Відмінності між версіями «Термометрія»

м
replaced: у якості → як, 5 — 13 → 5—13 за допомогою AWB
м (replaced: у якості → як, 5 — 13 → 5—13 за допомогою AWB)
Значна роль у становленні температурних вимірювань належить Фаренгейтові. Він вперше застосував ртуть як термометричне тіло і створив відтворювану температурну шкалу. У шкалі Фаренгейта за нуль прийнята температура суміши сніга з нашатирем, друга точка відповідала температурі тіла здорової людини. Температура танення льоду в остаточному варіанті шкали дорівнювала 32 градусам, температура тіла людини – 96 градусам, а температура кипіння води, що спочатку була похідною величиною, дорівнювала 212 градусів. Фаренгейтові, який був також успішним підприємцем, вдалося вперше налагодити серійне виробництво уніфікованих термометрів. Шкалу Фаренгейта у технічних та побутових вимірюваннях використовують і досі у Сполучених Штатах Америки.
 
У 1742р. шведський математик і геодезіст Цельсій запропонував розбити в ртутному термометрі діапазон між точками танення льоду і кипіння води на 100 однакових частин. В первинному варіанті шкали за 0 була прийнята точка кипіння води, а за 100 градусів ─ точка танення льоду. У 1750 р. ця шкала була «обернена» одним із учнів Цельсія Стреммером. До початку XX ст. була також поширена шкала Реомюра, запропонована в 1730р. французським зоологом і фізиком Реомюром. Термометр Реомюра використовувалвикористовував уяк якостітермометричне термометричного тілатіло 80% розчин етілового спирту. Один градус шкали Реомюра, як і флорентійський термометр відповідав зміні об’єму рідини на одну тисячну частку. За початок відліку була прийнята точка танення льоду, а температура кипіння води дорівнювала 80 градусам.
 
У 1848р. Томсон (Кельвін) запропонував абсолютну термодинамічну шкалу, яка на відміну від емпіричних шкал не залежить від властивостей термометричного тіла. {{sfn|В. Різак, І. Різак, Е. Рудавскій. Кріогенна фізика і техніка |2006| с=166─172}} Докладніше: [[Термодинамічна температура]].
У діапазоні кріогенних (нижче 90 К) і наднизьких (нижче 1 К) температур, крім звичайних методів виміру температур, застосовуються специфічні — [[магнітна термометрія]] (діапазон 0,006-30 К; точність до 0,001 град); методи, засновані на температурній залежності [[ефект Мессбауера|ефекту Мессбауера]] і [[анізотропія|анізотропії]] g-випромінювання (нижче 1 К), термошумовий термометр з перетворювачем на [[ефект Джозефсона|ефекті Джозефсона]] (нижче 1 К). Особливою складністю термометрії в діапазоні наднизьких температур є забезпечення [[тепловий контакт|теплового контакту]] між термометром і середовищем.
 
Для забезпечення єдності і точності температурних вимірів служить Державний [[еталон]] одиниці температури — [[кельвін]], що дозволяє в діапазоні 1,5-2800 К відтворювати Міжнародну практичну температурну шкалу (МПТШ) з найвищою досяжною у відповідний час точністю. Шляхом порівняння з еталоном значення температур передаються зразковим приладам, по яким градуюються і перевіряються робочі прилади для вимірювання температури. Зразковими приладами є германієві (1,5 — 135—13,8 К) і платинові [13,8-903,9 К (630,7 ° С)] термометри опору, платинородій (90% Pt, 10% Rd) — платинова термопара (630,7-1064,4 °С) і оптичний пірометр —(вище 1064,4 °С).
 
 
29 261

редагування