Вікіпедія

Синдром навченої безпорадності: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Створено шляхом перекладу сторінки «Выученная беспомощность»
м вікіфікація
Рядок 1:
'''Вивчена безпорадність''' ({{Lang-en|learned helplessness}}), також '''придбана''' або '''завчена безпорадність''' &nbsp;— стан людини або тварини, в якому індивід не робить спроб до поліпшення свого стану (не намагається уникнути негативних стимулів або отримати позитивні), хоча має таку можливість. З'являється як правило, після декількох невдалих спроб впливати на негативні обставини середовища (або уникнути їх) і характеризується пасивністю, відмовою від дії, небажанням змінювати вороже середовище або уникати її, навіть коли з'являється така можливість. У людей, згідно з рядом досліджень, супроводжується втратою почуття свободи і контролю, невірою у можливість змін і у власні сили, пригніченістю, депресією і навіть прискоренням настання смерті<ref>{{Книга|автор=[[Селигман, Мартин]].|Автор=[[Селигман, Мартин]].|isbn=0-7167-2328-X|ISBN=0-7167-2328-X}}</ref>. Феномен відкритий американським психологом [[Мартін Селігман|Мартіном Селігманом]] в 1967 році.
 
== Історія ==
Рядок 6:
У 1964 році [[Мартін Селігман]] брав участь в серії експериментів над собаками в психологічній лабораторії Пенсільванського університету<ref name="autogenerated20130513-2">{{Cite news|work=Journal of comparative and Physiological Psychology|last=J. B. Overmier, [[Селигман, Мартин|M. E. P. Seligman]]|title=Effects of inescapable shock upon subsequent escape and avoidance responding|volume=|issue=63|pages=|date=1967}}</ref>.
 
Експерименти ставилися за схемою класичного обумовлення [[Павлов Іван Петрович|Павлова]], частина їх полягала в тому, щоб сформувати у собак [[умовний рефлекс]] страху на звук високого тону. Як &nbsp;негативне підкріплення використовувався несильний, але чутливий удар електричного струму, який собаки, сидячи в клітинах, відчували після того, як чули звук.
 
Після декількох стимуляцій клітки відкрили, щоб перевірити, чи почали собаки боятися звуку. Експериментатори очікували, що через сформований рефлекс страху собаки тікатимуть, почувши високий звук, щоб уникнути удару струмом. Проте, всупереч очікуванням, собаки не тікали. Вони лягали на підлогу і скиглили, але не робили ніяких спроб втекти, хоча у відкритих ящиках це було нескладно. Результат ніяк не узгоджувався з панівним на той час у психології [[Біхевіоризм|біхевіоризмом]].
 
Спостерігаючи несподівані результати експерименту, Мартін припустив, що, можливо, собаки не намагаються уникнути удару струмом не через відсутність страху &nbsp;— з їх поведінки було очевидно, що вони очікують удару &nbsp;— а тому, що в ході експерименту вони кілька разів спробували уникнути його, але оскільки це не вийшло, вони звикли до його неминучості. Інакше кажучи, собаки «навчилися безпорадності».
 
=== Експеримент ===
Рядок 32:
 
=== Контроль і його вплив на здоров'я людей похилого віку ===
Вивчення безпорадності, контролю та впливу на психіку людини продовжили в 1976 році психологи [[:en:Ellen Langer|Еллен Джейн Лангер]]&#x20; <span class="ref-info" style="font-size:85%; cursor:help; color:#888;" title="на английском языке ">(англ.</span><span class="ref-info" style="font-size:85%; cursor:help; color:#888;" title="на английском языке ">)</span>рос. і [[:en:Judith Rodin|Джудіт Роден]]&#x20; <span class="ref-info" style="font-size:85%; cursor:help; color:#888;" title="на английском языке ">(англ.</span><span class="ref-info" style="font-size:85%; cursor:help; color:#888;" title="на английском языке ">)</span>рос.<ref>{{Cite news|work=Journal of Personality and Social Psychology|last={{не переведено 3|Лангер, Эллен Джейн|Langer E. J.|en|Ellen Langer}} & {{не переведено 3|Роден, Джудит|Rodin J.|en|Judith Rodin}}|title=The effects of choice and enhanced social responsibility for the aged: A field experiment in an institutional setting|volume=|issue=|pages=191-198|date=1976}}</ref>, провівши став згодом знаменитим<ref>{{Книга|автор=[[Майерс, Дэвид]].|Автор=[[Майерс, Дэвид]].|том=|isbn=0-07-112143-9|ISBN=0-07-112143-9|тираж=}}</ref><ref name="autogenerated20130513-1">{{Книга|автор=Хок, Роджер Р.|Автор=Хок, Роджер Р.|том=|isbn=0-13-032263-6|ISBN=0-13-032263-6|тираж=}}</ref> дослідження в будинку пристарілих Арден-Хауз в штаті [[Коннектикут]].
 
Для проведення дослідження Лангер і Родін випадково вибрали два поверхи будинку престарілих, мешканці яких стали учасниками експерименту. Таким чином в експериментальну групу увійшло 8 чоловіків та 39 жінок (четвертий поверх), в контрольну &nbsp;— 9 чоловіків та 35 жінок (другий поверх), всього 91 людина.
 
==== Хід експерименту ====
Експериментатори домовилися з адміністрацією закладу про два типи експериментальних умов. Коротко їх можна описати так: жителям четвертого поверху надавалася збільшена відповідальність за себе і свій спосіб життя, жителям другого поверху залишали можливість вести звичайний для пацієнтів вдома спосіб життя, в оточенні уваги і турботи персоналу.
 
Мешканцям другого поверху на першому зібранні дали стандартну інструкцію: Жителям четвертого поверху було сказано наступне: Таким чином групі четвертого поверху (експериментальної) була надана можливість робити вибір і контролювати ситуацію з різних життєвих питань. Мешканцям другого поверху (контрольній групі) було сказано ніби те ж саме, проте з повідомлення було зрозуміло, що більшість рішень, що стосуються їх життя будуть приймати не вони, а керівництво. Експеримент тривав три тижні, протягом яких адміністрація та персонал чітко дотримувалися заявленої політики на обох поверхах. Після закінчення терміну серед пацієнтів були проведені опитування, що вимірювали задоволеність власним життям, крім того медперсонал провів опитування щодо активності, товариськості, загального тонусу, харчування і звичок пацієнтів. Також замірялось, скільки людей з кожної групи вирішили подивитися фільм, і скільки з них вирішили взяти участь у нескладному змаганні (вгадати кількість цукерок у великій банці).▼
Мешканцям другого поверху на першому зібранні дали стандартну інструкцію:
 
Жителям четвертого поверху було сказано наступне:
 
▲Таким чином групі четвертого поверху (експериментальної) була надана можливість робити вибір і контролювати ситуацію з різних життєвих питань. Мешканцям другого поверху (контрольній групі) було сказано ніби те ж саме, проте з повідомлення було зрозуміло, що більшість рішень, що стосуються їх життя будуть приймати не вони, а керівництво. Експеримент тривав три тижні, протягом яких адміністрація та персонал чітко дотримувалися заявленої політики на обох поверхах. Після закінчення терміну серед пацієнтів були проведені опитування, що вимірювали задоволеність власним життям, крім того медперсонал провів опитування щодо активності, товариськості, загального тонусу, харчування і звичок пацієнтів. Також замірялось, скільки людей з кожної групи вирішили подивитися фільм, і скільки з них вирішили взяти участь у нескладному змаганні (вгадати кількість цукерок у великій банці).
 
==== Результати ====
Рядок 51 ⟶ 47:
 
==== Продовження спостережень ====
Через півроку після дослідження Лангер і Родін повернулися в Арден-Хауз, щоб зробити ще один вимір і з'ясувати, чи триває експериментальна дія<ref>{{Cite news|work=Journal of Personality and Social Psychology|last={{не переведено 3|Роден, Джудит|Rodin J.|en|Judith Rodin}}, {{не переведено 3|Лангер, Эллен Джейн|Эллен Джейн Лангер|en|Ellen Langer}}|title=Long-term effects of a control relevant intervention with the institutionalized aged|volume=|issue=35|pages=897-902|date=1977}}</ref>. Оцінки медсестер показали, що випробовувані з групи із збільшеною відповідальністю продовжують перебувати в кращому стані: загальна середня оцінка для них становила 352,33 проти 262,00 у контрольній. Також було відзначено невеликі поліпшення здоров'я у експериментальної групи і погіршення у контрольній. І нарешті, за інтервал часу, що пройшов з моменту першого дослідження, 30 &nbsp;% учасників контрольної групи померло, тоді як з числа учасників експериментальної пішло з життя 15 &nbsp;%. На підставі отриманих результатів адміністрація Арден-Хауза прийняла рішення і далі заохочувати прагнення пацієнтів до контролю за власним життям.
 
Подальші дослідження літних людей іншими психологами дозволили також припустити, що в жорстких умовах неможливості вибирати, пацієнти можуть проявляти саморуйнівну поведінку (відмовлятися від їжі і ліків), бо це єдине, що вони ще можуть обирати<ref>{{Cite news|work=American Journal of Geriatric Psychiatry|last=Conwell, Y., Pearson, J., Derenzo, E.|title=Indirect self-destructive behavior among elderly patients in nursing homes|volume=|issue=4(2)|pages=152-163|date=1996}}</ref>.
Рядок 62 ⟶ 58:
 
== Джерела ==
* [[:en:Lyn Yvonne Abramson|Abrahamson, L. Y.]]&#x20; (англ.)рос., [[Мартін Селігман|Seligman, M. E. P.]], [[:en:John D. Teasdale|Teasdale, J. D.]]&#x20; (англ.)рос. (1978). Learned helplessness in humans: Critique and reformulation. Journal of Abnormal Psychology, 87, 49-74.
 
== Посилання ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Синдром_навченої_безпорадності