'''Збаразьке князівство''' — удільне [[васал]]ьне [[князівство]] [[15 століття|15]]-[[16 століття|16 ст.]] у [[Велике князівство Литовське|ВеликомуВеликому князівстві Литовському]] (від [[1569]] — [[Річ Посполита|Речі Посполитій]]). Включало землі Південно-Західної [[Волинь|Волині]] та Північного [[Поділля]] з центром у місті [[Збараж]] (нині районний центр у [[Тернопільська область|Тернопільській області]], [[Україна]]).
Виникло на вотчинних землях князів [[Несвізькі|Несвізьких]], які володіли ними від давніх часів. [[1434]] [[Федір Несвізький]] визнав васалітет польського короля, застерігши для себе і нащадків спадкову непорушність свого князівствакнязівства (Збараж, [[Вінниця]], [[Хмільник]]). [[1463]] його син Семен іменувався вже князем Збаразьким.
Збаразьке князівство мало статус княжої волості. Державна адміністраціяадміністрація не втручалася у його внутрішні справи; князі [[Збаразькі]] беззастережно, але на основі загальнодержавних правових актів здійснювали управління, збирали податки та чинили суд. Вони зобов'язані були надавати військову допомогу своєму патронові й не мали самостійних зовнішніх зносин.
У другій половині [[16 століття]] Збаразьке князівство фактично втратило автономний устрій, його володаріволодарі стали звичайними королівськими васалами — великими землевласниками. Формально ж князі Збаразькі, а після припинення роду [[1621]] їх наступники [[Вишневецькі]], зберігали титул правителів Збаразького князівства.
