Інгаляція: відмінності між версіями

Інгаляцію можна застосовувати як профілактичний захід для захисту дихальних шляхів від шкідливих впливів на слизову оболонку.

 

 

1. Діючою основою '''парових інгаляцій''' є пара, яка при вдиханні викликає посилений приплив крові до слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, що сприяє відновленню її функції і вгамовує біль. Для парових інгаляцій використовують ментол, тимол, евкаліптову олію. Температура пари на видихові респіратора складає 55—62 °С. Тривалість інгаляції 5—10 хв.

Недоліки методу такі: неточність дозування, можливі подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, недостатнє проникнення в ділянку патологічного процесу у разі порушення прохідності дихальних шляхів.

 

Інгаляції слід проводити у спокійній обстановці, через 1—1,5 год після приймання їжі та фізичної роботи. Під час процедури хворі не повинні відволікатися розмовами і читанням.. Одяг має бути не тісним, щоб була можливість вільно дихати. Після інгаляції треба відпочити протягом 10—15 хв, а в холодну пору року— 30—40 хв. Протягом 1 год хворим не рекомендують співати, розмовляти, палити, їсти. При ураженні навколоносових пазух хворі вдихають видихають через ніс, без напруження. При ураженнях глотки, гортані, трахеї, бронхів після вдиху речовини, що застосовується для інгаляції, треба затримати дихання до 2 с (подумки на рахунок «один – два»), а потім зробити максимальний видих, бажано через ніс. Це дасть можливість частині речовини завдяки від’ємному тиску в носовій порожнині потрапити в навколойосові пазухи.

 

Стани після перенесеної пневмонії, трахеобронхітах, хронічний обструктивний бронхіт у фазі стійкої ремісії,емфізема легень, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба при легенево-серцевій недостатності не вище II стадії, професійні захворювання легень, супутні захворювання ЛОР-органів, гострі респіраторні вірусні захворювання.

 

Бронхіальна астма з часто повторюючими і важкими приступами, індивідуальна непереносимість лікарського препарату, легенева кровотеча і кровохаркання, ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги II ФК, захворювання внутрішнього вуха, тубоотит, атрофічний риніт, вестибулярні розлади.

 

У стаціонарних умовах для проведення аерозольного лікування часто використовують апарати (інгалятори) закритого типу, одні з яких утворюють високодисперсні аерозолі олій, розчинів, лугів, антибіотиків, інші — низькодисперсні аерозолі.

 

'''Проникаюча здатність і рівень дії аерозолів обумовлені ступенем їх дисперсності.''' ''Високодисперсні'' (0,5-5,0 мкм) аерозолі при інгаляціях досягають альвеол, тому їх використовують при пневмоніях і бронхітах. ''Середньодисперсні'' (5-25 мкм) аерозолі проникають у дрібні і великі бронхи, тому їх застосовують при захворюваннях бронхів. ''Низькодисперсні'' (25-100 мкм) аерозолі переважно осідають у трахеї, гортані і носоглотці, в зв'язку з чим їх призначають при ЛОР-захворюваннях.