Ковенантський рух: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
MobyVan (обговорення | внесок) м replaced: у якості → як (2) за допомогою AWB |
|||
Рядок 31:
Однак Монтрозу не вдалось домогтись значної підтримки своїх дій у населення країни. Гордони, невдоволені витісненням їхнього лідера, маркіза Гантлі, на другий план, невдовзі залишили розташування армії. Потім відкололись і горці Макколли, для яких головною метою завжди лишалась міжусобна війна з Кемпбеллами, а не інтереси короля. У той самий час звірства горців в Абердіні й Аргайлі відштовхнули від роялістів поміркованих ковенанторів. Коли у вересні 1645 року Монтроз рушив на південь, на з'єднання з військами Карла I, його армія не налічувала й 1 тисячі солдат. Цим скористались ковенантори. Відізваний з Англії [[Девід Леслі]] зміг зібрати крупну кавалерійську армію та, несподівано атакувавши роялістів [[битва під Філіпгоу|під Філіпгоу]] [[13 вересня]] 1645 року, вщент розгромив Монтроза. Ця перемога визначила підсумок громадянської війни: владу шотландського парламенту й ковенанторів було швидко відновлено усією територією країни, заворушення в Абердінширі придушено, Макколлу та його ірландців вигнано на початку [[1646]] року з Шотландії.
поразка Монтроза означала крах останньої надії для короля Карла I. У травні 1646 року він був змушений здатись у полон шотландській армії графа Лівена. У червні 1646 року парламентом Шотландії були відпрацьовані вимоги, які мав прийняти король, який капітулював: затвердження Урочистої ліги і Ковенанту та передача контролю над збройними силами обох британських королівств їхнім парламентам. Відмова короля від виконання цих вимог, а також пересторога лідерів ковенанторів, що перебування Карла I у Шотландії спричинить нове повстання роялістів, призвели до того, що [[30 січня]] [[1647]] року короля передали до рук англійського парламенту. За це шотландська армія отримала від Англії 400 тисяч фунтів стерлінгів
=== Інгейджмент ===
Рядок 71:
Окрім того, кожне призначення мало тепер проходити через попереднє схвалення церкви. У Шотландії почались чистки адміністративних органів та парафіяльних зборів. Влада у країні перейшла до пресвітеріанського духовенства.
Страта Карла I в Англії [[30 січня]] [[1649]] року спричинила шок у шотландському суспільстві, яке все ще залишалось переважно лояльним до монархічних ідей. Шотландія була готовою визнати новим королем старшого сина страченого монарха, [[Карл II (король Англії)|Карла II]], який перебував в еміграції в [[Нідерланди|Голландії]]. Однак уряд ультра-протестантів, що, в принципі, не сперечався щодо збереження монархії, зажадав від Карла II
=== Завоювання Шотландії ===
| |||