Неореалізм (філософія): відмінності між версіями

м
replaced: У якості → Як, ским → ським, typos fixed: 40-і → 40-ві за допомогою AWB
м (→‎Принцип відносності: clean up, replaced: представляє собою → являє собою)
м (replaced: У якості → Як, ским → ським, typos fixed: 40-і → 40-ві за допомогою AWB)
Початковою точкою відліку англійського неореалістичного руху ( а далі і безпосередньо неореалізму ) можна, без сумніву, вважати появу статті [[Джордж Эдвард Мур|Джорджа Мура]] «Спростування ідеалізму» в журналі «Mind» (''The refutation of idealism'', 1903). Ії автор на той час уже зробив собі ім’я, опублікувавши ряд статей у філософських журналах та впливовому «Словнику філософії та психології» [[Джеймс Марк Болдуїн|Дж. М. Болдуїна]]. У тому ж 1903 році вийшла в світ його знаменита книга «Principa Ethica» («Принципи етики», 1984).
 
Критикуючи ідеалізм, Дж. Мур розумів його лише як суб’єктивний ідеалізм, виражений тезою [[Джордж Берклі|Дж. Берклі]] «існувати – означає бути сприйнятим» та не розмежовуючи його з «абсолютним ідеалізмом». УЯк якості об’єктаоб’єкт критики Мур обрав форму ствердження тотожності досвіду та реальності: «реальність є досвід» - стверджує абсолютний ідеалізм<ref>Під терміном «абсолютного ідеалізма» тут розуміється школа [[Абсолютний ідеалізм|абсолютного ідеалізма]], яка склалася в британській філософії у другій половині XIX століття. Її прихильники (Френсіс Герберт Бредлі, Джон Елліс Мак-Таггарт, Робін Джордж Коллінгвуд), розглядали себе як послідовників [[Гегель|Гегеля]].</ref>; «досвід є реальність»- заперечує прагматизм. Але в подібних установках Мур бачить помилку «ідеаліст стверджує необхідність зв’язку суб’єкта і об’єкта тому, що він не бачить того, що вони відрізняються і того, що їх взагалі два»<ref>''Moore G. E.'' Philosophical studies. — London, 1922. - C. 13.</ref>. Дж. Мур ставить собі за головне завдання довести, що суб’єкт і об’єкт дещо відмінні. Способом, обраним для досягнення цієї цілі, є аналіз відчуттів.
 
=== Аналіз відчуттів ===
Неореалістична філософія з її визнанням об'єктивності зовнішнього світу необхідно потребувала розробки онтологічної доктрини. Адже якщо об'єкт незалежний від свідомості, то йому повинен бути приписаний якийсь об'єктивний статус і потрібно відповісти на питання, в чому ж полягає реальність, визнана неореалізмом.
 
Спробу розробки «онтології неореалізму» робить [[Семюел Александер]]. Він відволікається від усього того, що могло виникнути в процесі еволюції, - від психічного і органічного, від якостей і матеріальності взагалі. Він стверджує, що залишається простір і час, а точніше «[[простір-час]]» за [[Мінковський Герман|МінковскимМінковським]] та [[Ейнштейн]]ом. Александер спростовує [[соліпсизм]] в тлумаченні [[Теорія відносності|теорії відносності]] і визнає єдність і об'єктивну реальність простору. «Простір-час, - стверджує він, - є система рухів, і ми могли б назвати простір-час рухом». Таким чином, позиція Александера - це енергетизм, який визнає субстанцією не матерію, а рух, енергію. Також це ідеалістичний енергетизм, який визнає кінцеві одиниці простору-часу, точки-моменти, «чистими подіями», тобто ідеальними сутностями. Нарешті, визнавши простір-час вихідною формою реальності, С. Александер вступив у суперечність з самою [[Теорія відносності|теорією відносності]].
 
=== Розпад неореалізму ===
Неореалізму (втім як і [[Реалізм (філософія)|реалізму]]) не судилося втриматися «під натиском [[Неопозитивізм|неопозитивістської]] філософії, що стала на початку 30-х років XX століття безроздільним господарем філософської ситуації»<ref>''Богомолов А. С.'' Англійська буржуазна філософія XX століття. - М.: «Думка», 1973. - С. 159.</ref>. Але ряд більш-менш значних філософів-неореалістів продовжували свою діяльність, вступаючи в ар'єргардні сутички з неопозитивістами або продовжуючи майже в повній ізоляції розробку деяких проблем реалістичної теорії.
 
У 40-іві роки з метою консолідації неореалізму в США була створена Асоціація реалістичної філософії, яка проіснувала недовго, але в неї увійшли ряд неореалістів другого покоління (Д. К. Вільямі, Ч. Бейліс та інші).
У сучасній філософії неореалізм як самостійне протягом не користується широким впливом, але виступає як важливий елемент різних філософських теорій.
29 261

редагування