Російська мова в Україні: відмінності між версіями

Питання російсько-українських мовних контактів у [[Велике князівство Литовське|литовсько-польську добу]] (торговельних, церковних і політичних — зокрема в час належності [[Чернігівщина|Чернігівщини]] 1503 — 16181503—1618 до Московської держави, — чому дехто приписує появу акаючих форм у тамтешніх говірках). Якщо не враховувати московського гарнізону Києва, з 1654 почавши, то до істотніших російських поселень (гол. [[Старовіри|старовірів]]) дійшло від другої половини [[17 століття|17 ст.]] на півночі Чернігівщини, звідки вони згодом (у 18 — 1918—19 ст.) переселялися на [[Правобережжя]] та Південну Україну. Інша хвиля російської старовірської колонізації сягала від Північної Добруджі й Південної Бессарабії аж на [[Буковина|Буковину]], коли у 1770-х роках. «[[Некрасов Ігнат|некрасівці]]» остаточно поселилися в гирлі [[Дунай|Дунаю]], звідки їх вербувала австрійська влада у 1780-х pp. для поселення на [[Буковина|Буковині]] й [[Хотинщині]] (села Біла Криниця, Білоусівка, Липовани, — їх говірки досліджували В. Столбунова і В. Кузнєцов). З уваги на чітку конфесійну відмежованість старовірських російських поселень від українського довкілля, дотичні (переважно південно-російські, рідше середньо-російські) говірки зазнали порівняно невеликого українського мовного впливу (головно в [[Лексика|лексиці]]).

{{Цитата|[[Полтава|Здесь (в Полтаві)]] я уже почиталъ себя в чужихъ краях, по самой простой, но для меня достаточной причине: я пересталъ понимать языкъ народный; со мной обыватель говорилъ, отвѣчалъ на мой вопросъ, но не совсѣмъ разумѣлъ меня, а я изъ пяти его словъ требовалъ тремъ переводу.

Російські колонізаційні хвилі на Харківщину й Вороніжчину (тут зустрілися українські поселенці з ними у [[17 століття|17 ст.]]), а згодом, від кінця [[18 століття|18 ст.]], і на Південну Україну (старовіри, кріпаки, переведені російськими поміщиками на дохідніші ґрунти, військові [[кантоністи]] на початку 19 в й утікачі-кріпаки) — були, крім суцільних ареалів, в цілому асимільовані українським сільським довкіллям: від того український степ, й слобожанські говірки зазнали в різній мірі російського впливу (випадки спиненого переходу ''о'' в ''і'', перехід наголошеного ''є'' в '''о'', спорадичне [[акання]], вирівняння типу ''на рук'і'' «на руці», [[двоїна|двоїнні]] чоловічі форми типу ''два года'', ''див.'' [[Степові говірки]]). Суцільніші російські говіркові ареали збереглися в південній [[Бессарабія|Бессарабії]] (с. Вознесенка, Введеяка, Павлівна в Арцизькому і районі — переселенці з Орловщини й Курщини, згідно з дослідами Л. Усачової, І. Нелюбової, Л. Дерганової, Ю. Лістрової, І. Гріцєнка), північній Одещині (с. В. Плоске Михайлівського району — рос. старовіри з-перед 200 рр., за дослідами М. Тихомирової, — так само як у районі Віньковецькому Хмельницької області, за дослідами М. Бріцина), в селах: П'ятидуб Малинського району Житомирської області, Рахвалівці й Красилівці в Іванківському районі на півночі Київщині (за дослідами Є. Самохвалової і Л. Ціпцюри), на Приазов'ї (досліди С. Ґаба) й північній Харківщині (с. В. і Малі Проходи Верганівського району, Руські Тишки, Плоске і Липці Харківського району, за дослідами Л. Бузніка, приналежні до південної групи північно-російських говірок Курщини з помітними українськими впливами в наголошуванні дієслів). У 1923—411923—1941 українська мова могла впливати на ці російські говірки і через школи, коли по школах національних меншостей УРСР обов'язкове було її навчання як предмета. Не дослідженими залишаються російські говірки інших поселень УРСР (зокрема 1930-х pp. і після 1945 — по виселенню німців, а в Криму і татар).

В той же час, електоральні переваги мають сильну [[кореляція|кореляцію]] з мовою виборців (див. також нижче): В. Янукович отримав підтримку переважної більшості ''російськомовних росіян'', тоді як В.Ющенко&nbsp;— ''україномовних українців''<ref name="portret"/> .