Українська автономна православна церква: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок) |
м вилучення невидимого м’якого переносу, replaced: і т.п. → і т. ін., Симон (Івановський) → [[Симон (Івано за допомогою [[Project:A... |
||
Рядок 8:
Щоб зрозуміти, що дії єпископів були не тільки вимушеними але й законними, потрібно розглянути "Постанову Святійшого Патіарха, Священного Синоду і Вищої Церковної Ради Православної Російської Церкви, від 7/20 листопада 1920 № 362".<ref name="cerkovnie_vedomosti_1">
[http://www.diocesedegeneve.net/j2/images/pdf2/Vedomosti/1922/1-1922.pdf Постановление Святейшего Патриарха, Священного Синода и Высшего Церковного Совета Православной Российской Церкви, от 7.20 ноября 1920 года № 362 // "Церковные Ведомости", №1, 15/28 марта 1922 г. - С. 2-3]</ref> У другому пункті цієї постанови сказано: "У разі, якщо єпархія, внаслідок пересування фронту, зміни державного кордону і т.
припинить свою діяльність, єпархіальний Архієрей негайно входить у контакт з архієреями сусідніх єпархій на предмет організації церковної влади для декількох єпархій, що знаходяться в однакових умовах (у вигляді чи Тимчасового Вищого Церковного Уряду або митрополичого округу або ще інакше)."<ref name="cerkovnie_vedomosti_1"></ref>
Рядок 17:
Автономний статус так і не був визнаний Патріаршим Місцеблюстителем митрополитом Сергієм і екзархом України митрополитом Київським [[Миколай (Ярушевич)|Миколаєм (Ярушевичем)]]. При цьому її члени не вважалися розкольниками і не піддавалися канонічним покаранням. З боку Московської Патріархії з приводу утворення Української Автономної Православної Церкви не послідувало ніяких спеціальних заяв. Таке мовчання означало розуміння того, що новий статус Української Церкви і позиція українського єпископату мають вимушений характер.<ref name="Vishivanuk"></ref> Також, на думку протоієрея Владислава Ципіна, часткове визнання Московською Патріархією Екзаршіх прав [[Олексій (Громадський)|митрополита Алексія]] побічно виражалося в тому, що митрополит [[Миколай (Ярушевич)]] під судовою ухвалою у справі [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпа (Сікорського)]] від 28 березня 1942 р. підписався як «колишній екзарх Патріархії в Західних областях України»<ref name="Cipin">[http://azbyka.ru/otechnik/Vladislav_Tsypin/istorija-russkoj-tserkvi-1917-1997/6 Цыпин В., прот. История Русской Церкви (1917–1997). В 9 т. Т. 9. М., 1997.]</ref>
Українська Автономна Православна Церква складалася із 15 єпископів на чолі з митрополитом Волинським і Житомирським та екзархом всієї України [[Олексій (Громадський)|Олексієм (Громадським)]]; до неї приєдналися частково монастирі Волині й Наддніпрянщини, включно з [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерською Лаврою]]. Значну
Діальність Української Автономної Православної Церкви поряд з автокефальною церквою (остання під проводом митрополита [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпа Сікорського]]) довела до гострої боротьби між двома православними церквами, загостреної через втручання німецької адміністрації, яка протеґувала автономістів. Спільна нарада представників обох церков (митрополит Олексій, архієпископ [[Никанор Абрамович]], єпископ [[Мстислав Скрипник]]) у [[Почаївська Лавра|Почаївській Лаврі]] (8. 10. 1942) не дала позитивних наслідків (дивись «[[Акт поєднання]]»). Після вбивства митр. Олексія (7. 5. 1943) партизанами Українську Автономну Православну Церкву очолив архієпископ [[Дамаскін (Малюта)]]. Після арешту останього органами [[НКВС]], в квітні [[1944]] був призначений тимчасовий глава Церкви — архієпископ [[Пантелеімон (Рудик)]]. Загострення між двома православними церквами тривало у [[1943]]—[[1944]] роках аж до відходу німців, коли частина ієрархії Української Автономної Православної Церкви виїхала на Захід, де влилася до Зарубіжної Російської Церкви, а єпископи і священники, що залишилися під совєтами, приєдналися до Російської Православної Церкви.
Рядок 26:
* Митрополит [[Олексій (Громадський)]]
* Архієпископ [[
* Архієпископ [[Антоній (Марценко)]]
* Архієпископ [[Дамаскін (Малюта)]]
| |||