техніки у жовтні 1979 року йому було присвоєне вчене звання доцента<ref name="ws12" />

Протягом 1984—1990 років був проректором Християнської богословської академії у Варшаві. 1990 року за свій науковий доробок отримав вчене звання надзвичайного професора; а через 2 роки звання звичайного професора<ref>W służbie Bogu i ludziom. Księga Jubileuszowa Metropolity Warszawskiego i całej Polski Sawy. Warszawa: Warszawska Metropolia Prawosławna, 2008, s. 15. ISBN 978-83-60311-14-1 {{ref-pl}}</ref>. 1994—1998 був православним керуючим справами польського війська. 1996 року отримав звання [[бригадний генерал|бригадного генерала]] від тодішнього польського Президента [[Александр Кваснєвський|Александра Кваснєвського]]<ref>Nominacja generalska dla Jego Ekscelencji Arcybiskupa Sawy, «Polski Żołnierz Prawosławny», nr 3(8), lipiec-sierpień-wrzesień 1996, ISSN 1233-7587, s.3 {{ref-pl}}</ref>. Будучи керуючим справами польського війська започаткував публікацію квартальника ''Polski Żołnierz Prawosławny'' та ініціював заснування православних парафій в усіх військових округах Польщі. Завдяки його старанням православні священники розпочали свою діяльність у прикордонних підрозділах, в'язницях та слідчих ізоляторах. Протягом 1979-181979—1918 був членом змішаної православно-католицької комісії з питань теологічного діалогу. У 1990—1991 був співголовою Державно-церковної редакційної групи, завданням якої було опрацювання законопроекту стосовно ставлення держави до Польської православної церкви<ref>A. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. Białystok: Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2001, s. 290—291. ISBN 83-7431-046-4{{ref-pl}}</ref>.

13 березня 2002 року собор єпископів Польської православної церкви, за головування митрополита Савви постановив, що [[Португальська православна церква]], котра від 90-тихх років перебувала під юрисдикцією Польської православної церкви, втратила свій канонічний статус. З цього часу Польська православна церква має під своїм патронатом лише лише деякі місії в [[Бразилія|Бразилії]], а також парафії в [[Альгеро]] на [[Сардинія|Сардинії]]<ref>A. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. Białystok: Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2001, s. 304. ISBN 83-7431-046-4{{ref-pl}}</ref>. З 2003 року координував приготування до канонізації [[Мученики Холмські і Підляські|мучеників Холмських та Підляських]]<ref>W służbie Bogu i ludziom. Księga Jubileuszowa Metropolity Warszawskiego i całej Polski Sawy. Warszawa: Warszawska Metropolia Prawosławna, 2008, s. 16–17. ISBN 978-83-60311-14-1{{ref-pl}}</ref>.

Польські історики Кшиштоф Сиховіч та Маріуш Кшиштофінські проаналізувавши документи [[Служба безпеки ПНР|СБ]] Польщі дійшли висновку, що у 1965 році майбутній митрополит був зареєстрований кандидатом у таємні агенти. 12 вересня 1966 «за власним бажанням» був прийнятий до лав таємних агентів під іменем «Юрек». Це було пов'язано з широкою операцією під кодовою назвою «Візантія». Сам митрополит стверджував, що не підписував ніяких зобов'язань щодо співпраці з СБ<ref name="saw1"/>. Також він стверджував, що ті гроші, котрі за словами автора він отримував заяк в якості винагородивинагороду за співпрацю з СБ, були надані йому урядовим комітетом з питань визнань і що їх давали так само й іншим ієрархам<ref>http://www.wspolczesna.pl/apps/pbcs.dll/article?AID=/20090103/REG00/486508900</ref>. Перші доноси таємного агента Юрека були зроблені ще у перший місяць, коли його завербували. Наступні рапорти стосувалися діяльності Польської православної церкви в [[екуменізм|екуменічному русі]] в Польщі та закордоном<ref name="saw1"/>. Таємний агент Юрек писав також про візити до Польщі єпископа едмунтонського і Канади [[Пантелеймон (Рудик)|Пантелеймона]], а також про його участь у соборі єпископів Польської православної Церкви. Писав характеристики на православне духовенство (зокрема критикував тодішнього митрополита [[Стефан (Рудик)|Стефана (Рудик)]], [[Єжи Клінгер]]а, єпископа [[Василій (Дорошкевич)|Василія (Дорошкевич)]], у меншій мірі також єпископа [[Никанор (Неслуховський)|Никанора]]. Він не лише виходив на зустрічі призначені його куратором, але й мс назначав зустріч з ним. До проведення собору 1967 року пропонував виведення з собору єпископа [[Георгій (Кореністов)|Георгія (Кореністов)]] та митрополита Стефана і визнати їх [[єпископ-емерит|єпископами-емеритами]] та поставити на їхнє місце нових ієрархів. Після смерті митрополита Стефана і перед виборами нового митрополита «Юрек» критикував кандидатуру єпископа Василія (Дорошкевич).<ref>M. Krzysztofiński, K. Sychowicz, W kręgu «Bizancjum», «Aparat represji w Polsce Ludowej (1944—1989)», nr 1, 2008, s.102-108 {{ref-pl}}</ref>.

УЯк якостімитрополит митрополита варшавськоговаршавський і усієївсієї Польщі значно розширив зв'язки Польської православної церкви з іншими автокефальними та автономними православними церквами. Мав численні міжнародні візити: