Неореалізм (філософія): відмінності між версіями

Критикуючи ідеалізм, Дж. Мур розумів його лише як суб’єктивний ідеалізм, виражений тезою [[Джордж Берклі|Дж. Берклі]] «існувати – означає бути сприйнятим» та не розмежовуючи його з «абсолютним ідеалізмом». УЯк якості об’єктаоб’єкт критики Мур обрав форму ствердження тотожності досвіду та реальності: «реальність є досвід» - стверджує абсолютний ідеалізм<ref>Під терміном «абсолютного ідеалізма» тут розуміється школа [[Абсолютний ідеалізм|абсолютного ідеалізма]], яка склалася в британській філософії у другій половині XIX століття. Її прихильники (Френсіс Герберт Бредлі, Джон Елліс Мак-Таггарт, Робін Джордж Коллінгвуд), розглядали себе як послідовників [[Гегель|Гегеля]].</ref>; «досвід є реальність»- заперечує прагматизм. Але в подібних установках Мур бачить помилку «ідеаліст стверджує необхідність зв’язку суб’єкта і об’єкта тому, що він не бачить того, що вони відрізняються і того, що їх взагалі два»<ref>''Moore G. E.'' Philosophical studies. — London, 1922. - C. 13.</ref>. Дж. Мур ставить собі за головне завдання довести, що суб’єкт і об’єкт дещо відмінні. Способом, обраним для досягнення цієї цілі, є аналіз відчуттів.

Спробу розробки «онтології неореалізму» робить [[Семюел Александер]]. Він відволікається від усього того, що могло виникнути в процесі еволюції, - від психічного і органічного, від якостей і матеріальності взагалі. Він стверджує, що залишається простір і час, а точніше «[[простір-час]]» за [[Мінковський Герман|МінковскимМінковським]] та [[Ейнштейн]]ом. Александер спростовує [[соліпсизм]] в тлумаченні [[Теорія відносності|теорії відносності]] і визнає єдність і об'єктивну реальність простору. «Простір-час, - стверджує він, - є система рухів, і ми могли б назвати простір-час рухом». Таким чином, позиція Александера - це енергетизм, який визнає субстанцією не матерію, а рух, енергію. Також це ідеалістичний енергетизм, який визнає кінцеві одиниці простору-часу, точки-моменти, «чистими подіями», тобто ідеальними сутностями. Нарешті, визнавши простір-час вихідною формою реальності, С. Александер вступив у суперечність з самою [[Теорія відносності|теорією відносності]].

У 40-іві роки з метою консолідації неореалізму в США була створена Асоціація реалістичної філософії, яка проіснувала недовго, але в неї увійшли ряд неореалістів другого покоління (Д. К. Вільямі, Ч. Бейліс та інші).