Шклянка Григорій: відмінності між версіями

У квітні 1945 року сотня «Галайди II» перейшла через радянсько-польський кордон, який йшов по річці Західний Буг, на так зване Закерзоння (Польща). Там залишилися українське населення, яке потерпало як від москалів так і від поляків.

Наближалися Великодні свята, і в цей час поверталася сотня «Куліша» через північну Ярославщину з рейду в Польщі. Саме у с.Охрапи зав’язався бій з большевицьким спецвідділом. Ворога було розбито, але в бою був важко поранений «Куліш» і двоє його стрільців. В той час до його мами, як згодом вона розказувала, прилетів голуб і стукав у її вікно.

«Куліша» лікували у священика в Любленці Новому. Але поранення було не сумісне із життям… Помирав він при повній свідомості. В останній розмові із друзями-повстанцями дуже жалкував, що не судилося йому побачити вільної України, просив передати останні поздоровлення для своїх рідних, а як буде змога – тобто як буде вже вільна Україна – перевезти його тіло на рідну землю. З’їв освячене пасхальне яйце і відійшов у вічність.

При його домовині стояла почесна варта стрільців з його сотні. Інші стрільці і місцеві дівчата сплітали вінки для покійного командира. Один з поранених стрільців із його сотні, на псевдо «Ніс», коли почув про смерть улюбленого командира, так тим перейнявся, що дістав крововилив у голову і помер.

Надвечір Воскресної неділі відбувся величавий похорон полеглого командира «Куліша» і стрільця його сотні «Носа». У похоронах взяли участь сотні «Куліша» і «Шума», Самооборонні Кущові Відділи з Люблинця, Горайця, Лівчі, боївки СБ, провід ОУН Любачівщини, курінний командир «Залізняк» і майже все населення Люблинця Нового і Люблинця Старого. Тіла двох героїв із Сокальщини – сотенного «Куліша» і стрільця «Носа» спочили на цвинтарі в Люблинці Новому поряд із братською могилою членів проводу ОУН Любачівщини, що полягли у бою на саме Різдво того ж року. У жалю і смутку відійшла осиротіла сотня, без улюбленого командира, в Сокальщину, на дальші бої.

Українці, нарешті, у 1991 році все ж таки діждались Незалежності України. В рідному селі «Куліша» Поториці на його честь названо вулицю Куліша. Кожного року, як стала вільна Україна, 19 серпня на Спаса, у село Люблинець Новий (Польща) з’їжджаються люди, яких примусово було виселено з рідних домівок і їхні родичі. Приїжджають провідати батьківські землі і могили близьких людей. Дочка «Куліша» вже за України відвідала могилу батька, привезла йому жменьку рідної землі. Нажаль, остання воля сотенного «Куліша» - спочивати на рідній і вільній землі - за яку він віддав своє молоде життя, ще не виконана. Проте, 70 - літня дочка «Куліша» пані Наталка, зі сльозами на очах, плекає надію, що буде мати можливість доглядати за могилою батька у рідному селі і його прах спочине на рідних землях над Бугом…