Упир: відмінності між версіями

'''Упи́р''' (''опи́р, вампір'') — міфологічний образ у фольклорі европейськихєвропейських народів: мрець, який нібито виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. Українські міфологічні леґендилегенди малюють образ Упираупира як старшого над [[відьма|відьмами]]. Образ його зустрічається і в українській літературі, зокрема в творах [[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревського]], [[Франко Іван Якович|І. Франка]], [[Михайло Коцюбинський|М. Коцюбинського]], [[Леся Українка|Лесі Українки]] та ін.

[[міфологія|Міфологічні]] або [[фольклор]]ні неживі істоти (інші назви [[Немертві|невмерлі, оживлені]], [[мертвякЗаложні мерці|заложні]]и), що асоціюються з упирами чи вампірами, зазвичай ожиліуявляються людськіяк рухомі [[труп]]и, які живляться людською і/або тваринною [[кров]]’ю. Їх також часто зображують у [[кіно]] чи [[художня література|художній літературі]], хоч вампіри з художніх творів мають деякі відмінності від вампірів міфологічних. В фольклорі термін переважно використовується стосовно кровососа з [[Східна Європа|східно-європейських]] легенд, але часто вампірамиупирами називають і подібних створінь з інших країн і культур.

Етимологія словаслів ''упир'' і ''вампір'' неясна.<ref>Див. етимологічні словники: М. Фасмера [http://vasmer.narod.ru/p752.htm] (т. 4, стор. 165), П. Я. Черних (т. 1, стор. 133—134), А. Брюкнера (стор. 594—595, 597, 605).</ref>. Дослідники погоджуються, що слова ''вампір'' і ''упир'' — спільного походження, але вже з праформою є неясності ({{Unicode|ǫpirь}}?, {{Unicode|ǫpуrь}}?, {{Unicode|ǫpěrь}}?). Початковий звук {{Unicode|ǫ}} - носове а, як вважається, в більшості слов'янських мов перетворився в [u] ([у]) ( {{lang-ru|упырь}}, {{lang-uk|упир}}, {{lang-be|упір}}, {{lang-cs|upír}}; з сх.-слов. мов — старопольске ''upir'' і сучас. {{lang-pl|upiór}}), а в деяких зберігся, отримавши перед собою протетичне [в] (ст.-болг. ''в{{Unicode|ѫ}}мпырь'', пізніше ''в{{Unicode|ѫ}}пиръ'', ''въпиръ'', ст.-польск. ''wąpierz'').

Першу писемну згадку слова ''упир'' старослов’янською мовою звичайно відносять до [[1047]] року. Це колофон (рукопис) [[Книги пророків|Книг пророків]] написаний священиком, який переписав [[кирилиця|кирилицею]] книгу, яка була написана [[глаголиця|глаголицею]] для [[новгород]]ського князя [[Володимир Ярославич Новгородський|Володимира Ярославича]].<ref> Соболевский, Славяно-русская палеография, http://www.textology.ru/drevnost/srp2.shtml </ref>.<ref>http://www.stsl.ru/manuscripts/book.php?col=1&manuscript=089 The original manuscript, Книги 16 Пророков толковыя</ref>. Цей автор підписався «попъ Оупирь Лихый».

Праобраз створенняупирів міфуу упирівміфах пов'язують з образом [[Юда Іскаріот|Іуди]]. Саме звідси традиційні (згідно міфології та попкультури) засоби до їх вбивства:

== Образ у міфах та фольклорі ==

Побутує кілька варіантів трактування цього образу упира. Згідно з одними уявленнями, упир є сином чорта й відьми. Живе він як звичайна людина, однак з-поміж інших вирізняється злістю. Згідно з іншим віруванням, упирі мають тільки людський вигляд, а за своєю суттю це є справжні чорти. Існує вірування, що упирі — це трупи відьом та інших людей, у які після смерті вселяються чорти і приводять їх у рух. Упирем може стати будь-яка людина, якщо її обвіє степовий вітер. Своїм зовнішнім виглядом упир може не відрізнятися від звичайних людей або ж відрізнятися дуже рум'яним кольором обличчя. Іноді упирями вважають дітей (з великою головою, довгими руками й ногами), які можуть передбачати майбутнє. Досить часто народна уява поділяє упирів на дві групи: живих та мертвих. Характерними ознаками мертвих упирів є те, що вони мають червоне обличчя, яке у домовині повернуте донизу. Мертвий упир ніколи не розкладається. Живий упир теж має червоне обличчя і дуже міцну статуру, яка потрібна йому для того, щоб на своїй спині носити мертвого упиря. Мертвий без живого не може бути шкідливим, оскільки сам не має здатності ходити.<ref>П. С. Ефименко. Упыри, из истории народных верований// Українці. – С. 499.</ref>. О.&nbsp;Афанасьєв стверджує, що фольклорні упирі — це злісні блукаючі мерці, які за життя були чаклунами, вовкулаками або людьми, яких не приймала церква /(вбивці, єретики, боговідступники/клятвовідступники). Вночі упирі встають зі своїх гробів і ходять по світу. Вони заходять у хати, накидаються на сонних людей /(найчастіше — на немовлят/) і висмоктують їхню кров /(потинають/), в результаті чого людина помирає. Вони можуть розгулювати по землі до співу перших півнів, а потім кидаються до своїх могил. Щоб позбавитися від упирів, люди відкопували їхні могили і пробивали груди мерця осиковим кілком. Якщо це не допомагало, труп спалювали. Упирів вважали причиною засух, неврожаїв, епідемій. В українській демонології упир є символом зла, смерті, біди, епідемій та стихійного лиха.

Упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного В. Борковського вважали упирем, тому пробили осиковим колом. Надалі ця подія була зображена на стіні [[Троїцький собор (Чернігів)|Троїцького собору]] в [[Чернігів|Чернігові]].<ref>[[Жайворонок Віталій Вікторович|Жайворонок В. В.]] Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — 706 с. — С. 612.</ref>.