Краєзнавство в Україні: відмінності між версіями

 

=== 1850-ті — 1917 рр. ===

[[Файл:Чубинський П.jpg|міні|ліворуч|400пкс|[[Павло Чубинський]] — керівник етнографічно-статистичної експедиції Географічного товариства до Південно-Західного краю, що дала поштовх для розвитку краєзнавства]]

 

[[13 лютого]] [[1873]] року у [[Київ|Києві]] було відкрито [[Південно-західний відділ Російського географічного товариства]]. Його головою було обрано [[Ґалаґан Григорій Павлович|Григорія Ґалаґана]], а керуючим справами — Чубинського. Цей відділ за 3 роки свого існування провів масштабну наукову програму з вивчення України: опублікували низку етнографічних програм, здійснили одноденний перепис населення Києва, видали два томи «Записок…», бібліографічний покажчик, присвячений природі [[Київщина|Київщини]], зібрали ряд пам'яток народної творчості. Активна діяльність науковців і громадськості викликала занепокоєння у російської влади, і [[7 липня]] [[1876]] року Південно-Західний відділ було закрито. А Чубинського було заслано під нагляд поліції в [[Петербург]]. З того часу в діяльності Географічного товариства настала перерва до [[1947]] року, коли воно було знову відроджене.

 

 

З середини другої половини [[19 століття]] у розвитку українського краєзнавства спостерігається певний занепад через репресії [[Російська імперія|Російської імперії]] щодо української мови і культури. Тому провідним центром українознавства на цьому етапі стає [[Львів]]. У [[1868]] році серед університетської молоді [[Галичина|Галичини]] зароджується ідея створення товариства «[[Просвіта]]», яке, за словами його організатора, посла [[Качала Степан|Степана Качали]], повинно буде ''«спомагати народню просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім, поширювати дешеві книжки історичного, а також і економічного змісту»''.<ref>Лановик Б., Лазарович М. Історія України: Навчальний посібник.&nbsp;— К.: Знання-Прес, 2001.&nbsp;— С. 305.</ref> [[2 вересня]] [[1868]] року ''розпорядженням №&nbsp;3491 Віденського міністерства освіти'' прийнято Статут, за яким було дозволено заснування Товариства. Головною своєю місією вони визначили поширення просвіти в українському народі, але крім того і не забуваючи про економічне його піднесенняя.

Завдяки ініціативі М.Гавриленка і В.Ніколаєва, Полтавський краєзнавчий музей у 1920-х роках став одним з найактивніших суб’єктів практичної природоохоронної роботи. Серед іншого, саме цим музеєм видані три з дев’яти книжок, присвячених охороні природи, що видвались в Україні в період з 1900 по 1930 рік<ref>Василюк О. ВИЗНАЧНІ ВИДАННЯ В ГАЛУЗІ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ ПОЧАТКУ ХХ ст. (1914–1932 рр.) // Регіональні аспекти флористичних і фауністичних досліджень : матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції (24-25 квітня 2015 р., смт Путила) / відп. ред. І. В. Скільський ; М-во екології та природн. ресурсів України, Нац. природн. парк «Черемоський» та ін. – Чернівці : Друк Арт, 2015. – С.368-375</ref>.

 

 

1928 року музей видав брошуру М.Гавриленка «Охороняймо природу» (1928), в якій подана історія заповідної справи на Полтавщині та пропозиції подальшого заповідання (окремі квартали Карлівського бору, плавні Орелі: Шведів Лиман, Шагарове, Озмії; озера біля Ряського, Колпаківський та Займанівський лимани, Велико-Бачанські озера та оз.Сапетне; сфагнові болота біля с.Коржі на Переяславщині, та болота по Артополоту, Трубежу, Удаю, Переводу, Супою, Оржиці та в інших місцях). Крім того, Гавриленко пропонував охороняти окремі види тварин, список яких також наведено у книзі. Серед них зазначаються всі види сов, орлів, великих соколів, навколо водні птахи та тварини степового комплексу. «''Здається нам, що питання охорони природи мусить зайняти й надалі першорядне значення в державному законодавстві й держава повинна вжити всіх заходів, щоб в інтересах науки, а разом з тим, і на користь людності було збережено яко мога більше шматків не зіпсованої первісної природи. Їх треба зберігти за всяку ціну''…»<ref>Гавриленко М. Охороняймо природу. Полтава, 1928, 16 с.</ref>.