Вікіпедія

Добровольча армія: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
в якості → як, оформлення
м replaced: 1-а → 1-ша, 3-а → 3-тя, 3-я → 3-тя, 1919-20 → 1919—1920, removed: ­ (23), typos fixed: 1-ої → 1-ї за допомогою AWB
Рядок 21:
 
=== Перші кроки ===
На [[Різдво]] 25 грудня [[1917]] ([[7 січня]] [[1918]]) організація отримала офіційне найменування «Добровольча армія». Її верховним керівником став генерал Алексєєв, головнокомандувачем&nbsp;— генерал Корнілов, начальником штабу&nbsp;— генерал Лукомський, начальником 1-оїї дивізії&nbsp;— генерал Денікін, начальником штабу дивізії&nbsp;— генерал [[Марков Сергій Леонідович|С.&nbsp;Л.&nbsp;Марков]].<ref name="mil"/> Для управління цивільними справами була створена Рада, до якої увійшли відомі російські громадські діячі, зокрема Струве, князь [[Трубецькой Григорій Миколайович|Г. Трубецькой]] та [[Мілюков Павло Миколайович|П.&nbsp;М.&nbsp;Мілюков]]. Фінансову допомогу армії надали московські промисловці. Кошти поступили також від ростовських і новочеркаських жителів. Відмовою відповів лише [[Кубанська Народна Республіка|уряд Кубані]]<ref name="mil">[http://militera.lib.ru/memo/russian/denikin_ai2/index.html ОРС, т.2 розділ XVI 117]</ref>. Політичною метою Добровольчої армії була предача влади [[Всеросійські установчі збори|Установчим зборам]]:<ref name="mil"/>
{{text|
Нова армія повинна стати на варті громадянської свободи, в умовах якої господар землі російської — її народ — висловить через вибрані Установчі Збори свою державну волю. Перед цією волею повинні схилитися всі класи, партії і окремі групи населення. Їй одній служитиме створювана армія, і всі, хто беруть участь в її створенні, беззаперечно підкорятимуться законній владі, поставленій цими Установчими Зборами.
Рядок 67:
=== Прибуття загону Дроздовського ===
{{main|Похід дроздовців з Румунії на Дон}}
На початку травня з [[Румунія|Румунії]] на Дон прибув загін полковника [[Дроздовський Михайло Гордійович|Дроздовського]]. Загін налічував близько 3000 бійців, був добре озброєний і екіпірований: мав кулемети, артилерію, два [[броньовик]]и і навіть [[аероплан]]. 70&nbsp;% загону складали офіцери-фронтовики. Наказом від [[25 травня]] 1918 загін був включений до складу армії як 3-ятя піхотна дивізія.
 
=== Відносини з Кубанською Радою ===
Рядок 73:
В Мечетинській поновився конфлікт між [[Кубанська Народна Республіка|Радою]], з одного боку і кубанським офіцерством&nbsp;— з іншого. Отаман кубанського війська полковник [[Філімонов Олександр Петрович|Філімонов]] став на бік офіцерства. [[30 травня]] відбулися збори, на яких отаман звинуватив уряд і Раду в узурпації влади. Офіцерство було готове розправитися з керівництвом Ради. Бажаючи уникнути розколу серед козаків, Денікін запропонував Філімонову припинити розправу<ref>[http://militera.lib.ru/memo/russian/denikin_ai2/index.html ОРС, т.3 розділ III, с. 49]</ref>.
 
На конференції козаків та горян у червні 1919 року йшлося про необхідність об'єднання державних утворень на території України, Кубані, Дону. Тереку, Грузії для боротьби з більшовиками, причому про об‘єднання на демократичних засадах, голова [[Законодавча Рада|Законодавчої Ради]] Ми­ко­лаМикола Рябовол зазначав:
 
{{text|«Бажаючи об'єднатися у тісному союзі з донцями й терцями, кубанці не можуть примиритися з диктатурою російських білих вождів. Козаки не можуть прийняти влади більшовиків, але так само не можуть визнати корисною і діяльність Особливої Наради при ставці Добрармії. Просуваючись у Росію, треба нести із собою ідею звільнення від усякого насильства, а якраз того її населення від добровольців не бачить і не очікує».}}
Рядок 81:
{{text|«Біля готелю «Палас-Отель»,де жив Рябовол, стояв автомобіль з працюючим мотором. В приміщенні готелю, під номером Рябовола, у напівтемряві товклися три постаті у військовому одязі, на очі були насунуті фуражки та піднято коміри. Коли Рябовол увійшов до готелю, то гримнув смертельний постріл – троє військових, зробивши злочинну справу, вибігли на вулицю, стрибнули в автомобіль з завчасно погашеними фарами та зникли. На лаву підсудних у справі вбивства Рябовола було посаджено агента контррозвідки Коврижкіна із загону особливого призначення ротмістра Баранова, а офіцери-вбивці зникли і не були розшукані».}}
 
1 січня 1920 року Кубанська Крайова Рада у Катеринодарі розірва­ларозірвала союз із Добровольчою армією.
 
=== Наступ на Катеринодар ===
Рядок 98:
«Відхід піхоти, що мала на своєму шляху болотисту річку, був дуже важким. Були випадки самогубства добровольців, що не мали від знемоги змоги (піти) від супротивника і боялися потрапити до його рук. Залишених на полі бою поранених і тих, хто вибився з сил, спіткала страшна смерть. Червоні проявляли нелюдську жорстокість, виколювали очі, вирізували члени і спалювали (потім) поранених на вогнищах…»
</blockquote>
Ситуацію врятував 1-й Кубанський полк з батареєю і бронепоїздом, що атакував супротивника з тилу. Червоні були розбиті, але і білі зазнали важких втрат: 1-аша і 3-атя дивізії Добровольчої армії втратили в бою під Кореновськой 25-30&nbsp;% свого складу.
* [[25 липня]] зайнята станиця [[Корєновськ]]а
* [[1 серпня]] частини армії підійшли до Катеринодару
Рядок 128:
 
== Добровольча армія в Україні ==
Наприкінці листопада 1918 року денікінці закрили по­соль­с­твопосольство Ук­раїниУкраїни в Катеринодарі і заарештували посла Федора Боржин­сь­ко­гоБоржинського<ref name="граб">[http://www.aej.org.ua/History/709.html Сергій Грабовський: Сини козацької вольності]</ref>. Делегація [[Законодавча Рада|Законодавчої Ради]] на Паризькій мирній конференції в 1919&nbsp;р., вимагала від Антанти засудження чорносотенства (себто денікінщини), яке знищує паростки демократії<ref name="граб"/>.
 
=== Весняні та літні бої за міста ===
Рядок 144:
Того ж [місяця?] відбулося зайняття Одеси білими військами Добровольчої армії.
 
[[22 вересня]] 1919&nbsp;р., з перехопленого наказу денікінського команду­ваннякомандування, стало відомо про початок наступу денікінців проти українських військ. Того ж дня денікінці атакували українські позиції по всьому фронту. 24 вересня члени Директорії [[Петлюра Симон Васильович|Петлюра]], Макаренко і Швець, президент ЗУНР Петрушевич і міністри уряду Директорії на чолі з Мазепою підписали декларацію, у якій закликали український народ боротися з ворогом&nbsp;— армією Денікіна. Наприкінці вересня&nbsp;— у жовтні важкі бої між українськими військами й денікінцями відбувалися в районах Козятина, Бердиче­ваБердичева, Брацлава, Тульчина, Умані (змушені 25 вересня полишити) та в інших місцях<ref name="підручник"/>. Після залишення [[Біла Церква|Білої Церкви]] українським військом туди вступили добровольці і розпочали кількаденний погром.
 
В той час в УГА і військах Директорії поширилась епідемія тифу, лікарні не могли розмістити всіх хворих, не вистачало ліків, дезінфікуючих засобів, ліжок, білизни. Крім того, в арміях браку­валобракувало зброї, набоїв, одягу, взуття та всього необхідного. Щоб урятувати віська від фізичного винищення [[6 листопада]] 1919&nbsp;р. за наказом командувача УГА генерала Тарнавського його місія підписала з денікінським генералом [[Слащев Яків Олександрович|Слащовим]] угоду, за якою УГА переходила на бік і у розпорядження Добровольчої армії. Під тиском Петлюри Петрушевич зняв з посади командувача УГА генерала Тарнавського і призначив на цей пост генерала О. Микитку. Тарнавський був відданий під суд трибуналу, але виправданий, оскільки було визнано, що він намагався зберегти армію від неминучої загибелі. Фронт між Галицькою армією і денікінцями був ліквідований<ref name="підручник"/>.
 
На територіях, що знаходилися під контролем Добровольчої армії було відновлено дію дореволюційних законів, та проголошувалась ідея «единой и неделимой России»<ref name="підручник">[http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_2.7.htm КАЛІНІЧЕНКО В. В., РИБАЛКА І. К. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ІІІ: 1917—2003&nbsp;рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів.&nbsp;— Харків: ХНУ ім. В.&nbsp;Н.&nbsp;Каразіна, 2004.&nbsp;— 628 с.]</ref>. За думкою Василя Зілгалова, дії армії Денікіна у 1919-201919—1920 роках в Україні фактично були не просто воєнними діями часів громадянської війни, а багато у чому нагадували геноцид<ref name="свобода">[http://www.radiosvoboda.org/content/article/1739408.html?page=2 Василь Зілгалов. Путін і Денікін&nbsp;— одна дорога з України / Радіо Свобода 25.05.2009]</ref>.
 
Українська мова на територіях, підвладних Добровольчій Армії, не заборонялась, дозволялось вести викладання українською мовою за власний (не державний) кошт.<ref>Наказ №&nbsp;22 [[Головноначальствуючий (посада)|головноначальствуючого]] Харківської области [[ЗСПР]] та командувача Добровольчої Армії генерал-лейтенанта [[Май-Маєвський Володимир Зенонович|В.&nbsp;З.&nbsp;Май-Маєвського]] від 3 серпня 1919&nbsp;р.// Новая Россия. Ежедневная газета. Харьков. 4 августа 1919 г. [[:ru:Файл:Указ 22 главноначальствующего в Харьковской области В.З. Май Маевского о малорусском языке от 3 августа 1919 года.jpg|(текст наказу)]]{{ref-ru}}</ref>
 
Денікінщина довела Україну до повної розрухи<ref name="підручник"/>. Не будучи впевненими в міцності й тривалості білогвардійського режиму, власники розпродавали заводське устаткування, майно з маєтків тощо. До повної розрухи були доведені кам'яновугільні шахти й залізорудні копальні, металургійні заводи Донбасу й Кри­воріжжяКриворіжжя, цукрова й харчова промисловість. Унаслідок розвалу економіки збільшувалося безробіття, катастрофічно погіршувалося життя&nbsp;— зростали ціни на хліб і товари першої необхідності, ширилася спекуляція, частішали епідемічні захворювання, зокрема тиф. Денікінці змушували селян повертати в поміщицькі маєтки конфісковане радянською владою майно, сплачувати великі контрибуції<ref name="підручник"/>.
 
=== Погроми на Кубані ===
У 1919&nbsp;р. денікінці почали погром усього українського на Кубані. 6 лис­то­падалистопада денікінці заарештували 12 членів [[Законодавча Рада|Законодавчої Ради]], а одного з них&nbsp;— священика Олексан­д­раОлександра Ка­лабуховаКалабухова,&nbsp;— стратили. У відповідь кубанські козаки цілими полками полишали фронт і йшли додому. Це стало однією з головних причин провалу походу Денікіна проти більшовиків<ref name="граб"/>.
 
== Добрармія в Криму ==
Рядок 170:
== Боротьба в тилу денікінських військ ==
 
Реставрація денікінцями дореволюційних порядків, їхня великодержавна політика й жорстокий режим викли­каливикликали незадоволення й обурення широких мас населення України. Повернення за допомогою військової сили поміщикам земель і захист їхніх інтересів зумовили несприйняття селянами влади Денікіна і їхню активну участь у пов­станськомуповстанському русі. Саме це сталю однією з головних причин краху денікінщини в Україні. У антиденікінському русі в Україні і у його керівництві брали участь різні політичні сили<ref name="підручник"/>. Найгострішою формою боротьби з денікінцями був масовий повстансько-партизанський рух, який безперервно наростав і посилювався.
 
Про широкий розмах повстансько-партизанського руху в Україні свідчить те, що з серпня по грудень [[1919]]&nbsp;р. повстанці з боями займали міста: тричі [[Новомосковськ]], двічі&nbsp;— [[Чигирин]], [[Синельникове]], Полтаву, [[Козятин]], [[Канів]], [[Ізюм]], один раз&nbsp;— [[Павлоград]], [[Черкаси]], Лозову, [[Кременчук]], [[Костянтиноград]], [[П'ятихатки]].
Рядок 180:
У вересні [[1919]]&nbsp;р. в районі Єлисаветграда, станцій Помічної і Новоукраїнки між махновцями й денікінцями розгорілися кровопролитні бої, унаслідок яких махновські загони через відсутність набоїв змушені були відступити в район Умані, яка була в руках армії Директорії<ref name="підручник"/>.
 
26 вересня 1919 армія УНР від Одеси до Бердичева почала бої з денікінцями й зазнала поразки. Умань була захоплена денікінцями, і махновці опинилися в оточенні. Але Махно поблизу села Перегонівка 27 вересня прорвав фронт денікінців і пішов по їх тилах трьома колонами: ліва рухалася на Катеринослав, центральна&nbsp;— на Олександрівськ, права&nbsp;— на Ні­копольНікополь. Уже 5 жовтня 1919 махновці зайняли Олександрівськ, згодом&nbsp;— Великий Токмак, [[Бердянськ]], [[Маріуполь]], [[Нікополь]]. Тили білих військ були зруйновані. За цих умов Денікін змушений був зняти з фронту і кинути проти Махна 3-й армійський корпус генерала Я.Слащова і кінний корпус генерала А.Шкуро. З 20-х чисел жовтня розгорілися запеклі бої, денікінці відбили у махновців Маріуполь і Бердянськ. Махновці відійшли на Пра­вобережжяПравобережжя, де тримали під своїм контролем територію П'ятихатки&nbsp;— [[Кривий Ріг]]&nbsp;— Апостолове&nbsp;— Нікополь. 28 жовтня вони зайняли Катеринослав, який став їхнім центром до 19 грудня, коли генералу Слащову вдалося відбити Катеринослав. Махновці відійшли в район Олександрівська й продовжували вести вперті бої з денікінцями<ref name="підручник"/>.
 
== Українське питання ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Добровольча_армія