Бон (релігія): відмінності між версіями

Тибетський термін «бон» можна перекласти як «ритуал», точніше «ритуальна мовна дія». Під цим словом маються на увазі [[Літургія|літургійні]] піснеспіви, декламація релігійних текстів, «закликання божеств» тощо. В сучасній тибетській мові ''бон'', ''bon''&nbsp;— дієслово, що вживається вяк якості синонімасинонім ''bzla''&nbsp;— «начитувати», «виспівувати»<ref name="С2">{{книга|автор = Норбу Н.|заголовок = Драгоценное Зеркало древней истории Шанг-Шунга и Тибета / пер. с тиб. В. Батарова|місце = Москва|видавництво = Шечен|рік = 2008|сторінки = 31|isbn = 5-93980-019-X}}</ref>.

Щодо назви релігії бон можливе уточнення&nbsp;— '''бонпо''' (один з варіантів перекладу&nbsp;— «навернений бон»). Оскільки в тибетській і, почасти, в західній і російській науці ([[тибетологія|тибетології]], [[Релігієзнавство|релігієзнавстві]]) існує поділ «духовних традицій» Тибету на архаїчні народні [прото]релігійні уявлення / практики&nbsp;— мі-чой ({{lang-bo|mi chos}}, «релігія людей»), і складні релігійні системи&nbsp;— лха-чой ({{lang-bo|lha chos}}, «релігія богів»), з метою підкреслити, що бон належить до другої групи (що це релігія, в точному значенні терміна), до слова був доданий суфікс «по» (''po''), що в певній інтерпретації вказує на наявність організації, інституту. Однак, поняття «бонпо» частіше використовується вяк якості назвиназва служителів культу бон, [[Жрецтво|жерців]]<ref name="С2"/><ref name="С3"/><ref>{{книга|автор =Кычанов Е. И., Мельниченко Б. Н.|заголовок =История Тибета с древнейших времён до наших дней|місце = Москва|видавництво = Вост. лит.|рік = 2005|сторінки = 43|isbn = 5-02-018365-2}}</ref>.

Наукове вивчення історії релігії бон пов'язано зі значними труднощами, головним чином через відсутність [[Історичне джерело|історичних джерел]]. Як зазначає тибетолог Д.&nbsp;І.&nbsp;Бураєв, єдиний бонський текст, який в тій чи іншій мірі можна вважати джерелом&nbsp;— це виданий в 1915 році [[Сарат Чандра Дас]]ом бонський [[літопис]] ''Royal rabs bon gyi a'byung gnas'', складений в кінцінаприкінці XIV&nbsp;— на початку XV століття і присвячений викладу генеалогій монарших родів Тибету і [[Монголія|Монголії]], а також власне історії бон. На початку XX століття невелика частина її була перекладена на німецьку мову Бертольдом Лауфером ({{lang-de|Berthold Laufer}})<ref>{{книга|автор =Бураев Д. И.|заголовок =Религия бон и проблемы сакрализации власти в Тибетском государстве VII—IX вв|посилання = http://dissertation1.narod.ru/avtoreferats2/av138.htm|видання= диссертация|видавництво = БГУ|місце = Улан-Удэ|рік = 2001}}</ref>.

Згідно традиційної біографіі , в попередню епоху Шенраб носив ім'я Салва і вивчав бонські доктрини зі своїми двома братами , Дагною і Шепою , на небесах Сидпа Йесанг під керівництвом мудреця Бумтрі Логи Кесана . Після закінчення навчання всі три брата вирушили до Бога Співчуття Шенлхе Окару з питанням про те , як вони можуть полегшити страждання живих істот. Шенлха Окар порадив їм взяти на себе роль наставників людства протягом трьох наступних світових епох. Дагпа навчав людей в минулу епоху , Салва втілився у формі Тонпи Шенраба Мівоче і є вчителем і наставником людства в наш період , і, нарешті , наймолодший брат , Шепа , з'явиться вяк якостівчитель вчителя ву наступну світову епоху.

Це було перше відвідування Тибету Шенраба . У той час тибетці практикували ритуальні жертвопринесення. Шенраба приборкав місцевих демонів і почав давати людям настанови з проведення ритуалів з ​​використаннямвикористанням спеціальних фігурок з тіста у формі жертовних тварин для підношення , і завдяки цьому тибетці відмовилися від принесення в жертву справжніх тварин . В цілому Шенраба виявив , що країна була ще не готова до отримання п'яти Шляхів " плодів " , що відносяться до вищих навчань бон , тому він став навчати тибетців чотирьом Шляхам "причини" . У цих практиках основна увага приділяється зміцненню зв'язку з духами -охоронцями і природним середовищем , вигнання демонів і усунення різних негативних чинників. Також він навчав тибетців практикам очищення за допомогою запалювання пахощів і кроплення водою і ввів в ужиток молитовні прапори , використовувані для зміцнення позитивної енергії і здобуття щастя . Перед тим як покинути Тибет , Шенраба пророчо заявив , що всі його вчення досягнуть свого розквіту в Тибеті тоді , коли для цього настане час . Помер Тонпа Шенраба у віці вісімдесяти двох років.

Згідно Бонської міфологічної літературі , виділяються " три циклу розповсюдження" Бонської доктрини , що відбувалися у трьох вимірах: на верхньому плані богів , або девів ( лха ) , на середньому плані людських істот ( ми) і на нижньому плані Нагов ( клу ) .

У вимірі девів Шенраба побудував храм , який отримав назву " Непорушний Пік , що є Фортецею Лха " і відкрив мандалу " всеперемагаючої Простору " . Він також впровадив вчення Сутр і призначив своїм послідовником Дампа Тогкара .

У вимірі Нагов він спорудив храм , що отримав назву "Континент Ста Тисяч Гесаров , що є Фортецею Нагов " і відкрив мандалу Матері Чистого Лотоса . Тут він впровадив вчення Праджняпараміти Сутри і дав настанови по природі розуму .

У вимірі людей Шенраба здійснив у сторону трьох континентів посил еманацій , спрямованих на благо живих істот. У цьому світі він спочатку викладав свої вчення в місцевості Олмо Лунгрінг , розташованої на захід від Тибету і є частиною країни , іменованої Таціг , яка на думку деяких сучасних вчених відповідає Персії і Таджикистану. Склад "Ол " означає " ненароджений " , склад " мо" - " не схильний зменшенню " , " лунг " - " пророчі слова " і нарешті , склад " ринг " символізує вічне співчуття Тонпи Шенраба . Олмо Лунгрінг займає третю частину існуючого світу і має форму квітучого під небом восьмилепесткового лотоса , який проявляється у вигляді колеса з вісьма спицями . У центрі Олмо Лунгрінг височіє гора Юнгдрунг Гутсег , " Свастика Дев'яти Пірамід " . Свастика є символом сталості і непорушності , дев'ять свастик разом - символом Дев'яти Шляхів Бон . Біля підніжжя гори Юнгдрунг Гутсег беруть свій початок чотири річки , поточні в напрямку чотирьох сторін світу . Це опис привело деяких вчених до припущення , що гора Юнгдрунг Гутсег - це гора Кайлаш , а земля Олмо Лунгрінг - це країна Жанг Жунгуй , розташована навколо гори Кайлаш в західному Тибеті і є колискою тибетської цивілізації. Гора оточена храмами , містами і парками. Доступ в Олмо Лунгрінг пролягає через "шлях стріли ", названий так через те , що перед своїм відвідуванням Тибету Тонпа Шенраба випустив з лука стрілу і таким чином створив прохід через гірську ланцюг.

До сьомого століття країна Жанг Жунгуй існувала як окрема держава , що включало в себе весь західний Тибет навколо гори Кайлаш і озера Мансаровар . Столицею його було місто Кхьюнглунг Нулкхар , "Срібний Палац Долини Гаруди " , руїни якого зараз можна виявити в долині Сутлеж на пд.-зах. від гори Кайлаш . Місцеві жителі говорили на тибетсько- бірманскою мовою , і правила ними династія царів , що завершила своє існування у восьмому столітті , коли цар Лігмінча (або Лігмірья ) був убитий тибетським царем Трисонг Детсеном , і Жанг Жунгуй був приєднаний до Тибету.